86

Чи згуртувались квіти?

А біліють пилки на очах,

Палають не з жалем,

Щоб скоріш квітень пройшов.

А розсипаються атоми -

Нездавлені і незчавлені.

Чи милуються красою люди?

А світить сяйво без блискіток,

Сміттям заповнені зірки.

Стежить за всіма з коса,

Відриває частинки себе,

Бетоном заливаючи.

Чи зламався час,

Де ламаються серця,

Серця зведених до очей,

Заповнених сльозами,

З дощів кислотних,

Ніде не зберуться люди.

Чи з неба дивляться птахи?

А рубають руді дрова,

Спокійним мостом вдалечінь

Видна стежка мала,

Зі швидкістю світла

На лічильник не гляди.

Як дихає панелька?

Стогне і плаче лічильник,

Шкіру намалює,

Лінії стре червоні,

Не зімне це легені,

Не мине спокій удома.

Як сходить Сонце?

Так, воно і є, не з кров'ю

Брехнею і підставою заливати,

Водою активного умиватись,

Там Дніпро валить до моря,

А я і з тих, хто це відчуває.

Чи серджусь я і вона?

Зона коло неї... Мати двора!

Прикрашена металобрухтом,

Я віднині і він, мій дім,

Сховаюсь назавжди,

Не кинусь у прірву спасіння.

Назавжди?

Прийду я сюди,

Двір не світиться:

Знайшли у ній скарб,

У «дома» розсипався,

Як атом мирний.

Присвячується 40-річчю Чорнобильської трагедії, та тим, хто втратив свій дім назавжди.

1986 + 40 = 2026