Катастрофа

Катастрофа.

Богдан розвалився у кріслі і відкрив улюблену книгу «Теорія катастроф». Свою частину роботи він вже закінчив. Тепер черга його партнера Миколи. На 4D-принтері Микола мав зробити модель правої руки, згідно фантомних ліній, які йому окреслив Богдан.

Микола, височенний дядько, у свої шістдесят років виглядав дуже старим. Він був ветераном АТО і ветераном останньої війни за незалежність України. Під час АТО він втратив одну ногу, під час війни – другу. Ще після АТО він почав робити протези для воїнів, використовуючи кришки з-під пластикових пляшок, а після війни познайомився із Богданом, лікарем-нейрохірургом, і вони удвох запатентували той самий 4D-принтер. Микола робив індивідуальну 3D-модель протезу, а Богдан розраховував «четверту координату», тобто розташування нервових закінчень, капілярів та вен, і надавав Миколі креслення.

Протези, як і раніше, робили з пластикових кришок. Кришки збирали волонтери усіх країн і привозили до їхньої науково-виробничої лабораторії. Лабораторія входила до складу заводу, що переробляє пластик. Такі ж самі лабораторії знаходились при заводах інших держав, але головне підприємство було у Києві і всі лікарі-нейрохірурги були підлеглими Богдана.

Тверді кришки розплавляли до однорідної маси і потім робили дуже міцний та зручний біопротез. Перші біопротези були поганого синюшного кольору, бо чомусь виявилось забагато пляшок саме із синіми кришками, але цю проблему незабаром вирішили.

Нервові закінчення готового протезу Богдан лазерним зварюванням «приєднував» до відповідних нервових закінчень у людини. Таким чином виходив так званий біопротез. Мозок людини сприймав цей біопротез як свій рідний організм, потім утворювались нові нейронні зв’язки, і пластикові кінцівки починали слухняно рухатись. Микола сказав, що свої синюшні біопротези він обов’язково замінить, але тільки тоді, коли всім воїнам-інвалідам вони зроблять нові кінцівки.

Богдан разом з Миколою працювали вже десять років. За цей час вони «поставили на ноги» понад двадцять тисяч інвалідів війни. Крім того, Богдан працював і над дитячими біопротезами, бо діти, покалічені війною, росли, тож їм постійно були потрібні нові протези.

І всі десять років Богдан у вільний час читав «Теорію катастроф». Закладкою йому служила стара пластикова банківська карта.

— Та коли ж ти її нарешті вивчиш, цю свою теорію! — подивився Микола на Богдана поверх окулярів.

— Її вивчити практично неможливо, — сказав Богдан. — Кожного разу відкривається щось нове. І, скажу тобі, книгу читати набагато приємніше, ніж копирсатися у компі.

— Тобто, вік живи вік вчись, – посміхнувся Микола. — І що ти сьогодні вивчив?

— Що в залежності від кількості змінних та поведінки потенціалу в околі особливої точки катастрофам властиві певні характерні типи. Для кожного типу властива своя кількість змінних, – відповів Богдан.

— Переклади нормальною мовою.

— Тобто у кожного своя катастрофа.

– А… — Микола знову повернувся до монітору. — На фіґа ти взагалі це читаєш? Який в цьому сенс?

— Це ж дуже цікаво! – почав говорити Богдан з натхненням. — Аналізувати, прогнозувати, моніторити.

— Моніторити і прогнозувати що? Психічні порушення? Бунти у в’язницях? – обурено сказав Микола. — Якщо цього не можна запобігти, то навіщо аналізувати минуле? Тож ані сенсу, ані грошей.

Микола махнув рукою і продовжив моделювати пальці відірваної правої руки своєму фронтовому другові згідно Богданової «четвертої координати».

Богдан хотів щось заперечити та не знайшов потрібних слів. У роздумі він засунув у рот пластикову картку. Погриз. Пластик виявився твердим та кислим на смак. Богдан розглянув картку і зрозумів, що кислий присмак дає вбудований металевий чип. І раптом у нього виникла ідея, як запобігти деякі особисті катастрофи. Тож можна знайти сенс та, якщо пощастить, і гроші.

Цілий місяць Богдан розробляв нові чипи. Із семи типів елементарних катастроф він вибрав три – «складка», «збірка» і «хвіст ластівки», зробив відповідні чипи і вбудував їх у пластикові картки.

Картка із катастрофою типу «складка» біла найдешевшою – тисяча кредиток міжнародної валюти. До речі одна кредитка міжнародної валюти дорівнювала одній українській гривні. Таких чипів Богдан зробив двадцять одиниць.

Катастрофа типу «збірка» коштувала десять тисяч кредиток і при її активації потрібно було з’єднатися з оператором. Оператором був сам Богдан. При особистому спілкуванні можна було або знайти вирішення проблеми, або не знайти і повернути гроші. Таких чипів було п’ять.

Катастрофу типу «хвіст ластівки» Богдан оцінив у мільйон і зробив тільки один чип. Покупка цієї картки згідно теорії ймовірності дорівнювала майже нулю, але якщо хтось і придбає її, при з’єднанні з оператором можна буде вибачитись, сказати, що це жарт і теж повернути гроші.

У кожному пакеті знаходилась пам’ятка: «Вітаю, друже, ти щойно придбав картку «Запобігти катастрофі». Хочу зауважити, що з її допомогою не можна вирішити планетарні катастрофи, не можна повернути померлих. Також не можна відремонтувати сантехнику, або зробити ремонт. Для цього існують спеціальні заклади. Але особисту катастрофу можна спробувати запобігти». Далі йшла покрокова інструкція щодо активації чипу на будь-якому пристрої.

Богдан відніс картки до салону мобільного зв’язку.

— Нічого собі жарти! — здивувався його приятель-продавець. — А може і не жарти. Подивимось.

Впродовж двох місяців розібрали усі картки зі «складкою». Чип із картки треба було приладнати за вухом для того, щоб електромагнітні хвилі «розбудили» нейрони мозку. За допомогою активації цих чипів студенти та держслужбовці запобігли особистої катастрофи і змогли вивчити багато додаткових матеріалів за дуже короткий термін. Богдан отримав заказ на виготовлення ще тисячі таких карток.

— Ось тобі і гроші, і сенс! — сказав він Миколі. Той погодився.

Потім в салоні поступово розібрали і картки зі «збіркою». Перше з’єднання с оператором для вирішення катастрофи цього типу трапилося через півроку. Богдан подивився на координати. Що! Алтай! Територія вражої держави! Ага, зараз! Він із задоволенням набрав на клавіатурі текст і відправив голосове повідомлення.

— У вашому регіоні, на жаль, ця послуга не можлива!

За два тижні ще у трьох карток виявилися координати вражої держави. Коли Богдан у черговий раз відправив голосове повідомлення, замислився, а звідки там опинилися його чипи? Запитав у Миколи.

— На жаль у нас ще залишись колоборанти і посіпаки, — відповів Микола. — От якась свиня, мабуть, придбала і втекла.

Коли на Різдво з оператором з’єдналися через останню п’яту картку, Богдан вже приготувався натиснути «відправити голосове повідомлення», але вчасно побачив, що координати зовсім інші. Активація картки відбулася з Бостону. Він відповів.

— Друже, у нас катастрофа! Ми попали у снігову пастку!

Чоловік говорив міжнародною мовою, але Богдан одразу ж розпізнав український акцент.

— Докладай детальніше, друже! — відповів він українською.

— О! — зрадів чоловік. — Ми тут на гірничо-лижному курорті у Бостоні. Попали в отаку халепу, бо в Америці на Різдво не працює жодна рятувальна служба. Мені друзі подарували на день народження картку «Запобігти катастрофі». Тож надія тільки на тебе, друже!

— Скільки вас? — запитав Богдан.

— Десять людей. З них три жінки та дві дитини.

— Добре! Чекайте на допомогу.

Богдан одразу ж зателефонував своїм друзям з української діаспори в Америці.

— Без питань! — відповів пілот-рятувальник Остап. — Ми вже йдемо до гелікоптера.

Увечері Остап зателефонував і сказав, що катастрофу запобігли, що усі живі та здорові.

— Дякую, Остапе! — радісно сказав Богдан. — З мене презент!

— Та хіба ми не козаки! — відповів Остап. — До речі хлопці сказали, що вони завжди тобі допоможуть запобігти будь-якій катастрофі. Тож на них можеш розраховувати.

— Оце добре! Я їм зателефоную.

Цілий день Богдан перебував у доброму гуморі. Він із задоволенням розрахував «четверті координати» для обох рук ще одному військовому-інваліду. Після роботи він вирішив вилучити картку з чипом на мільйон. Вона зайва.

Але тільки він про це подумав, як пролунав сигнал зв’язку з оператором саме цієї картки. Богдан злякався. Він почав згадувати скільки у нього грошей на рахунках та у кого можна ще запозичити, якщо не вистачить. Координати сигналу були дуже дивні. Вони були тривимірними! Хоча нічого дивного, заспокоїв себе Богдан, бо керуючий простір у катастрофі типу «хвіст ластівки» є тривимірним.

Він відповів, ледве стримуючи шалене стукотіння серця.

— У мене катастрофа! — пролунав міжнародною мовою схвильований жіночий голос. — Я не встигла погодувати кота!

– Кота!? — не зрозумів Богдан і додав українською. — Якого кота?

— Свого. Розумієте, у мене термінове відрядження на Місячну космічну станцію, — швидко заговорила жінка і теж перейшла на українську. — У мене часу було лише заскочити до салону мобільного зв’язку. І там я побачила вашу картку «Запобігти катастрофі». Ви б не могли доглянути мого кота, поки я не повернуся?

— Ну… можу… — промимрив Богдан. Він все ще не міг повірити, що жінка не жартує.

— Передбачаю ваше запитання, чому звертаюся саме до вас. Справа в тому, що всі мої друзі зараз на космічних станціях, а на Землі у мене нікого не залишилося. В Бучі жили…

— Добре, не турбуйтесь, — сказав Богдан, — я подбаю. Надсилайте координати.

Хвилин за п’ять на моніторі висвітилися координати та складний цифровий код від замку на вхідних дверях. Будинок знаходився у Києві на Борщагівці. Добре, що не в Парижі, подумав Богдан і викотив на тротуар електричне моноколесо.

За годину Богдан відчинив двері і побачив на порозі величезного висловухого сірого «британця». Кіт здивовано глянув на Богдана жовтими очима, потім з гідністю підійшов до порожньої миски і почав скривджено муркотіти, мовляв, бачиш, пусто, і що вона собі думає. Потім підійшов до іншої миски і теж поскаржився Богданові, що й води тут немає.

— Так, друже, це катастрофа, — погодився Богдан. — Ти вибач свою господиню, не встигла вона. Зараз все виправимо.

Він налив у миску води. Поки кіт пив, почав вивчати вміст шафок. Знайшов один пакет з м’ясним паштетом та великий пакет із сухим кормом. Насипав коту у миску різнокольорові кільця, сів на табурет і замислився.

Богданові було дванадцять років, коли почалася війна. Він три місяці просидів у підвалі метро, тому ненависть до окупантів він відчував на глибинному генному рівні. І хоча міста Бучу та Ірпінь вже давно відбудували, ці назви болем відлунювались в душі Богдана. Він ще тоді вирішив, що обов’язково стане лікарем та винайде щось таке, що допоможе робити воїнам нові руки та ноги. І ще він не міг також пробачити ворогам зруйнований Маріуполь, адже звідти були його бабуся з дідусем. Богдан дивився, як кіт із задоволенням жує хрумкі кільця, і зрозумів цю жінку, бо сам знав, що найдорожче в світі – це життя. Неважливо, чи то життя людини, або тварини. ЖИТТЯ! Ось так – з великої літери та всі літери великі. І навіть якщо «Запобігти катастрофі» коштувало б два чи три мільйони, жінка все одно б купила цю картку, бо для неї життя її улюбленця дорожче за будь-які гроші.

Кіт з’їв усе, що Богдан йому насипав, попив води, потім неквапливо пішов у туалет. Скочив на унітаз, зробив свою «мокру» справу та натиснув лапою на кнопку зливного бачка.

— Ні фіґа собі! — здивувався Богдан.

Тут він згадав, що не спитав, як кличуть кота. І як на ім’я його господиню теж.

— Послухай, коте! — Богдан сів навпочіпки і зазирнув у круглі жовті очі. — Ти один, я один. Розумієш, мені дуже незручно щодня їхати сюди через увесь Київ. А я твоїй господині пообіцяв, що подбаю про тебе, поки вона у космосі працюватиме. Може, переїдеш до мене?

Богдан розстебнув рюкзак, поставив його перед котом. Кіт обнюхав рюкзак з усіх боків і пильно подивився на Богдана.

— Ну що?

— Мр-мур-няв! — сказав кіт і спритно заскочив у рюкзак.

Богдан був готовий присягнутися, що кіт сказав – «поїхали!».

А потім перехожі здивовано проводжали поглядом цибатого чолов’ягу. В одній руці він ніс моноколесо, а іншою тримав за лапу сірого кота. Кіт сидів за спиною у рюкзаку, але його передні лапи та голова лежали у чоловіка на плечі.

— Взагалі я лікар і винахідник. За моєю технологією роблять біопротези інвалідам у всьому світі, — говорив чоловік коту. — А теорія катастроф – це моє хобі. У цій теорії є таке поняття як ефект метелика. Це такий термін, що позначає властивість деяких хаотичних систем. Незначний вплив на систему може мати великі і непередбачувані ефекти де-небудь в іншому місці і в інший час.

— Мр-р! — погоджувався з ним кіт.

— Це коли дві криві показують траєкторії еволюції дивного атрактора Лоренца при дуже близьких початкових умовах. Кінцеві точки значно відрізняються.

— О-мур-р! — здивувався кіт.

— Я тобі серйозно кажу! Сам нещодавно дізнався!

Хтось із перехожих покрутив пальцем біля скроні та посміхнувся. Але Богданові було байдуже. Він точно знав, що кіт його розуміє.