РОЗДІЛ 1. ТУРЦІЯ
19 червня 1946 року
Після захоплення Стамбула минув один тиждень. Я отримав звання сержанта і медаль за особливі заслуги.
І ось стою я навпроти 18-річного турецького хлопчиська. Його придавило конем, якому прострелили голову. Він із жахом дивиться на мене, зовсім забувши про револьвер у кобурі на правому боці, а я, націливши свій пістолет, не можу в нього вистрілити.
Я знаю, що це потрібно зробити, то чому я вагаюся?
Озирнувшись, я побачив, що солдати вже підібрали «нове м'ясо для своїх розваг». Краєм ока я помітив, що цей хлопець теж звернув на це увагу. Перевівши погляд на турка, я подивився на його револьвер. Як би я хотів, щоб він мене зараз застрелив, але йому буде тільки гірше від цього, а застрелитися самостійно йому забракне духу — вже навчився бачити це по очах. Хоча він і знає, що на нього чекає, він не зможе це зробити сам.
Я жестом показав йому дістати револьвер, і він, ковтнувши слину, підкорився. Тримаючи зброю тремтячими руками, він направив її на мене, і я вистрілив йому в голову, після чого продовжив стріляти так, щоб не запам'ятовувати його обличчя.
Я не хочу запам'ятовувати їхні обличчя.
Треба буде почистити пістолет.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!