달라달라 (Dalla dalla)¹

В голлі готелю сиділа маленька дівчинка. Насправді, тією маленькою дівчинкою була я. В мене було не надто довге волосся, русяве, заплетене у дві косички. Загалом, виглядала я як звичайна шестирічна дівчинка. На мені була картата сукенка. Я їла морозиво. Полуничне, моє улюблене. Мені взагалі здається, що всі діти люблять полуничне морозиво.

Та щось ми відійшли від суті. Моя мама щойно розійшлася із моїм татом. Ми обидві, правду кажучи, його недолюблювали. В честь того, що нарешті мама його позбулася, вона вирішила, що було б непогано це відсвяткувати. Тому ми приїхали в Сеул. Це місто справді велике і чудове. Мама хотіла його подивитися і походити по визначним місцям, все таке. А мені було все одно, лише б купували солодощі. Словом, сиджу я в голлі готелю, нас заселяли якраз, то я чекала поки мама розбереться з усім на рецепшині.

Моя мама працює в досить великій компанії на не найнижчій посаді, тож зарплатня дозволяла замовити доволі престижний готель. Раптом двері відчиняються і до голлу заходять п’ятеро дівчат. Вони були просто чудові. Я і тоді так вважала, і зараз вважаю так. Вони також підійшли до рецепшину, аби поселитися. Та там уже була мама. Тож їм прийшлося зачекати.

Я підійшла до мами. Почала її смикати за поли сукні, та вона не звертала уваги, бо хотіла чим швидше владнати організаційні моменти. Коли їй дали ключі від нашого номеру та повідомили, що наші речі занесуть туди, вона повернулася до мене:

— Ну, маленька, що ти хотіла?

— Мам, дивися які гарні дівчатка, — я тицьнула пальцем у бік тих п’яти дівчат. — Я коли виросту хочу стати такою, як вони.

Очевидно, що я сказала це доволі голосно, бо дівчата почали усміхатися мені та одній одній і про щось перешіптуватися.

Тут до нас підійшла якась жіночка. Оу, я і забула. З нами тоді поїхала ще моя тітка, сестра мами. Я її теж не дуже любила. Мама не встигла мені відповісти, бо про щось заговорила з тіткою.

— Тітонько, дивіться, які гарні дівчатка, — звичайно, мені треба було розказати про них всім кого я знала, ніби їх помітити було неможливо і треба було кожному особисто повідомити про їхнє прибуття.

— Ну, гарні то вони гарні, але одяг могли б і кращий підібрати, і якісь надто голосні вони, — тітонька скривилися і оцінююче зміряла їх поглядом.

Я ще раз глянула на дівчат, дві з них говорили з жіночкою на рецепшині, а три про щось перешіптувалися і сміялися. Вони мені видалися ще гарнішими, коли усміхаються, тому я не зрозуміла такої реакції тітоньки.

— Я хочу бути такими, як вони, коли виросту, — сказала я, правда не знаю, для чого, бо тітоньку це тільки назлило.

— Ще чого! — скрикнула вона. — Ти виростеш нормальною дівчинкою!

П’ятірка дівчат почали коситися на нас (точніше, на тітоньку) і перешіптуватися. Вони більше не усміхалися.

***

За той тиждень, що я жила в тому готелі я часто бачила тих дівчат. Одного дня, коли мама із тітонькою відпочивали біля басейну, я вирішила піти їх пошукати. Мама вчила, що якщо ти когось образила, то треба вибачатися. Якщо це зробив хтось із твоїх друзів і знайомих і не перепросив, то це можеш зробити ти. Саме це я і збиралася зробити — перепросити за тітоньку. Я їх знайшла в голлі, вони збиралися кудись піти.

Я підійшла до них і невпевнено привіталася:

— Добрий день.

— О, гляньте, це та мила малеча, — сказала дівчина з таким гарним каштановим волоссям, можливо, мені здалося, та воно трохи виблискувало червоним². — Привіт, ти щось хотіла? Може ти загубилася?

Мене обступили півколом і зацікавлено дивилися.

— Я Мелі, і я хотіла вибачитися за мою тітоньку. Вона минулого тижня вас образила. Сказала, що я виросту нормальною, а не такою як ви. Але я думаю, що ви навіть кращі ніж нормальні!

Дівчата почали усміхатися, а та що була з коротким чорним волоссям і з білим пасмом і зовсім хихотіла.

— Це дуже мило, але ми зовсім не образилися! — відповіла мені дівчина з хвостиком.

— Правда?! — я була щиро здивована.

— Авжеж, — навпроти мене присідає дівчина, що виглядала наймолодшою, — а чому ми мали розчаруватися?

— Ну як же, — почала пояснювати я. Вони що не розуміють? Як? Вони ж такі дорослі вже, — моя тітонька вас не полюбила і сказала про це. Це образливо.

— Так, це трохи не приємно, — почала дівчинка із котячими очима, — Але це не кінець світу. Ти не можеш подобатися всім-всім людям. Ти не зможеш догодити всім. Просто будь такою, якою хочеш бути ти і ти знайдеш того, хто полюбить тебе такою, яка ти є.

— От бачиш, все просто, — озвалася дівчина з білим пасмом і усміхнулася.

— Насправді, все не так просто. Буде багато людей, як твоя тітонька, котрі будуть тебе ображати і принижувати за те, яка ти є, — попередила червоноволоса.

— Але ми в тебе віримо! В тебе обов’язково вийде бути іншою, не такою, як всі! — обійняла мене дівчинка, що сиділа переді мною. А до неї доєдналися інші.

— То ви не ображаєтеся? — спитала я, коли мене звільнили із обіймів.

Дівчата закричали:

— Ні! Звичайно, ні! Ти що, ні! Ні в якому разі!

— А тепер тобі, мабуть, треба до мами, поки вона не почала перейматися, куди ж ти поділася, — зауважила дівчина із хвостиком. — Біжи!

Я усміхнулася їм востаннє, а вони мені, а потім я побігла до басейну.

***

З тих пір минуло кілька років. І я, напевно, стала такою, як вони. Я перестала боятися чужої думки. Звичайно, прийшлося над цим добряче попрацювати, та я завжди згадувала слова тих дівчат. А над тим, щоб стати собою, я працюю і по тепер. Може, мені вдасться стати іншою, не такою, як решта, не повторювати чужі вчинки і поведінку. Тітонька і досі нарікає на ту випадкову зустріч в готелі. А про те, що я говорила з ними, я з мамою вирішили їй не казати.

Шкода, я не спитала їхніх імен. Можливо б вдалося знайти їх в соцмережах. Було б добре їх побачити зараз. Цікаво, як би вони відреагували на мої зміни?

Примітки автора

¹ — “달라달라” перекладається як “бути іншим”

² — щоб зрозуміти, про кого із Itzy йде мова, подивіться кліп на “Dalla dalla” ;)

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.