ЕПІЛОГ
За тиждень у маленькій палаті госпіталю Рік Міллер, обмотаний бинтами, як мумія, повільно тягнув сік через трубочку. На тумбочці поруч із ним лежала газета із заголовком: «Загадкова пожежа в старому казначействі: ФБР веде розслідування».
Я сидів у кріслі навпроти, підкидаючи в руці нову ліцензію.
— Уокер вижив, — кинув я. — Але його відправили в почесну відставку. Офіційно — «за станом здоров’я».
Рік ледь помітно всміхнувся кутиком губ.
— Принаймні ми залишили їх без іграшок, Максе.
— Так. Але вони побудують нові. Ти ж знаєш.
— Знаю, — кивнув Рік. — Але це вже буде інша історія. А поки... ти приніс мої сигарети?
Я підвівся і підійшов до вікна. Внизу, на вулиці, засвітилися перші неонові вивіски. Сині, червоні, рожеві. Вони знову відбивалися в калюжах, нагадуючи мені, з чого все почалося. Але тепер вони не засліплювали мене. Тепер я знав, що ховається за їхнім блиском.
— Курити шкідливо, Ріку, — сказав я, дістаючи пачку з кишені. — Але, гадаю, сьогодні нам обом можна.
Я запалив сірник, і його маленьке полум’я на мить розігнало тіні в кімнаті. Ми були живі. Ми були вільні. І, чорт забирай, це був найкращий фінал, на який могли розраховувати двоє старих копів.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!