ЛУКОМОР’Я 1.0

Буратіно в цій історії з’явився несподівано: після того як він втік з бізнес-інкубатора тата Карла, бо той змушував його пиляти тирсу, а Буратіно хотів пиляти бюджети. Після невдалої спроби інтегрувати свої п’ять золотих у високоврожайну екосистему на Полі Чудес, він вирішив зайнятися більш приземленими, але, на його погляд, прибутковішими проєктами.

Вовк на той час уже зовсім зневірився з цією «Екологією 2.0». Він сидів на пеньку, сумно жував безглютенове сіно і намагався зрозуміти, як його життя перетворилося на цей кошмар.

— Чуєш, Сірий, — звернувся до нього Буратіно. — Ти мені друг?

— Я дерево не їм, — огризнувся Сірий, і тут же в нього в животі сильно заурчало.

— Значить, друг, — зрадів Буратіно. — Досить жувати силос. У мене є ідея. Стартап «Поліно-Invest».

— У чому суть твого Поліна? — пожвавився Вовк.

Буратіно заскочив на пеньок і почав швидко креслити на піску своїм гострим носом графіки.

— Розумієш, у чому проблема Лукомор’я? Тут усі зациклені на магії. Яга, Кощій, Золота рибка... Це все — монополії. А ми побудуємо першу децентралізовану екосистему на базі деревини.

— І як це допоможе мені з’їсти хоч когось? — проричав Вовк.

— Ти не розумієш! Ми створюємо «Картонних Дублерів». Дивись: Шапочка хоче стартап? Окей. Ми будемо виробляти з моїх... кхм... родичів високоточні дерев’яні манекени Бабусь.

Як це працює:

1. Для Вовка: Ти купуєш ліцензію на «Тренувальне поїдання». Ми постачаємо тобі манекен Бабусі, який пахне як справжня, виглядає як справжня, але всередині набитий висококалорійним протеїном. Ти їси — ліцензія не порушується, бо об’єкт не живий.

2. Для Екології: Ніхто не страждає. Лісоруби при справі (їм же треба з когось манекени випилювати).

3. Для Бабусь: Вони отримують пасивний дохід від оренди свого образу.

Перше випробування пройшло успішно. Вовк, Буратіно і Шапочка, що примкнула до них як експерт із маркетингу, влаштували презентацію для інвесторів. Буратіно виставив на галявині модель «Бабуся-3000» із вбудованим динаміком, який буркотів: «Ох, внученько, а чому в тебе такі очі червоні? У монітор знову всю ніч витріщалася?» Вовк, відчувши знайомий тригер, стрибнув і... зі свистом розгриз манекен.

— Смачно! — здивувався Вовк, виплюнувши тріску. — Смак соснової хвої та чорничного варення.

— Це інноваційний наповнювач! — гордо заявив Буратіно. — Ми назвали це «Pine-Protein».

Стартап злетів миттєво. Але виникла проблема: манекени виявилися настільки якісними, що справжні Бабусі почали відправляти їх замість себе в ліс за грибами, у пенсійний фонд і навіть на побачення до дідусів. Невдовзі ліс наповнився дерев’яними копіями персонажів, які поводилися набагато ввічливіше за оригіналів.

— Буратіно, — прошепотів Вовк, дивлячись, як армія дерев’яних Червоних Шапочок стрункими рядами несе пиріжки в бік офісу Кощія. — Тобі не здається, що ми створили щось страшне?

— Це не страшно, Сірий, — відповів Буратіно, чий ніс став помітно довшим від постійної брехні інвесторам. — Це масштабованість.