Частина мене

Привітик. Мене звати Міла, і ти, напевно, вже дещо про мене знаєш.

Насправді, я дуже люблю розповідати про себе. Наприклад, мені на день народження подарували великий рожевий бантик. Він мені ну дуже подобається. Я ходжу з ним до школи. Мама називає мене своєю квіточкою. Я люблю свою маму. А ще, я люблю свого тата так само сильно, як і маму. Але, ні... Маму більше!

Недавно мені виповнилося 6 років. До нас приходило багато людей. Це були різні родичі імена яких я не знаю. Коли я запитала в мами, чи їжа це, вона сказала, що це родичі, а не їжа. Що їх не можна їсти, що вони не смачні, і що при них не можна говорити про таке... Я буду слухатися маму.

Мені подарували цілу гору подарунків. Усі усміхатись і вітали мене. Наприклад, якийсь дядько подарував мені дуже гарну, оксамитову сукенку. Вона була просто прекрасною! Мені ну дуже сподобалася. Я хотіла її носити просто всюди! Але тато викинув її на смітник... Через це я дуже зла на нього, тому тепер люблю його трошки менше, ніж маму! Але, потім татусь мені пояснив. що такі подарнки від гостей брати не можна. Бо вона.. Не рожевого кольору! Але навіть після цього я все одно ображена! Ну чому, чому-у!? Що йому могло не сподобатися у цій сукенці? Якщо він думав, що я після цього його вибачу, то він помиляється! Я не хочу його вибачати!

А ще, тато завжди приходить пізно ввечері. Я рідко його бачу. Мені через це трохи сумно. Але, він приносить додому смачну їжу. Наприклад, недавно, тато привів до нас молоду тітоньку із величе-е-езним носом. Коли я їй про це сказала, мама мене насварила, і навчила, що так говорити не можна. Мені дуже прикро. Я не хочу, аби їжа сумувала. Я хочу, аби мама пишалася мною.

Тому, я хочу виправитися. Я маю взяти свої найкращі іграшки і показати їх Їжі! Надіюся, їй це дуже сподобається. Мама розказувала, що їжу треба розважати. І якщо їжі буде сумно вона буде несмачною.. А я, я не хочу несмачну їжу! Я люблю коли їжа смачна.

Якщо не помиляюся, її звали Антоніна. Антоніна.. Іванівна? Чи Миколаївна? Але, все одно, це красиве ім'я. Мені воно подобається. Вона казала, що їй 38 років. Така стара! А от мої батьки ще дуже молоді. Мамі 36 років, а татові 37. Я люблю своїх батьків.

А ще, у мене є старша сестра, Аня. Вона давно кудись поїхала, але куди саме я не знаю... Батьки кажуть, що до якогось "кавалера". Напевно, це далеко. Їй 19 років. Вона дуже хороша старша сестра. Але батьки чомусь не хочуть говорити про неї за вечерями. Коли Аня приїжджає, то мовчки забирає мене з дому, і ми цілісінький день ходимо по місту. Вона мені купує різні смаколики та іграшки! Вона така класна! Але чомусь часто каже, що я "бідна дитина" і що мої батьки жахливі люди... Не розумію чому. Це єдине, де я не згодна з нею! Мої батьки - дуже хороші, і вони мене люблять! Взагалі, Аня мало що каже, приходить рідко, а якщо і приходить, то постійно мовчить або плаче...

Тому, я маю довести Ані, що насправді все добре, і вона нервується просто так!

***

Я повільно відкрила двері своєї кімнати. Тато в гаражі, мама вийшла поливати квіти - ідеально. Нема кому зайнятися Антоніною. Тому, несучи в руках гору іграшок, я безшумно спустилася у головну залу, де саме мала відпочивати їжа. Але коли я опинилася внизу, то побачила, що тітка щось нервово тицяла пальцями у телефоні. Що вона робить? Як тільки вона побачила мене, то відкинула телефон убік, і зі зляканими очима почала шепотіти:

- О Боже, дитинко, що ти тут робиш? Господи, допоможи мені піти звідси! Я тебе заберу з собою... Боже.. Вони тебе теж сюди..? О ні..

Я поняття не маю, що вона таке говорить. Тому, просто поклала іграшки біля неї.

- Тітонько, ну не плачте. Я не хочу аби їжа плакала. Заспокойтеся, інакше татко буде злий, що ви вийшли несмачними!

Раптом, почулися кроки ззаду. Я обернулася. Татко! Засопів чайник, а значить, тато робить свій фірмовий чай!

- Міло! Підійди-но сюди, доню.

Я тут же відірвалася від Антоніни і прибігла на кухню.

- Що сталося?

Тато насипав якийсь дивний порошок у чашку, і дав його мені.

- Віднеси це Антоніні. Нехай вип'є, вона швидко заспокоїться. А ти їй поки віршик якийсь розкажи. Ну, наприклад той який ви у садочку вивчили.

- Звісно!

Я з радістю вхопила кружечку, і відійшла назад до їжі у головну кімнату. Вирішила, що варто поставити кружку на маленький кофейний столик, аби їй було зручно пити.

- Ось! Це вам зробив татусь, його фірмовий чай! Він вам дуже сподобається. Він подобався усім до вас!

Я обернулася. Тато стояв у дверях і спостерігав за всім цим. Він повільно мені помахав коли я розвернулася, і я широко усміхнуклася. Люблю, коли він так робить.

Антоніна тремтячими пальцями взяла свій чай і залпом випила усе. Я помітила, як вона одразу розслабилася і "розтіклася" по дивану, як слайм!

- Ми недавно у садочку вчили один віршик... Я вам його розкажу!

Потім, я стала напроти їжі, і почала розказувати так, як мене вчили виховательки:

- Дві долоньки зустрічались,

Із малятами навчались.

Скільки пальців маєшь? – П’ять!

Ми вчимося рахувать!

Перший – товстий та лінивий

Другий – вказівний красивий!

Третій файний парубок

А четвертий козачок!

Пятий малючок кирпатий

Отакі у нас хлоп’ята!

Коли я закінчила, тато запосміхався мені, та почав аплодувати.

- Молодець! Браво!

А Антоніна щось мугикала собі під ніс, але було погано чутно, тому я повільно підійшла до неї та погладила по тремтячій руці.

- Ви не сумуйте, у моєї мами дуже смачний брусничний соус, вам сподобається!

І тато теж обернувся до мене.

- Бачиш, Мілочко, тітонька Антоніна посміхається. Їй дуже сподобався твій віршик, тепер вона засинає щасливою.

Та їжа справді посміхнулася мені! Але це було не дуже схоже на звичайну усмішку, а наче хтось міцно тримав її рот... Напевно, вона просто не в настрої. Таке буває.

***

Я прокинулася від чудового аромату, що доносився із кухні. А це означає... Мама приготувала наше з татом улюблене м'ясо!

Я швидко переодяглася у свою найкращу сукню рожевого кольору. Хоч ми і часто їмо м'ясо, але це не кожен день. Далеко не кожен день.

Я стрибаючими рухами спустилася із кімнати на кухню. Там уже була і мама, і тато, що обіймав маму... А на столі стояла вишукана запіканка, що пахла просто пречудово! Наче в ресторані. Ні, навіть краще ніж в ресторані!

Я швидко сіла за стіл, і з нетерпінням чекала, поки мама почне її різати на частинки. Мама розклала красиві тарілки, і почала накладати великі порції у них для мене та тата.

Я повільно відрізала виделкою шматочок і поклала його собі до рота... Це так смачно! Запіканка просто розтікалася по роту!

- Ой, матусю, як смачно! М'яке-м'яке, та зовсім не тверде! Значить, та тітонька з великим носом більше не плакала, коли тато повів її гратися в гараж?

Мама ніжно витерла серветкою соус від запіканки з моїх губ, і з посмішкою прошепотіла:

- Так, сонечко, ти чудово впоралася. Ти дуже слухняна дівчинка. Бачиш, як добре, коли їжа посміхається?

А тато кивнув, гордо дивлячись на мене.

Аня казала, що мої батьки жахливі люди. Але ви. Ви що, не бачите які вони насправді хороші?

Я дуже люблю своїх батьків. І колись, вони теж стануть їжею. Я їх настільки сильно люблю, що вони назавжди залишаться у моєму животику. Це ж так добре, правда?