Глава 8
Люди вибивали вікна храму. На вулицях палали багаття, у яких спалювали все, що було пов’язане із Сораною. Містом правив хаос.
Алан стояв на трибуні й сам наче не міг повірити у те, що сталося. Він раптом усвідомив страшну істину: варто лише дати натовпу волю — і він здатен знищити навіть найсвятіше.
Розлючені люди увірвалися до храму. На всі боки летіли уламки скла. Кухня була розгромлена, свічники перекинуті й погашені назавжди. Хтось підняв величезний камінь і жбурнув його в зображення Сорани.
Серед цього безумства раптом пролунав слабкий голос — мов промінь світла серед непроглядної темряви.
— Зачекайте… Зупиніться…
Та його ніхто не чув.
— Що ви робите? За що? Вона ж нічого вам не зробила! Як ви можете?!
Голос ставав дедалі сильнішим, ніби був останнім відлунням здорового глузду, що ще жеврів у людських серцях.
А потім він пролунав так гучно, що навіть неушкоджені шибки вкрилися тріщинами.
— Я НАКАЗУЮ ВАМ ЗУПИНИТИСЯ!
Здавалося, цей крик почув сам Космос.
Натовп завмер і здивовано обернувся.
Біля стіни із зображенням Сорани стояла Натара. В її очах був жах.
— Зупиніться! Ви не розумієте, що робите! Слухаючи мого батька, ви годуєте Звіра! Якщо він насититься, то нападе з такою силою, що світ зникне! Невже ви хочете бути знищеними? Невже замість світла обираєте темряву?!
У храмі запанувала тиша.
І раптом почувся глухий рик.
Люди здригнулися.
Хтось випустив із рук вила. Інший кинув сокиру. З гуркотом падали на підлогу всі знаряддя, якими вони ще мить тому трощили святиню.
Озираючись у страху, люди почали збиватися ближче одне до одного.
Рик лунав знову й знову.
І раптом Натара різко закашлялася.
Їй бракувало повітря.
Кашляючи, вона впала на коліна, а потім знепритомніла.
Аніра й Алан кинулися до доньки.
У ту ж мить земля затремтіла.
Страшний гуркіт прокотився храмом.
Дах зірвало, наче його й не існувало.
І тоді люди побачили його.
Високо над храмом у пітьмі сяяли два величезні очі.
Це був Звір.
Він не нападав.
Він просто спостерігав.
Наче чекав.
Наче вирішував долю всіх присутніх.
— Що ти накоїв?! — кричала Аніра, притискаючи доньку до себе. — Що ти накоїв, Алане?!
Алан стояв нерухомо.
Наче впав у заціпеніння.
Та раптом він підняв голову й подивився просто на чудовисько.
— Гей, потворо! — вигукнув він. — Якщо тобі потрібна жертва — забери мене! Залиш мою доньку в спокої!
Звір розреготався.
Його сміх прокотився небом, мов грім.
— Ха-ха-ха! Ти справді думаєш, що все так просто? Я заберу не лише її. Я заберу вас усіх! Але ще не час… Потрібно трохи зачекати…
І в ту ж мить він зник.
Запала тиша.
Тоді одна літня жінка тремтячим голосом заспівала:
— О, велика Сорану, донько Місяця,
що ходиш між світлом і темрявою,
почуй нас…
Інший чоловік підхопив:
— Благослови наші серця
і дай силу здолати Звіра,
що ховається в тіні…
Молитва полилася храмом, немов ріка, якій нарешті прибрали греблю.
Незабаром її співали всі.
Навіть Алан.
— О, велика Сорану, донько Місяця,
що ходиш між світлом і темрявою,
почуй нас.
Благослови наші серця
і дай силу здолати Звіра,
що ховається в тіні.
Нехай жодна біда не торкнеться нас,
доки ми оспівуємо твоє ім’я.
Веди нас крізь страх.
Захисти.
І не дай темряві перемогти.
Сорану…
Сорану…
донько Місяця…
Світлом стань…
темряву зламай…
Подих Звіра — зупини…
Сорану…
почуй…
І тоді сталося диво.
Зображення Сорани на стіні засяяло сріблястим світлом.
Камінь ожив.
Світло ставало дедалі яскравішим, аж поки з нього не вийшла сама Сорана.
Вона не кричала.
Не гнівалася.
Не дорікала людям за їхню зраду.
Її обличчя було дивно спокійним, ніби вона перебувала у глибокому трансі.
Сорана повільно підійшла до Натари.
Подивилася на неї.
І тихо промовила:
— Кулон… Де кулон?..
Раптом її очі спалахнули криваво-червоним світлом.
Вона різко повернулася до Алана.
І з неймовірною силою спрямувала на нього свій жезл.
Удар був таким потужним, що чоловіка відкинуло через увесь храм.
Він ударився об кам’яну підлогу й залишився лежати без свідомості.
— Алане! — скрикнула Аніра й кинулася до чоловіка.
Та Сорана вже підняла Натару на руки.
У стіні розкрився сяючий портал.
Не озираючись, богиня ступила в нього разом із дівчинкою.
За мить вони зникли.
Портал зачинився.
І в ту ж секунду над містом опустилася темрява.
Наче саме світло покинуло цей світ.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!