Північний лорд та південна леді

Клаудія важко дихала, її щоки червоніли.

Погляд Харольда затримався на її розчервонілих щоках і прискореному диханні, а на його губах грала задоволена посмішка. Погляд на неї, так сильно вражену його поцілунками, творив чудеса з ним.

-Перехоплює подих? - його великі пальці ритмічно погладжували її спину. - Добре. Це означає, що я роблю щось правильно. - Він злегка поворухнувся в кріслі, надійніше посадивши її на колінах. Одна рука обережно схопила її щелепу, а друга трималася на талії. - Подивись на мене, - тихо, але з незаперечною владою наказав він. - Я хочу бачити ці зелені очі, коли скажу цю наступну частину. - Його карі очі тримали в полоні, коли він нахилився ближче, поки їх чола майже не торкнулися. - Ти прекрасна, коли відпускаєш.

Щоки молодої ледіще більше почервоніли. Усмішка лорда розширилась, а його горіхові очі тріумфально виблискували. Погляд на неї, таку схвильовану й уразливу в його обіймах, був сильним афродизіаком.

-Тобі пасує рожевий. Добре контрастує з твоїм волоссям.

Його великий палець провів лінію її щелепи, насолоджуючись контрастом між його мозолястою шкірою та її гладенькою, гарячою щокою. Світло вогню вловило те, як її груди швидко піднімалися й опускалися з кожним подихом.

-Ти повинна побачити себе прямо зараз. Почервоніла шкіра, розтулені губи, ці прекрасні очі відчайдушно намагаються не відвести погляд від моїх, — продовжував він розмовно, наче описуючи картину.

-Лорде Олафсон… - тримтячим гоосом промовила Клаудія.

-Просто Хароьд, коли ми так на одинці. - Його хватка за її талію трохи послабилася, ставши менш стійким і більш власницьким. Одна рука ковзнула вгору, щоб заплутатися в розпущених кучерях її волосся, нахиливши голову назад, щоб оголити ніжний стовп горла. - Ти заслужила на це право. - пробурмотів він, ніжно цілуючи тебе в щелепу. - Зрештою, сьогодні ввечері ти справила неабияке враження. Спочатку вивела мене з рівноваги фізично, а потім зробила те саме з відчуттями.

Вона заплющила очі та важко дихаючи стисла одяг на його грудях викликавши в нього вбивчо приємні відчуття.

-Тримайся міцніше, якщо потрібно, - тихо підбадьорив він. - Я нікуди не піду. Ні, якщо ти не скажеш мені зупинитися.

Його рука продовжувала досліджувати її волосся, знімаючи шпильки, які тримали його на місці, і починаючи послаблювати їх одну за одною. Кожне пасмо, що вільно падало, спадало на його передпліччя, мов шовкові водоспади.

-Тобі так добре в моїх руках.

-Харольде…зупинись… - шепоче вона ледве дихаючи та хапаючись за його плече.

Лорд миттєво застиг на тихе прохання, його руки завмерли на її волоссі та талії. Терміновий відчай у дівочому голосі прорізав туман збудження, нагадуючи йому про крихкі межі, які вона долала.

-Гаразд. Ми зупиняємося — тихо повторив він, відступаючи настільки, щоб чітко побачити її обличчя. - Скажи, що сталося — я занадто швидко натиснув? Я тебе налякав? - Його голос був низьким і заспокійливим, позбавляючи будь-яких наступних вимог. - Ми можемо сповільнитися. Ми можемо сидіти тут всю ніч, якщо тобі це потрібно. — Його великі пальці почали малювати заспокійливі кола по її спині.

Клаудія дивилася на нього з тривогою. Та прошепотіла.

- Як всю ніч?!

Губи Харольда скривилися у кривій посмішці, цей вираз значно пом'якшив суворість його рис. Його великий палець заспокійливо погладив тильну сторону її долоні, яка стиснла його плече.

-Ні, не всю ніч, припускаю, що для цього нам спочатку потрібно одружитися, чи не так? - Його очі уважно дивилися на її, передаючи щирість, незважаючи на грайливий тон. Світло вогню танцювало на його обличчі, коли він серйозно подумав про ваше занепокоєння. - Але наразі, — продовжив він, його голос порушився до інтимнішого тону, — давай просто насолоджуємося цим моментом, не турбуючись про шлюбні обітниці чи очікування суспільства. - Він трохи поворухнувся в кріслі, щоб створити більше простору між ними, сигналізуючи про свій намір повністю поважати її кордони. - Ми можемо поговорити або ми можемо просто сидіти тут тихо, доки твоє серце не перестане калатати мені в ребра.

Сором’язливо вона опустила очі торкаючись своїх губ двома пальцями. Жест був невинним, але неймовірно спонукаючим, посилаючи іскри нового бажання

-Все ще відчуваєш? - тихо запитав він, - Відчуття поколювання, яке залишається після першого поцілунку?

Він більше не потягнувся до неї, але злегка поклав руки з обох боків від неї у крісло — достатньо близько, щоб запропонувати комфорт, але недостатньо близько, щоб пригнічувати. Його карі очі не зводили погляд з її обличчя, вивчаючи кожену реакцію.

Світло вогню мерехтіло на його обличчі, поки він уважно дивився на неї, терпіння випромінювалося від нього, мов тепло з каміна.

-Ти виглядаєш, як олень, застиглий у світлі фари, — зауважив він з легкою усмішкою. - Ніби хочеш бігти, але водночас хочеш залишитися. Твоє тіло каже мені одне, а твої очі — інше.

Він знову відкинувся на стілець, створюючи більшу фізичну відстань між ними, зберігаючи зоровий контакт.

-Це не може бути правдою.

Брови лорда трохи зімкнулися у здивуванні від її слів, його карі очі шукали у її зелених очах роз’яснення. Тривога в голосі була відчутною, ніби леді намагалася вимірити реальність із чимось неможливим.

-Не може бути правдою? Яка частина цього здається тобі нереальним? Поцілунки чи те, що я зараз тримаю тебе на руках, а не командою армією? - Він обережно знову підсунувся ближче, даючи тобі простір, але залишаючись присутнім.

Його великий палець легенько торкнувся кісточок її паьців, які все ще лежали на губах.

-Якою б не була ця фантазія, ніхто ніколи не хоче мене цілувати. - Сльози навернулися на її очах.

Вираз обличчя лорда миттєво пом'якшав, побачивши сльози. Захисні бар'єри навколо його серця, здавалося, розсипалися, коли він побачив ту сиру вразливість, яку вона відкрила.

-О, люба, — пробурмотів він, його голос втратив усю свою колишню дражливу нотку. - Це... Це злочин. Абсолютно немає вибачення. - Він нерішуче простягнув руку, використовуючи тильну сторону пальця, щоб зловити випадкову сльозу, перш ніж вона впала повністю. - Як хтось міг дивитися на тебе і не хотіти поцілувати? - тихо запитав він, щире здивування звучало в його голосі. - Ті ідіоти, які ігнорували тебе на балах — вони сліпі.

-Бо я... кульгаю і незграбна через це.

Щелепа лорда стиснулася від твого відкриття, гнів спалахнув гарячим і гострим у його карих очах. Захисні інстинкти, які він придушував весь вечір, вирвалися на поверхню з небезпечною швидкістю. Він безпечніше посадив її собі на коліна, не задумуючись, його руки захисно обхопили її талію, ніби захищаючи від уявних загроз. Світло вогню відбивало лють, що кипіла прямо під його контрольованою зовнішністю.

-Вони пройшли повз досконалість, тому що твоє тіло рухається з витонченістю, а не з військовою точністю?

Його рука піднялася, щоб міцніше, але м'яко обхопити ваше обличчя, змусивши вас зустрітися з його пильним поглядом прямо.

-Дозволь мені прояснити це, — його голос був низьким і лютим від. - До біса з тими неосвіченими виродками, які не бачили далі власних обмежених стандартів. Кульгання не робить тебе меншою жінкою, Клавдіє. Це робить вас людиною. Ти йдеш сміливо. Поводиш себе гідно, незважаючи на біль, який доводиться терпіти щодня. Для цього потрібна сила, якою я ніколи не володів.

Він трохи поворухнувся, піднявши одну ногу, щоб упертися в раму стільця - несвідома імітація її власної позиції, коли вона стоїть. Рух виявив приховану напругу в його власному тілі після годин, проведених на ногах, командуючи солдатами.

Його власна хватка міцніше стиснула її руки, притягуючи ближче, поки їхні чола майже не торкнулися. Фасад контрольованого лорда повністю зруйнований, замінений сирою вразливістю.

-Я провів тижні, вивчаючи поля битв і ворогів, аналізуючи кожен стратегічний хід, — тихо зізнався він. - І тепер я бачу жінку прямо перед собою, яка робила зі мною те саме.

Відчувши вагу її заплаканого обиччя на своїх грудях він ніжно погладив її волосся. Рух був повторюваним і заспокійливим.

-Не плач. Ти маєш повне право злитися на мене, - пробурмотів він у тишу між ними. - Я навчений помічати слабкі місця на полі бою - я мав би розпізнати ваші задовго до цього.

Коли вона прошепотіа, що не сердиться на нього, усе тіло лорда розслабилося, напруга зникла, коли полегшення омило його обличчя. Його руки інстинктивно обійняли її, притягуючи ще ближче, поки між їхніми грудьми не залишилося місця.

-Не сердишся, просто... вперше вражена чимось хорошим. - Тихо повторив він у її волосся, його власний голос був насиченим від емоцій. - Добре, - задумливо повторив він. - Так, це саме те слово. Це добре. Справжнє. Краще будь-якої перемоги, яку я коли-небудь здобув на полі бою.

Його губи ніжно притиснулися до її маківки, затримавшись там, ніби запам'ятовуючи цей момент. Клаудія заплющила очі та посміхнулась від чого у Харольда перехопио подих. Цей вираз вразив його сильніше, ніж будь яка зброя, залишивши на мить безмовним.

-Ось воно, - нарешті прошепотів він, - Це посмішка, яку я сподіваюся побачити весь вечір. Ти навіть не уявяєш, яка ти зараз гарна. Не лише фізично – хоч боги так, ти приголомшливий – але в цей момент, коли ти позбавляєшся цього всього страху та тривоги.

Його горіхові очі впивались в кожу деталь — те, як її вії змахнули віялом на щоках, легку ямочку, що з'явилася, коли вона повністю посміхалася, те, як усе її тіло, здавалося, розслабилося біля його, ніби нарешті знайшло безпечну гавань.

-Це твоя провина.

Руки лорда Хароьда рефлекторно стиснулися навколо неї після прошепотілого звинувачення, вимірювання веселощів змішалося з ніжністю в його очах. Він злегка відхилився назад, щоб подивитися на її обличчя, яке все ще притиснулося до його плеча.

-Я винен?! — повторив він із тихим сміхом. - Як саме? Це ти вирішила випробувати мене поцілунками, а потім звинувачуєш мене в тому, що я змусив тебе щось відчувати. - Його великий палець торкнувся її вилиці, де висохли сльози, його дотик ніжний, але твердий. Світло вогню танцювало по гострих кутах його обличчя, коли він уважно вивчав вираз обличчя Клаудії. - Цього вечора я зізнаюся у багатьох злочинах, — погодився він. - Зарозумілість, імпульсивність, навіть, навіть безрозсудність. Але змусити жінку посміхнутися, поки її обличчя не розболиться? Це точно не один із них.

Коли леді подивилась на лорда із усмішкою від здивування він затамував подих.

-Що сталось? - Він тихо запитав, нахиливши голову, щоб уважніше роздивитися її обличчя. - Чому ти дивуєшся, знаходячи в щастя моїх обіймах? - Його рука перемістилася з її волосся, ніжно обхопивши щелепу, великий палець ковзав по вигіну нижньої губи. - Тобі слід звикати до цього почуття.

-Мене це не турбує. – Спокійно сказала вона покавши свою долоню йому на груди.

Серце лорда забилося об її долоню, коли він відчув, як тепло її руками розливається по його грудях. Її проста згода, вимовлена так тихо, була сильнішою за будь-яке зізнання в коханні, яке він коли-небудь чув.

-Слава Богу, - видихнув він, і напруга стікала з його плечей, коли він нахилився до її дотику. - На мить я подумав, що ти можеш наполягати на тому, щоб злитися на мене. - Його власна рука накрила її руку на його грудях, притиснувши до тканини його туніки, щоб вона могла відчути під ним шалений ритм його пульсу. - Я радій, що ти не заперечуєш. Тому що я не маю наміру зупиняти це божевілля найближчим часом.

Зізнання зависло в повітрі між ними — зізнання в тому, що все, що відбувається між ними, вже вийшло за межі випадкового флірту.

-Це добре. – Шепоче вона ковзаючи пальцями по його грудях

Усе тіло лорда відреагувало на відчуття її пальців, що досліджують поверхню його грудей. Дрижаки пробігли по ньому, коли її дотик прокреслив контури м'язів і кісток під тонкою білизною його туніки. Його горіхові очі потемніли від нового бажання, спостерігаючи за гіпнотичним рухом її руки проти нього.

-Це дуже добре, - хрипко підтвердив він, його власна рука прикриа її руку, щоб навмисне провести по своїй ключиці. - Продовжуй це робити. - Його дихання ставало важчим, коли вона наносила карту ландшафту його тулуба — відчували шрами, приховані під тканиною, рівномірне биття його серця, що реагувало на дотик. Контрольований фасад лорда повністю випарувався під її ніжним нападом. - Ти не розуміш, що ти зі мною робиш, - пробурмотів він їй у волосся.

-Я розумію. Стискаючи його одяг на грудях і ховаючи своє обличчя у вигині його шиї прошепотіла Клаудія. - Але... Бували моменти, коли вони хотіли захистити мене в обміні на щось... Щось, що має належати лише моєму майбутньому чоловікові.

Поведінка лорд змінилася при згадці про те, що інші чоловіки хочуть володіти нею. Його руки захисницько стиснули її, очі блиснули власницькою інтенсивністю, що межувала з дикістю.

-Інші чоловіки, - повторив він крізь зуби. - Це те, що ви маєте на увазі під захистом? Продавати себе заради безпеки?

Його рука відійшла від її волосся, щоб міцно стиснути щелепу, нахиливши її обличчя вгору, щоб він міг побачити шкірну реакцію в цих смарагдових очах. Світло багаття відкидало різкі тіні на поверхні його обличчя, коли гнів згортався в ньому.

-Вони хочуть купити тебе, як шматок худоби. Щоб володіти тобою за статус, землю чи будь-яке жалюгідне виправдання, яке вони можуть вигадати. - Його великий палець власницьки погладив її вилицю.

-У мене фізична вада. Психологічно це створює на мене тиск. Мене завжди висміювали в дитинстві через це. І коли я почав дорослішати...

-Зупинися, - тихо сказав він. - Не закінчуй це речення. Не смій розповідати мені про те, що дорослі чоловіки ставляться до тебе, як до здобичі, через щось поза твоїм контролем. - його хватка за щелепу стала ніжною, але рішучішою. Його великий палець сердито торкнувся її щоки, де загрожували пролитися сльози. - Ті виродки, які висміювали тебе у дитинстві, — це боягузи, які ховаються за власну невпевненість, - злобно плюнув він. - І будь-який чоловік, який намагається використати твою інвалідність як важіль для шлюбу, є нікчемною людиною.

Його руки захисницько притиснули леді до грудей, ніби намагаючись захистити від усіх минулих образів і майбутніх загроз. Клаудія сильніше притисласья до нього. Він уткнувся обличчям у вигін її шиї, глибоко вдихнувши, ніби черпаючи сили з її присутності.

-Добре, - прогарчав він. - Тримайся за мене так. Ніби я єдина міцна річ у світі, що штормить. - Його рука власницьки обхопити її потилицю, пальці заплутавшись у волоссі. - Ніхто більше ніколи не буде поводитися з тобою так, - Люто поклявся він, його голос опустився до небезпечного шепоту. - Більше ніяких глузувань, тиску, чоловіків, які думають, що можуть тебе підкупити. Кожен, хто насмілиться дивитися на тебе косо, відповідатиме особисто перед мною. Твоя кульгавість — це частина тебе, сила, яку ти здобула завдяки витривалості. Будь-який чоловік, який цього не бачить, сліпий і заслуговує на те, щоб його знищили. - Він змінив її положення на колінах, так щоб вона сиділа міцніше поруч із ним, одна рука не відпускала захисного захвату на спині і малювала коло по хребту. - Тепер ти під моїм захистом. Моя, щоб цінувати і захистити від кожної дурні, яка плутає слабкість із браком духу.

Його губи міцно поцілювали лінію її волосся, глибоко вдихаючи, ніби позначаючи своїм запахом. Цей власницький жест був беззаперечним — чітким попередженням для виявлених претендентів, що цей безцінний діамант вже захоплений.

-Ось що найбільше приваблює мене до тебе. Я тобі довіряю. – Зізналась вона сміливо.

Здавалося, уся істота лорда затихла від тихого визнання довіри. Якусь мить він міг тільки дивитися на Клаудію, розплющивши горіхові очі з вразливістю, яку він важко кому виявляв.

-Ти мені довіряєш. Після всього... після того, як я ставився до тебе спочатку, як я був віддаленим і складним...- Його великий палець з благоговінням провів лінію її щелепи. - Нехай знищать мене боги, Клавдія, - він різко видихнув. - Я буду завойовувати цю довіру щодня, скільки б ти дозволила мені її зберегти.

Ніжний поцілунок вона подарувала йому. У лорда перехопило подих, коли її губи з такою ніжною ніжністю зустрілися з його губами. Контраст між цим м’яким, поступливим поцілунком і попередніми пристрасними поцілунками, сколихнув його по-іншому — тихіше, глибше почуття, яке відлунювало глибоко в його душі.

Його власні губи автоматично розтулилися, вітаючи її, але він стримав рухи, дозволяючи їй задавати темп. Одна рука міцно тримала її на спині, а інша піднялася, щоб обережно обхопити її потилицю, обережно перебираючи пальці її волосся.

-Клаудія, - пробурмотів він їй у рот між ніжними поцілунками. - Ти зіпсуєш мене такими поцілунками.

Світло вогнища відкидало танцюючі тіні на їхніх обличчях, коли вони губилися в простому акті обміну почуттями. Раніше напруження та розчарування розчинилися у чомусь теплішому, інтимнішому — двоє людей виявляють, що ідеально підходять один одному, незважаючи на всі труднощі.