Шанс на Любов

На критій терасі прибережного ресторану, освітленій нічними вогнями і овіяній літнім бризом, веселився люд.

Вона танцювала як ніколи раніше. Її волосся розвівав теплий південний вітерець. Блакитні очі горіли від щастя і любові.

Це був особливий, довгоочікуваний вечір - її випускний. Позаду залишилися чотири роки наполегливого навчання в коледжі. Роки великих змін. Перших дорослих кроків, кохання і розчарування, надій і знову кохання.

Ірині було вісімнадцять. Вона була вродлива й наївна. Вірила у велике почуття на ім'я Любов і навіть не здогадувалася, що скоро, дуже скоро воно розлетиться, немов картковий будиночок.

- Ти сьогодні чарівна, - Костянтин підійшов до Ірини ззаду. Обійняв за тонку талію, поцілував її ніжну шию, потім щоку, вухо- може, усамітнимося?

Ірина повернулася до свого бойфренда.

- Ти хворий.

- Любов'ю до тебе.

- І лікувати його обов'язково спиртним?

- Я зовсім небагато. Крім того, сьогодні ж випускний.

- Мій випускний... Ти ж знаєш, я не люблю, коли ти п'єш.

- Знову ти за своє! - Роздратовано відповів Костянтин. - Весь вечір зіпсувала!

- Чи я? - Так само спокійно запитала Іра.

- Ти нестерпна!.. Піду, розважуся.

- Знову нап'єшся?... Костянтине, - тепер вона говорила твердо і рішуче, - мені здається, ти просто шукаєш причину, щоб якнайшвидше позбутися мене. - Ірина не могла повірити, що сказала це. Але, при цьому, вона потрапила "прямо в десятку".

- Так, якщо хочеш знати. Я не люблю тебе. Я знайшов класну дівчину, добре проводжу з нею час, без жодних обов'язків і докорів.

- А, по-моєму, ти просто кобель! - Ірина зробила різкий поворот і швидкими впевненими кроками попрямувала до моря.

Високо в небі самотньо світив місяць. Хвилі тихо викочувалися на берег, залишаючи на піску білу піну.

Ірина повільно крокувала вздовж пляжу. Зовні дівчина здавалася спокійною, як скеля. А всередині вирував ураган ревнощів і злості, ненависті й образи.

Дівчина зняла взуття і босоніж покрокувала теплим, нагрітим за день південним сонцем, піском. Її ноги час від часу занурювалися у води хвилі, що накотилася. Море було тепле і ніжне. Його ласка втішала. Біль і образа змінювалися спокоєм і вдячністю.

Ірина ніколи не могла подумати, що море може бути таким добрим і ніжним, як руки близької людини. Дівчина знала, що воно вислухає без жодних докорів і перебивань, воно обов'язково зрозуміє і спробує втішити.

Легкий вітер нашіптував їй слова спокою і безтурботності.

У єднанні з природою, насолоджуючись кожною миттю, яку вона проводила разом зі своїм новим другом, Ірині захотілося скупатися...