Жити!

Я не святий — і не просив прощення,

Не клав життя у правильні слова.

За мною — дим, розбиті покоління,

І пам’ять, що ночами ожива.

В моєму серці вистачає темряви,

Щоб загубити сотню чоловік.

Я падав так, що вже не вірив сам собі,

І йшов по краю із останніх сил.

Та, чорт забирай, я хочу жити.

Не існувати — жити до кінця.

Зустріти ранок.

Бачити рідних.

І не ховати втому в очах.

Я не найкращий.

Не герой із книжки.

Не чоловік, про якого співають пісні.

Я просто той, хто після всього пекла

Ще не розучився любити живих.

Бо поки серце рветься і болить,

Поки душа не стала кам’яною,

У людині ще лишається вогонь,

Який не вбити ні війною, ні журбою.

І хай минуле душить, наче зашморг,

Хай тіні тягнуть знову у пітьму —

Я кожен ранок вибираю жити.

І цим, можливо, ще себе спасу.