Як Ельза і Анна побували у мене вдома

Одного гарного дня я йшла до школи, слухаючи пісню «Let it go!». Несподівано спіткнулась і впала. Але то нічого! Бо як глянула, а прямо перед моїм носом - годинник. Такий красивий! Як виявилося потім, він показує час Аренделу. Але тоді я ще про це не знала. Думала, він просто відстає. Бо за тим часом, що показував мій мобільний, мені вже треба було прямо бігти. Але ж в руках знайдений годинник! Намагалася на ходу перевести на наш час, аж раптом з’явилися Ельза й Анна. Я їх зразу впізнала, хоча на вигляд їм років по 5. А мені ж уже 8!

- Вау! Це ви? Ельза і Анна? Ходімо зі мною в школу! Оце всі здивуються!

Взяла їх за руки.

- Хто ти? - питає Ельза.

- Солька! Ваша фанатка. У нас у школі сьогодні свято - останній дзвінок. Подивитеся, як це буває.

Анна й каже:

- Я тебе знаю!

“Цікаво, звідки?”, - подумала я. Але дивуватися не було коли. Взяла сестричок міцно за руки і побігли ми.

Ельза очі опускає, намагається ні на кого не дивитися, щоб не заморозити. І ледве не впала, якби я за руку не тримала.

Та коли ми прийшли до школи, там уже нікого не було. Тільки пелюстки квітів, які можна було побачити подекуди на підлозі, говорили про те, що тут було свято. Як прикро! Напевне, ми потрапили в якусь часову прірву, коли з’явилися Ельза й Анна.

- Тоді ходімо до мене додому! - вирішила я.

Поки дійшли, розбалакалися, насміялися. Піднялися до мене в квартиру і зробили на балконі справжній дім. А коли я зазирнула випадково через вікно до квартири, то побачила там незнайомого дорослого дядька! Мабуть, я забула замкнути двері на радощах, коли ми зайшли у квартиру. Може, він уже давно стежив за нами? Що ж робити?

Тут Ельза відчинила двері в кімнату. Я хотіла зупинити, але вона не послухала. Застрибнула в кімнату й заморозила дядька.

Я швиденько набрала «102» і через 6 хвилин приїхала поліція. Вони запитали у нас:

- Що трапилось?

Ми розказали все, як було. А тим часом цей невідомий дядько розморозився і втік. Поліція не встигла і покликала інших поліцейських на допомогу.

А ми вийшли з дому і вирішили податися до магазину. Там купили настільні ігри, косметику, плаття. І не одне, а багато, кожному по одному. Витратили одну тисячу гривень. Я їх збирала пів року. І тоді ми вирушили у розважальний центр. Ельза й Анна пішли на карету, а я побачила портал і над ним напис: «Портал до Аренделу». Я позвала дівчат, вони дуже зраділи, попрощалися і стрибнули туди.

Звісно, мені було шкода, що вони пішли. Але коли скучаю за ними, то через той годинник викликаю і ми гуляємо разом.