джокер...або - енне кохання

***

а на що, власне, ти розраховував?... -

на раптову темряву? криваві баталії? на вендету? на вселенський бардак, на анархію, на хаос, на безлад у світі??...ну, ти орел! у ревнощах ти безжальний до людства...ти - екстремал...я розумію, що ти хотів тріумфу справедливості від кохання за вірність і відданість їй суцільну...але ж - зась! бо коханню діла немає до справедливості - воно у палкості душ є проявом вищого егоїзму...і то головна умова, сила його існування між людьми - якомога довше тривати у плинності часу...я гадаю, ти згодний зі мною?...так, я упевнений, що згодний...

***

але... - у що удивляєся так нерухомо і зірко?...шукаєш там якоїсь відповіді?...

на жаль, там відповідей немає - там лише відповідальні...

що хочеш ти роздивитися в них, у тих душах відповідальних? - вони самі є пустотою, а між них - пустеля ледь освітлена невідомо звідкіль спадаючим світлом...вважаєш, в тій пустелі відповідальних лежить спогад твого буття, відкритий мов у долоні? і спогад прозорий і чистий?... - омана це! там, у пісках, у павутинні лежать зневажливо кинуті іграшки, які не потребують відповідей, запитань і пояснень - бо вони лише тут зрозумілі...тут, у склепі буття проминулого...як вони тут опинилися?... - дорогенький, це спогад дитинства...і йому пасує самотність в пустелі...і до нього не доторкайся! Боже упаси!... навіть уявно... - бо він є те, чого вже не існує...його немає, бути ніяк не повинно у світі дорослості, у світі твого сьогодення...

***

але ти помітив себе там...у білих, засліпливих пісках...

тягнеш руку свою у дитинство, юність, молодість, в інші минулі світи цілковито чуттєвих пригод і мандрів, фантазій, в яскраві часи...яких не повернеш ніколи...ти старієш...не одурюй себе! тільки не зараз обманюйся отим всім романтично-чуттєво-прекрасним... - ти старий, ішемічний, рве тебе в шмаття тахікардія, ти скоро вже - ось-ось! - і вмреш, сконаєш...

дурень! тягнеся весь аж огидний самому собі крізь радість старечу, нудьгу, нудоту і біль в недосяжне... - навіщо?...чому, тупаку тупий!?...не торкайся старечими лапами чистого світу! не смій!...турбувати його дорослим світоглядом... - там, у пустелі, у білих пісках, в чистоті одухотвореність і речі вічні у ясності бачення світу... - не брудни їх...не обруднюй, прошу тебе - кинь, то єдине, що лишилось як спогад правдивий і чесний про тебе...ха! рука в тебе - глянь! - штучна, гумова, груба...і ти не чуєш мене...не чуєш...ти там уже весь...

***

...дитяча фотелька...дерев'яний коник гойдається - взад-вперед-вгору-вниз -

дерев'яна шашка у руці - о-го-го-і-ех-ха! у наступ! вперед! - обід роверного колеса гримить по дорозі, котиться м'яко по траві між квітів, гнутою дротиною женеш його перед себе все швидше і швидше - все швидше і вище злітає, летить у небі паперовий змій і ти за ним біжиш, намагаєся наздогнати - вітер шумить у листі, кущах, у вухах тобі - біжиш і трава б'є, лоскоче твої босі ноги, аж ось... - злітаєш у небо разом з розфарбованим змієм і ти вже поруч із ним! - захват і кохання до світу огортає душу твою від першого дотику до ніжності, до тендітного і такого жаданого дівочого тіла...і поклик природи...

***

тяп! і - хе-хе! - я відтяпав твою гумову руку, що влізла у спогад зухвало, безглуздо, всупереч всіх моїх попереджень...все! досить вже спогадів...а чому саме, питаєш, відволікаю від спогадів, коли вперше торкнувся ти дівочого тіла?... - бо там самі "ахи" та "охи"...забудь! залиш те, чого нині вже не існує в природі людських стосунків...залиш чисте чистим...і, взагалі - ти бачиш там тільки отруєний приємністю спогад, а правди бачити не бажаєш - тобі вона як не і не існує...я згодний, що правда категорія суспільна, а спогад буттєве надбання, інтимне і саме він тобі нині най-най, тепер головне...і чим довша тривалість перебування у спогадах тих, тим привабливішим разом із ним стає твоє сьогодення...так, погане зникає...- це вірно, що вмить витирається наче ганчіркою бруд весь буття, випадає наче в ніщо, у нікуди, ні до кого, нікому - ні Богу, ані навіть мені..ой! то я жартую...але ж є спогади і суспільні - вони розташовані лише у іншій, в інакшій вже площині свідомості вічного космосу...і скільки ж там, у свідомості тій, нами незнаній, космічній нашої дурості і багна!..і добре, що нам невідомо...суспільність не має інтимності...з того, я гадаю, не можеш ніяк обійтися ти без солодких спогадів власних...дійсність - жорстока реальність...надто жорстока...та ще й сьогоденням марудна у правді...у правді, що многолика в історії часу ...от ми й підійшли до визнання, що правда аж через край многолика...

***

ну, і що ж, власне, правда?...кому вона потрібна?...(тут ти не можеш не помітити мого здивованого жесту)...зо всім своїм брудом, потом, кров'ю, із вічним протистоянням добра і зла, замішаного на брехні, протиборством миру і воєн... - в час пошуку правди стільки поразок, зрад і заворушень, мародерства, нищівних революцій і нищень народів, держав, знівельованих націй... - і тому подібного всього-всякого...от... - кому вона потрібна? вона ж, правда - стала, констатуюча, пряма, незламно гнучка, незмінна і страшна і у своїй непохитній істинності... - безкомпромісна і потворна...обурлива, огидна, бридка...паскудна вона і жахлива, ганебна... - вона то є МИ!...така ж протирічна і вічно невдоволена світом, життям і вся у пошуку справедливості... і брудна брудом облуд...(хе-хе-хе... - адже ми грішні!)...ось, поглянь на мою даму Пік... - чорна в червоному і...зваблива ж така! - вона подібна правді в усій своїй оголеній красі перед тобою, мною, перед усім світом...але ж вона - дама, але ж вона - паперова, картонна, вона клонована карта - та,що вилучена із безлічі таких же клонованих картярських колод...і ніхто ніколи не вгадає як випаде в ту чи іншу долю вона у своїй "непогрішності" оголеної істині "в останній інстанції"... сміюся... жартую...гуморю... - бо не можна виголошуючи дурниці обійтися без доброї усмішки...а тут все ж таки про правду, яку шукаємо і ніколи не знаходимо...

***

і якщо до спогаду краще не доторкатися (лише споглядай на відстані як святе і світле), від правди ж... - тримайся якомога далі! тікай як чорт від ладану...біжи від неї як від чуми, оберігай себе від неї - живи в сьогоденні

сьогоднішнім днем сліпо, німотно, глухо і легко, в ілюзіях, кайфуй поверхневим баченням і недбалим до байдужості сприйняттям сьогочасного світу - сприймай усе таким, яким ти в собі його маєш - живи!...а правда лише заслуговує на замовчування, зневагу і презирство... або ж на осуд і навіть на знищення...

***

суворо?...а правда... - вона така! буває чорна і біла, і жовта, червона і сіра і базна ще там яка...і навіть мертва...в неї безліч кольорів і відтінків, яскравість яких, колоритність залежить від ціни тої правди, яку подаєм...а подавати можна її під всіляким соусом... - адже правда НАША, бо ми перші до неї дістались і тому вона така, яку хочемо бачити ми....і ми називаємо це доцільністю...і життям...але найчастіше вона невиразна, невидима, непомітна і невловима, плоска, гладка, пухнаста і зверху полита лайном від брехні... свята правда...

***.

до речі, відомо тобі, що тебе розіграли в життя?...в шахрайську рулетку в лохотроні дилемою, у відгадайки - правда чи зло?...в цій угадайці гвалтує політика правду...а злодюжка гвалтує правду політики та ще й примовляє, що тута є десь компроміс (з обмовкою на компромат)... - наприклад, та ж диктатура...брехня! хо-хо! ще й яка!...і ти після цього вважаєш себе розумником?...чи не здається тобі, що коли ти ховаєш голову у пісок наче страус... - що поза така кличе сторонніх до сміху і наглої справи?...ти гля лиш, як здригаються м'язи суспільства...не сміши так, будь ласка, більше ніколи людей - не ховайся у спогад!...лади?...інакше - негайно здурять, згвалтують і знищать...до того ж, ще й спогад вже твій тобі не належить - бо виголосив, оголосив та ще й шлях до нього вказав недолугими діями...ти приречений мучитись в правді з причини свойого прозріння...гадаєш, що в тебе туз офігенний?...хоча й битий козирем шістки...ні! то не туз - то оцупок, на якому владні зади...і - як не прикро мені визнавати - то і є твоя правда, реальність, прозріння...вітаю! - ти оцупок для владних задів...ти людина?... - хто проти?!..ти як всі - одиниця в суспільстві, звичайнісінька і пересічна людина в статистиці...але ти не з тих, багатеньких - у них правда своя, не така, не твоя (як тебі це?...) - о! ні, вона інша, їм вона випала з іншого виміру інакшого світу, забеспечена благом безпеки від злиднів та інших незручностей нетрівних...отак от...здорово як! а?...як просто - з іншого світу...іншого виміру...хихи...аж дих мені збило в легенях від захвату з тих товстозадих і грошовитих царьків при владі над владою в правді іншого виміру іншого світу ... - балдію! від їхньої хвілосохвії правди... - не давати людині, не дозволяти їй жити заможно...а ти погоджуйся і визнавай реалії злиднів у правді твоїй і тутешній тутешнього виміру...ха!...

***

що за лахи на тобі?!...копійки рахуєш...кінці з кінцями ледь зводиш у своєму жалюгідному житті - ні! - плазуванні по життю... в той час як влада значуща в поставі своїй, незворушна, могутня, богата... - там Боги! вони - субстанцією виснуть над нами...і дозволяють тобі животіти, нюхати квіти, які оце зараз везеш до коханої...їм завдяки ти їдеш в громадському, у комунальному транспорті...вони дозволяють тобі вважати себе незалежним і вільним у волі...ти що! складаєш подяку владі в умі?...не допоможе - ти приречений на субтитуцію - з квітами надто примітний...і вони благодійно гублять під ноги тобі мідяки ненароком, аби вижив у злиднях, в облуді, в брехні - вважай, що правди твоєї вони вже позбулись...чи знали її???...а може пропили її із тобою?...і тепер вже разом пропиваєте іншу, чужу...на трьох зметикували...

мовляв, будьмо! - і п"єте, роспиваєте, хвалите - ой! як міцна! ах! і гарна ж, прозора, гірка і солодка водночас, приємна, прийнятна і допустима до серця і до душі...і сп"яну забули, що правда одна... - однісенька! чуєш?... закоханий ти...забув, що вони тобою обрані слуги...

***

отже, в тебе побачення...навіть борідку підстриг...вона попросила, напевне?...і ти погодився і поголився...вуса тільки залишив...і вони тобі ой! як пасують - вони тобі до лиця...ти козак, козарлюга! вона ахне, у захваті буде з тої прикраси...і їй до лямпи, яка вона в черзі до тебе...дурепа пуста! ще й цьомнути дасть у солодкі вуста і лиця підставить під інші твої цілунки обожнення...і буде уся вона вельми спокуслива і...небезпечна...а далі... - трах-бах...і то вже без мене..я - пас...бо там нудна лірика, як отой спогад, просякнутий небом, озоном і сонячним сяянням, шепотом, сапом і стогоном секса... - не по мені оці всі прибамбаси кохання!...мені верне від них..хочу спокою розміркувань...та й знайомі ті ігри кохання в найостидних дрібнотах-подробицях...коротше - геть з очей моїх!... неподобство таке...не красою врятується світ, а врятовуючи красу порятується він...то як їжа з водою фізичному тілу для виживання - так для душі наче ліки краса у коханні, в мистецтві, для розуму...і найвища краса для душі - то кохання і розум...от так от...ти мене зрозумів?...закоханець в злиднях...з того я завжди тримаю питання до смерті - навіщо нищить розум душі і красу фізичного тіла?...чому вона не дарує смертному люду розум і душу своєї байдужості до безсмерття?...може, тому що не знає про існування безсмерття?...адже вона не хто інший, як і є сама СМЕРТЬ...і вона так схожа - можливо - на цю ідеальну в красі черепушку, яку оце зараз тримаю в руці...сміюся...знову жартую... пробач...зрозумій мене вірно...апчхи!!!...

***

а, може, то забавки все?...банальні ігри смерті із долею?...

а які ти ігри знаєш, до речі?...багато? що?...отак одразу їх всі не згадаєш?...а послухай но краще сюди... - ігри бувають лялькові, музичні, клавішні, струнні і духові, азартні, кіношні і тетральні, з людьми, без людей, жваві є ігри і мертві, у вітруалі, є як в реаліях дуже реальні, з фішками є і без фішек...і - ледь не забув! - картярські є ігри (найкращі у світі!)... - і далі усе в тому ж дусі, невмисно затіяні забавки-ігри...але фініш у іграх завжди один, зрозумілий, простий - по закінченню тих найзахопливіших розваг одразу УСЕ мов повітряні кульки, бульбашки з мильної піни зникає, лопається у повітри...і ті райдужні бульбашки - очі наче веселі...ти у смішинках отих з бульбашками і кульками летиш по калюжі юзом по вуха в лайні - вилітаєш в сміттєву трубу побутову буття непотрібом, геть від очей щойно привітних портнерів по грі - ти став їм ніхто, ніщо і нізвідки і звати тебе ніяк...така вже умова є в усіх без винятку іграх...коли ти опинився у програшу і поза грою...такі от, бач, справи...і як тобі ігри в життя?...

***

...а на мене ти не зважай...бо я хто завгодно: клоун, джокер, блазень, дурень вертлявий... - то все неважливо, забудь! адже зараз... - я нині Мамай...і я медитую...як Будда отой під вишнею мрію собі під мелодію мелодійну бандури...і не дивись так на мене... - соромлюся я допитливих надто...я - бранець пустот необмежності і самоти у степу...я говорун, графоман і невдаха...і все, що я тут витискував з мозку, з душі - не поезія зовсім у прозі, а проза в поезії...тс-с-с... - то є секрет, найтаємніша таємниця із таємниць...і ліра в руках моїх - бачиш!?... - розладнана і розбита (скинув рукою гірку сльозу зі щоки) - як мені грати на ній?...тож, на відламах, кусках, на щепках її і на струнах бандури між вербами в лозах гойдається вітром як постіль труна, в якій виспівую пісню останню...і ступаю, роблю найрішучиший крок, наймудріший свій хід із останнім подихом, видихом пісні своєї...і заплющую очі (підглядаю одним за тобою...)... - твій хід, справа тепер за тобою...не поспішай - ти і так вже скрізь запізнився....ха-ха-ха-ха-ха!...і знову жартую...пробач, що сміюся... - зупинитись не можу...бійся пустунчика Купідона...