МММ: моя меркуріанська місія

МММ: моя меркуріанська місія

1

Якось командор Полянець вручив мені тоненьку теку – картонну, сірого кольору, на зав'язках.

- Прочитайте це, мій любий друже, - сказав Владислав Володимирович. – Це матеріали про мій перший візит на Меркурій. Серед них, зокрема, короткі вилучення з робочих щоденників членів екіпажу – кожен з нас, космонавтів, у ті далекі часи мав вести особисті записи, причому досить докладно. Записи завантажувалися в спеціальний записуючий пристрій – «чорну скриньку». «Скриньку» було сконструйовано так, що вона залишилася б цілою за будь-якої катастрофи нашого корабля. Іноді саме з таких «скриньок» слідчі комісії дізнавалися про останні хвилини життя екіпажів загиблих космічних кораблів.

- Невже ваш корабель теж зазнав катастрофи?

- Ні, але обставини того польоту склалися так, що на Землі потім все ж таки було створено слідчу комісію. Вона докладно вивчила записи з «чорної скриньки». А вже потім, коли розгляд завершився, я зробив собі копії з матеріалів слідства і склав у цю папку. Ось і ознайомтеся. А потім обговоримо, чи варто цю історію представлена на сторінках нашої майбутньої книги.

2

Лікар корабля «Гермес» Михайло Харабара

Голівка Мерілін Монро рухається в такт рухам наших тіл: вперед-назад, вперед-назад. Рот її відкритий, на губах ледь помітна посмішка, повіки тремтять. Дихає вона дуже ритмічно, вдих-видих, вдих-видих. Вперед-назад, вперед-назад...

Секс у невагомості – це не секс на Землі. Сам процес попередньої підготовки здатний відбити будь-яке бажання ним займатися.

По-перше, потрібно знайти досить вузький і зручний замкнутий простір. Я традиційно використовую для цього свою «келію» – особисту каюту півтора на півтора метри і у висоту два з половиною метри. Решта членів нашого екіпажу теж «роблять це» у своїх особистих приміщеннях. Окрім Янь Ляомін, якій більше до вподоби «секс на природі» – у нашій корабельній оранжереї. Коли процес там у розпалі, на округлих дверях «зеленої зони» з'являється табличка: «Не входити! Йде експеримент!» У цьому попередженні є чимала частка правди – наш секс у космічному польоті справді експеримент. Ніколи ще космічним екіпажам не дозволявся такий рівень сексуальної розкутості під час польоту. Тому лікарі і психологи з Землі суворо стежать, як ця «вільність» позначиться на стані та рівні працездатності, на самопочутті екіпажу.

По-друге, для сексу в невагомості партнери повинні зафіксуватися еластичними ременями на стінах, стелі та підлозі приміщення, в якому вони збираються вдатися до любощів. Адже ніхто не хоче набити синців на сідниці і шишок на голові. А при закріпленні на ременях єдина небезпека – увійти у цикл резонансних коливань. Ясна річ, щоб цього не трапилося, потрібно трохи змінювати ритм рухів: тут злегка вигнутися тілом, тут уповільнити темп, а тут рвонути на швидкостях.

По-третє, м'якими ременями мінімум у парочці місць потрібно зв'язати і два сексуально взаємодіючі тіла: третій закон Ньютона в невагомості ніхто не скасовував, і якщо ти не збираєшся використовувати партнера як футбольний або волейбольний м'яч, зв'яжи себе з ним еластичними і м'якими «вузами кохання».

Виконавши перелічені вище пункти, можете розпочинати. Як там співалося у старовинній пісні? «Давай, космонавте, рушай потихеньку!» Загалом, поїхали!

І ви починаєте. Якщо робити діло старанно, процес відбувається точнісінько, як на Землі. Забуваєш про ремені, резонанси і пружні коливання. Є лише два взаємодіючі фізичні тіла. Урок фізики, динаміка, коливальні рухи.

Я і Мерілін закінчуємо. У пані Монро це виходить просто чудово – особливо на останньому етапі коливальних рухів. Вчитель фізики, мабуть, поставив би їй найвищу оцінку за чверть. Або навіть відразу за рік. Але я не вчитель фізики, тому я просто задоволено усміхаюся.

- Михайле, - Мерілін регоче, - ти посміхаєшся як дельфін, якого щойно нагодували рибою!

Я останній раз торкаюся її губ своїми губами, і ми остаточно «розстиковуємося».

- Жаль, що в тебе в каюті немає душа, - зауважує Мерілін. - Він би тобі зараз не завадив.

Замість душа у мене вологі серветки. Не скажу, що це замінює воду з-під крана, але за три місяці польоту я вже звик. Втім, і у попередні мої космічні рейси, я досить рідко літав на кораблях зі штучною гравітацією і відповідно з водяним душем.

Мерілін, зрозуміло, душ ні до чого. Її «піт» вбирає саме тіло, виділяючи взамін мікс з ароматичних флюїдів. Пані Монро ще не встигла згорнути і скласти в нашу «секс-шухлядку» пристяжні ремені, а тіло її вже пахне тонкими запахами французької косметики.

- Наступного разу у нас за розкладом у п'ятницю в чотирнадцять тридцять, - діловито нагадує Мерілін, одягаючи сукню. Навіщо їй сукня, я не розумію. Хіба що для цілісності образу.

- До речі, в якому вигляді мені з'явитися у п'ятницю? - Вона ніби вгадує мої думки. Гм, а може й справді вгадує? Хто його знає?

Ми під час нашої секс-програми круто йдемо за кінематографічними образами минулого століття.

Якийсь час я розмірковую, кому віддати перевагу – сексуальності молодої Людмили Гурченко чи темпераменту юної Нони Мордюкової. Втім, краще зосередитися на найкращих зарубіжних моделях.

- Одрі Хепберн, - кажу, нарешті, я.

- Ми вирушимо красти мільйон? - Мерілін на прощання жартівливо пирхає, ніжно торкається губами моєї щоки з триденною щетиною, відсуває вхідні двері і зникає в коридорі корабля.

Я залишаюсь в каюті. Закріплююсь поясом на вертикальній лежанці – моєму «ліжку» - витягаю руки вперед і розчепірюю пальці.

На жаль, секс не допоміг. Пальці, як і раніше, помітно тремтять.

Трементес манус спатіум – «космічне тремтіння рук» - вперше описав п'ять років тому Джон Берконі під час рутинної експедиції на Марс. Синдром був помічений у всього екіпажу з шести осіб. Причина захворювання так і залишилася нез'ясованою – явище пройшло приблизно через дві доби після того, як медики в один голос усунули весь екіпаж від висадки на Червону планету і загнали на орбітальний карантин до прибуття спецгрупи лікарів і аварійної команди пілотів. Два тижні екіпаж «засмагав на сонці» над Марсом і спав по своїх каютах, поки їм таки дозволили сісти на Марс. Хвороба більше не поверталася.

Гм, це було у звичайному марсіанському рейсі. Наш рейс незвичайний – ми летимо висаджуватись на Меркурій і будувати на ньому перший земний форпост.

Секс-терапія не допомогла. І тому лікар експедиції Михайло Харабара не знає, що йому треба робити. Моє здоров'я – це тільки моє здоров'я, а експедиція, яку ретельно готували останні півтора-два роки, – це всепланетна експедиція.

3

Бортінженер Пол Рутенберг

Блок живлення на механізмі повороту бортового телескопа я за допомогою Джека замінюю всього за півгодини - хоч працюємо ми в невагомості. Я вже давно звик фіксувати липкими стрічками або прив'язками будь-яку річ. Інакше Пані Невагомість вмить поцупить незакріплений предмет і відправить його невідомо куди. Добре, якщо за повітряним потоком від найближчого вентилятора - тоді ще є шанс відшукати прогавлене. А інакше – шукайте і відшукуйте.

Джек працює швидко і точно – зовсім як його тезка в автомайстерні на розі Шістнадцятої вулиці та Беджамін-стріт. Там, на Землі.

Свого особистого робота-помічника я з першого дня польоту налаштував на образ Джека, і з того часу майже не змінюю. Хіба що двічі на тиждень мій особистий помічник стає якимось гарненьким дівчиськом, і ми годинку чи навіть дві займаємося чимось в моїй каюті.

Хоча саму технологію Панас Ревенко з Київської політехніки розробив ще років тридцять тому, відразу після завершення війни в Україні, помічники космонавтів, побудовані з мільйонів найдрібніших нанороботів, вперше застосовуються в такому далекому та важливому міжпланетному польоті. Експериментальні моделі. У кожного з членів екіпажу – своя власна.

До речі, наш екіпаж розділився майже наполовину на «консерваторів» і «лібералів». «Консерватори» вважають за краще тримати свого робота-помічника в одному-двох стабільних образах. А «ліберали» змінюють обличчя і фігури своїх підлеглих чи не тричі на день. Найбільш оригінальним є наш штурман Лех Подоляк. Вчора я був представлений у коридорі в енергетичний блок корабля його тітоньці Франі з Кракова. Щонеділі його «келію» у житловому відсіку відвідує старенький, сухий, як стручок італійського перцю, падре у чорній сутані – Лех сповідується. Ще добре, хоч не особисто Папі Римському.

Я ж віддаю перевагу консервативному образу мого знайомого механіка Джека. Ми разом працюємо, а ввечері часто теревенимо на вільні теми і п'ємо пиво. Джек любить темне, зазвичай випиває по дві-три банки за вечір. Я вже давно не думаю про те, що ночами Джек відрощує собі щось на кшталт краника десь на тілі, зливає пиво назад у банки і знову відносить до холодильника – банки теж зроблені з нанороботів, тому процедура відновлення їхньої цілісності ніяких труднощів не становить.

Джек сьогодні попрацював на славу. Чого не скажеш про мене. Пальці на руках, як і раніше, тремтять. Не знаю, що й робити.

Якщо помітить наш док Харабара, висадки на Меркурій - принаймні у першому екіпажі - мені не бачити, як власних вух. А капітан Влад Полянець взагалі може замкнути мене у медичний бокс до кінця польоту.

4

Планетолог і екзобіолог Янь Ляомін

Подруга працює впевнено і точно. Мене це ні трохи не дивує: я наділила її всіма моїми навичками і вміннями. Зараз вона бере проби у рослин, переглядає їх під мікроскопом і пакує у спеціальний біоконтейнер. За політ зібрано стільки даних, що їх з лишком вистачить не тільки на мою, але ще на кілька докторських дисертацій. Ніхто ще не вирощував рослини так близько від Сонця. Ми – піонери, я і моя Подруга.

Я так і називаю мою робокопію з нанороботів – Подругою. Вона моя повна копія. Я зробила її обличчя зовсім невідмінним від мого. Тому нас часто плутають.

Був досить кумедний випадок. Тижнів три тому капітан Полянець вирішив замінити деякі «дохлі» фільтри в системі життєзабезпечення корабля, і попросив, щоб я йому асистувала як спеціаліст-біолог. У мене зовсім не було часу, і я послала до нього Подругу. З ранку до полудня вони працювали разом, і так добре і вдало, що капітан запропонував Подрузі разом пообідати. Скандал вибухнув у їдальні – там якраз обідала я. Довелося зізнатися. Втім, Полянець скандалить м'яко, не підвищуючи голосу. Його в той раз потряс сам факт обману. Втім, на результаті це не позначилося. Відчитавши мене - причому в затишному місці в коридорі, коли нас ніхто не бачив, - капітан таки знову забрав на роботу Подругу, а не мене.

Але навіть після цього я вирішила не міняти обличчя Подрузі - я вже давно не вважаю її просто роботом, іноді мені здається, що в неї є власна індивідуальність. Тому, щоб нас якось розрізняли, я стала носити яскраво-зелену стрічку у волоссі.

Втім, двічі на тиждень Подруга таки перетворюється на Друга, а точніше на мого чоловіка Ван Луна. Ван зараз на Місяці, і хоча на каналі зв'язку ми спілкуємося мало не щодня, я сумую. І тілесно теж. Тому доводиться це компенсувати. Ну і плюс виконання відповідного пункту наукової програми щодо випробування нанороботів у космічному польоті.

Роботи в оранжереї сьогодні вистачить на двох, але фактично працює лише мій двійник. Сьогодні явне загострення – пальці на руках тремтять так, що взагалі нічого втримати не можу.

Якщо це те, що я думаю, моя участь у висадці на Меркурій під великим питанням. Капітан Влад нізащо не пустить на меркуріанську поверхню людину з синдромом Берконі.

5

Командир корабля капітан Владислав Володимирович Полянець

Ось тобі і хрін в томаті... І цибулина з долькою часнику на додачу…

- …І що мені тепер з цим робити? - Запитую я в голос.

– Оціни ситуацію об'єктивно і всебічно, – каже Карл Людвіг фон Біркенбаум. – Проаналізуй ретельно. Ну, а потім вже вирішуй.

Карл Людвіг сидить, розвалившись у кріслі поруч зі мною. Перед нами – великий пульт управління «Гермесом», куля Меркурія і частина сонячного диска за затемненими фільтрами на передніх вікнах корабля. Більше нікого в рубці управління кораблем немає.

- А конкретніше? – трохи з роздратуванням питаю я.

- Конкретніше! – Карл Людвіг пирхає. – Факти оцінюй, факти! Що ми маємо?

Мені подобається це «ми». Воно означає якусь єдність наших душ. Втім, чи є душа у фон Біркенбаума насправді – нехай роздумують комп'ютерники-психологи з фірми «Квазар Інтернейшн». Мені зараз важливо, щоб Карл Людвіг, годину тому створений мною з мого робота-помічника, думав, як людина. Ну, чи майже як людина.

- Викладай факти! – каже фон Біркенбаум, уславлений командор, один із моїх наставників на космічних шляхах.

- У мене тремтять пальці на руках. Ось дивись!

Я витягаю руки і розчепірюю пальці. Пальці тремтять.

– Коли помітив? – цікавиться «коменданте Бі» – та його називали за очі у Космічній Академії, де він вів у нас курс практичної космонавтики.

- Тиждень тому!

- На Землю доповів?

– Ні.

- Чому?

– Хочу на Меркурій! – відповідаю я. - Незважаючи на цю хреновину, хочу!

- А варіант летіти, але поступитися управлінням, наприклад, Полу Рутенбергу? – пропонує Карл Людвіг.

- На ділянці гальмування і спуску? Навіщо тоді взагалі на борту пілот? І Пол теж хворий... Справа ускладнюється тим, що у всіх інших моїх хлопців і дівчат теж саме з пальцями на руках...

- Гм, як ти помітив? На око ж зовсім не розрізниш. Ну, якщо не розчепірювати пальці.

– У нас йде постійний відеозапис для «чорної скриньки», – відповідаю я. – Прихований, звісно. Про це з екіпажу знаю лише я. Я проаналізував записи за минулий тиждень за допомогою бортового комп'ютера. Тремтіння пальців виявлено у всіх членів команди – і у тих, хто має йти на «Беркуті» до Меркурія, і у тих, хто за програмою поки що залишиться на орбіті.

- Посадковий модуль «Беркут», наскільки я знаю, - парирує фон Біркенбаум, - піде на посадку на автопілоті.

- Я повинен у разі чого перехопити керування! А на заключній ділянці взагалі перейти на ручне управління. Але з такими пальцями з мене пілот, як з пінопласту молот.

- Так… Ситуація… - Карл Людвіг морщить чоло. - Але ж з таким екіпажем не можна йти на висадку! І навіть на орбітальний політ не можна!

- Звичайно, не можна.

- Отже, вихід лише один, – констатує Карл Людвіг фон Біркенбаум. – Розумний вихід лише один…

6

Лікар корабля «Гермес» Михайло Харабара

Проклятий трементес манус спатіум Берконі…

Михайло Харабара з Одрі Хепберн виходить чудовий. Копія я. З усіма дрібницями і нюансами я. І фахівець прекрасний, майстер на всі руки. Значить, і мій задум вдасться.

Потрібно нарешті вирішити. Ми вже тиждень летимо на круговій орбіті навколо Меркурія. Висадку на планету «Беркута» намічено на післязавтра.

Отож, я ще встигну завантажити у голову мого помічника всю потрібну інформацію.

7

Бортінженер Пол Рутенберг

…Потрібно чітко та ясно відповісти самому собі на одне запитання. Усього на одне.

Чого я хочу?

Щоб політ посадкового модуля на Меркурій і робота на планеті пройшли максимально ефективно. Без неприємних сюрпризів і аварійних ситуацій.

Я у нинішньому розкладі – «слабка ланка».

А мій Джек-ремонтник чудово впорався б з будь-якими функціями під час цієї експедиції.

Потрібно лише прийняти рішення і закласти у пам'ять Джека всю потрібну інформацію.

8

Планетолог та екзобіолог Янь Ляомін

Чи зможе моя Подруга зіграти цю роль під час усієї висадки – від дня посадки і перших кроків по меркуріанському ґрунту до стикування з «Гермесом» після старту злітного модуля «Беркуту»?

А чому б ні?

Зовнішність за допомогою нанороботів я зміню до повної подоби. Особистість скопіюю з інформаційної бази корабля. На планеті всі будуть по горло зайняті роботою. Ніхто не помітить заміни.

Отже, вирішено.

9

Вирізка з щоденного журналу «Новини космонавтики».

«Будівництво наукової бази «Йоган Кеплер» на Меркурії розпочато!

Учора, 15 серпня, посадковий модуль «Беркут» відокремився від міжпланетного корабля «Гермес». Як і планувалося заздалегідь, до складу екіпажу були включені капітан корабля Владислав Полянець, бортінженер Пол Рутенберг, планетолог і екзобіолог Янь Ляомін і лікар Михайло Харабара. На борту корабля «Гермес» залишилися члени екіпажу - другий пілот Брюс Леопольдус, бортмеханік Селена Косулянська і штурман Лех Подоляк.

Посадковий модуль «Беркут» здійснив три оберти навколо Меркурія. За цей час його екіпаж виконав перевірку бортових систем та остаточну підготовку посадкового обладнання. Наприкінці третього витка двигуни модуля були включені на гальмування.

На етапі спуску модулем керував автопілот, а на висоті близько десяти кілометрів від поверхні планети управління перейняв капітан корабля Владислав Полянець.

15 серпня о 7 годині 35 хвилин за загальносвітовим часом посадковий модуль «Беркут» здійснив успішну посадку на Меркурій.

О 9 годині 45 хвилин екіпаж корабля вийшов на поверхню планети. Космонавти встановили на поверхні Меркурію прапори Землі, України, Сполучених Штатів Америки і Демократичного Китаю. Потім екіпаж приступив до виконання наукової програми.

Протягом наступних десяти діб на Меркурій прибудуть чотири вантажні модулі «Титан» з інтервалом між посадками у дві доби, а також другий пілотований модуль «Сокіл» з екіпажем у складі другого пілота Брюса Леопольдуса, бортмеханіка Селени Косулянської і штурмана Леха Подоляка. Після цього екіпаж з семи осіб займеться остаточним монтажем меркуріанської наукової станції «Йоган Кеплер».

Перед розстиковуванням екіпаж корабля «Гермес» перевів усі бортові системи з технічного стану міжпланетного польоту в режим орбітального рейсу. Підтримкою цього режиму на кораблі під час відсутності екіпажу людей займуться семеро роботів-помічників космонавтів».

10

Вирізка з газети «Нью-Йорк Таймс».

«Безпрецедентний скандал за всю історію космічних досліджень!»

Як стало відомо нашому кореспонденту, голова корпорації «Квазар Інтернейшн» Борис Мордор звернувся з листом на адресу Всесвітньої організації з космічних досліджень» (ВОКОД) з заявою про те, що в ході здійснення польоту до Меркурія міжпланетного корабля «Гермес» і розгортання наукової бази «Йоган Кеплер» на поверхні планети, екіпаж на чолі з командором Владиславом Полянцем здійснив «посадове шахрайство». Як стверджує Борис Мордор, жоден з космонавтів насправді не висаджувався на Меркурій, а висадку на планету і всі складально-монтажні роботи зі створення наукової станції на ній блискуче виконали роботи-помічники виробництва корпорації «Квазар Інтернейшн», яких було запрограмовано на імітацію зовнішності членів екіпажу корабля «Гермес».

Людство повинно визначитися: чи так вже потрібні люди підчас космічних досліджень, якщо замінити їх може команда звичайних роботів, створених з використанням нанотехнологій?»

11

Вирізка з газети «Сан Систем монітор».

«Капітана корабля «Гермес» Владислава Полянця заарештовано, шістьох членів екіпажу відсторонено від виконання своїх обов'язків і відправлено під домашній арешт»

«Як повідомляє агентство «Ассошіейтед Прес», головний прокурор Бету Мговане, який очолює Спеціальний слідчий комітет, створений Світовою Радою Землі для розслідування факту посадового шахрайства під час польоту до Меркурія космічного корабля «Гермес», видав ордер на арешт капітана Владислава Полянця і направлення під домашній арешт шести членів екіпажу космічного корабля.

Розгляд справи на засіданні Спеціального слідчого комітету розпочнеться у понеділок, 13 березня».

12

Чи варто говорити, що наступного дня після того, як прочитав матеріали з картонної теки, я з'явився до будинку командора Полянця з самісінького ранку?

- Владиславе Володимировичу, як усе це розуміти? Ви справді були під арештом?!

- Чудово! - Командор розреготався:

- Дорогий мій друже, я й хотів, щоб ці матеріали з теки справили на вас саме такий приголомшливий ефект!

- Ну, знаєте!

- Сідайте, любий мій, сідайте! – Владислав Володимирович показав на крісло біля журнального столика. – Ось чай, ось печиво, пригощайтеся. А я розповім вам всю історію повністю.

Я сів у крісло, налив собі і командору зеленого чаю у чашки, і Полянець почав розповідь:

- Дозволю собі повернутися трохи назад - у той момент, коли я усвідомив весь жах ситуації, що склалася на «Гермесі» підчас підльоту до Меркурія.

Отже, у сімох членів екіпажу – у тому числі й особисто у мене, – спостерігався трементес манус спатіум, «космічне тремтіння рук», синдром Берконі. Невідома хвороба, зафіксована лише одного разу під час стандартного польоту чергового екіпажу на марсіанську базу. У тому польоті екіпаж просто усунули від виконання службових обов'язків і замінили на аварійну команду. А у нас був не рутинний рейс, а висадка на Меркурій для створення першої земної наукової бази «Йоган Кеплер» на цій планеті. Аварійної команди, яка б по тривозі піднялася з поверхні планети для заміни мого екіпажу, просто не існувало – на той момент ні на Меркурії, ні на орбітах навколо нього взагалі не було людей.

Що я мав робити у цій ситуації? Звісно, негайно доповісти про хворобу екіпажу на Землю. Зрозуміло, Земля скасувала б висадку - навіть якби ми за чарівним помахом невидимої руки раптом одужали. Нас би в автоматі вивели на навколомеркуріанську орбіту, змусили б дочекатися в дрейфі зворотного стартового вікна до Землі, і просто евакуювали б на рідну планету. Після цього космічна кар'єра всіх членів екіпажу перервалася б – хоча ми й знати не знали за яких обставин і від чого заразилися. «У польоті ненадійний» – такий запис з'явився б у особистій справі кожного з космонавтів. Але головне було не в якомусь там записі у на сторінках наших досьє: ми всі семеро мріяли здійснити висадку на першу від Сонця планету. І на самому порозі здійснення своїх мрій отримали би пшик.

Тому я не поспішав доповідати на Землю про нашу хворобу. До висадки було ще майже два тижні, і був час поміркувати, щоб ухвалити остаточне рішення.

13

Чим могла бути спричинена хвороба? Якимось зовнішнім фактором – випромінюванням від Сонця, зовнішньою радіацією, сильними магнітними полями? Якщо причина синдрому Берконі – зовнішня, то ця причина має бути подібною і в тому марсіанському польоті, коли вперше зафіксували хворобу, і в нашому польоті до Меркурія. Значить, потрібно знайти якісь зовнішні чинники, що будуть збігатися в обох випадках.

На докладний аналіз усіх зовнішніх чинників, які хоча б теоретично могли вплинути на екіпаж «Гермесу», я вбив два дні. Але нічого не виявив. Нічого. Все було різне. Радіаційні і магнітні поля, теплове випромінювання Сонця, розташування зірок і планет – жодних однакових зовнішніх факторів в експедиціях до Марса і Меркурія не спостерігалося.

Отже, зовнішній вплив як причину захворювання з переліку варіантів можна було виключити.

І я почав досліджувати внутрішні чинники впливу як причину синдрому Берконі. Чим могла бути спричинена хвороба? Космонавтів я вивів за дужки мого розгляду: перед польотом ми пройшли серйозне медичне обстеження, місяць жили в спеціальному карантині. У наших тілах не було ніяких невідомих науці вірусів, які могли б спричинити трементес манус спатіум.

Корабель і бортове обладнання – наступний ступінь мого аналізу. Якщо причина хвороби криється тут, то є хороший спосіб відшукати її, порівнявши обладнання на тому марсіанському кораблі і на «Гермесі».

Наш корабель був спільним «дітищем» українського «Південьмашу», американської «Ілон Маскс Спейс-Екс корпорейшен» і європейської «Раумфахрт». Перелік обладнання на марсіанському рейсовику і нашому науковому лайнері я витяг з бази даних Всесвітньої організації з космічних досліджень. Стандартне обладнання всебічно оцінив та відсунув убік – воно було й у всіх інших космічних польотах, але там синдром Берконі ніколи не спостерігався.

Залишалося лише якесь нестандартне обладнання, котре було і в рейсі до Марса, і в нашому польоті. Список після порівняння виявився дуже коротким. Тільки одна позиція, любий мій друже. І в тому вантажному польоті на Марс, і в нашій науковій експедиції однаковим виявилося обладнання фірми «Квазар Інтернейшн» – ті самі роботи-помічники. Тільки на рейсовику до Марса було всього два таких робота і валіза обладнання до них, а в нашому польоті – сім роботів і теж валіза обладнання.

І мені нічого не залишалося, як припустити, що причину хвороби знайдено.

14

Я продовжив аналіз. Усі сім помічників не випромінювали нічого небезпечного – звичайне і добре знайоме випромінювання працюючих наномашин. А от обладнання в валізі давало незрозумілий «сплеск» на одній з частот радіодіапазону. Для роботи власне роботів цей додатковий і постійно діючий сигнал не був потрібен. Тоді для чого він?

Став аналізувати характер впливу постійно діючого сплеску на організм людини. Екранувався від випромінювання в антирадіаційній камері – її стінки гасили будь-яке випромінювання. Сама камера мала стати таким собі притулком для екіпажу у разі екстремальних радіаційних потоків від Сонця. Витяг руки, розчепірив пальці – вони більше не тремтіли. Причину хвороби було знайдено – «сплеск» у загальному спектрі випромінювання ящиків з обладнанням «Квазар Інтернейшн».

Якщо сплеск не потрібен для роботи «помічників», то єдина його мета – вплинути на людей. Зробити їх хворими на трементес манус спатіум і, отже, зірвати всю висадку. Але навіщо? Кому заважає база на Меркурії? Місцевим жителям планети? Але вона безлюдна. Прибульцям з космосу? Але їх не видно. Та й навіщо їм перша від Сонця, невеличка і розпечена, як праска планета?

Мабуть, трементес манус спатіум міг зіграти на руку лише творцям роботів – фірмі «Квазар Інтернейшн». Але як саме?

15

Я вирішив поставити себе на місце господарів «Квазар Інтернейшн» і проаналізувати ситуацію з їхньої точки зору.

Ось є капітан Владислав Полянець. Що зробить цей капітан, коли дізнається, що весь його екіпаж має трементес манус спатіум? Доповість на Землю про проблему і цим зірве висадку на Меркурій і будівництво бази, а отже, своїми руками зламає свою кар'єру.

А якщо не доповість? Якщо спробує здійснити висадку, замінивши себе дублером? Дублерів-людей немає: решта членів екіпажу теж хворі. Але є семеро роботів-помічників. Які можуть «відіграти роль людини» під час висадки і монтажу станції. Щоб висадка відбулася, вихід один: капітан повинен таємно замінити себе на «ляльку» - самостійну, майже мислячу, але все одно «ляльку». І ніхто не здогадається, бо зовнішність «ляльки» до найменших рисочок збігатиметься з зовнішністю справжнього Владислава Полянця.

Саме так на думку адміністраторів «Квазар Інтернейшн» і повинен зробити капітан «Гермесу».

Так, а як поведуться інші члени екіпажу корабля, коли виявлять хворобу спочатку в себе, а потім – з досить великим ступенем ймовірності – у решти людей у команді? Принаймні лікар Михайло Харабара і екзобіолог Янь Ляомин, точно помітять синдром Берконі – вони професіонали. Та й іншим хлопцям і дівчатам з «Гермесу» теж палець у рот не клади – обов`язково помітять, вони не перший рік у космосі літають.

Що зроблять члени екіпажу «Гермеса», які, як і їхній капітан, теж не хочуть зриву висадки на Меркурій? Як і їхній капітан, вони замінять себе своїми «ляльками».

Тоді всю експедицію на планету справжній екіпаж проведе на орбіті навколо Меркурія, зображуючи з себе роботів. А семеро роботів під виглядом людей будуть працювати на меркуріанській поверхні. Після повернення експедиції вся інформація про неї переписується в пам'ять членів екіпажу, і прокинувшись вранці вони вже стовідсотково будуть впевнені, що ще вчора ходили серед каменів і скель першої планети від Сонця. Просто, красиво і елегантно.

Отаке ми, семеро людей, зговорюючись або не зговорюючись один з одним і повинні були втнути, на думку адміністраторів «Квазар Інтернейшн».

Був ще крихітний шанс, що ефект «сплеску» випромінювання виник спонтанно, без злого задуму. Цей аргумент «грав» на користь адміністраторів «Квазар Інтернейшн», у мене не було рішучих доказів злодійства. Саме тому я не міг відразу заявити про нього на Землю – мене просто висміяли б, і, можливо, відсторонили від керування експедицією.

Тобто все було проти нас. Нас, людей, загнали в глухий кут. Або заявляй на Землю про свою і друзів хворобу і власноручно души свою мрію. Або йди на посадове шахрайство.

16

Але оті земні «акули бізнесу» не врахували у своїх розрахунках один маленький, але досить істотний фактор: несамовите прагнення людини до того, щоб реалізувати свою мрію. Попри всі негаразди і хвороби.

І я вирішив побудувати свій план протидії – сліпій хворобі, чи навмисному злодійству. Власне, для протидії це не мало суттєвого значення.

Я зібрав з підручних матеріалів невеликий радіопередавач. Включений у потрібний момент, він надійно блокував «сплеск» синдрому Берконі в радіодіапазоні приблизно на відстані тисячі метрів навколо себе. Цього цілком вистачало, щоб убезпечити екіпаж повністю. Але я не став відразу «лікувати» хворобу. Я вирішив вивести адміністраторів «Квазар Інтернейшн» на чисту воду. Тому треба було діяти поступово і непомітно.

17

Ну а далі настав день відльоту на Меркурій. Я детально проінструктував свого робота-помічника і тимчасово сховав його в одному з технічних приміщень корабля. Сам же вирушив в шлюзовий відсік до посадкового модуля «Беркут».

Звісно, жоден з членів посадкової групи не ризикнув прийти до шлюзового відсіку одночасно з таємно переробленою ними власною «лялькою». Тому по черзі спочатку переді мною з'явилися три зовні зовсім невідмінні один від одного і від мене - оригіналу капітани Владислави Полянці.

Я не помилився у людях з мого екіпажу. І Пол Рутенберг, і Янь Ляомін, і мій земляк Михайло Харабара прагнули здійснити власну мрію – висадитися на Меркурії – попри хворобу на синдром Берконі. Вони прийняли рішення летіти на Меркурій будь-що і боротися зі своєю хворобою вже в польоті і на самій планеті. А замінити власною «лялькою» вирішили найкритичніший і найнеобхідніший елемент в екіпажі під час висадки і роботи на поверхні планети – мене, капітана корабля Владислава Полянця.

Я негайно перепрограмував всіх трьох роботів і відправив їх у той самий відсік, де вже ховався мій двійник.

18

Коли всі члени екіпажу – Пол Рутенберг, Янь Ляомін і Михайло Харабара – були на борту посадкового модуля «Беркут», ми в точно розрахований момент відчалили від корабля. Коли відійшли на пару кілометрів від «Гермеса», я відключив систему зовнішнього радіозв'язку – нехай і ті члени екіпажу, що залишилися на борту міжпланетного корабля, і оператори на Землі подумають, що виникли якісь перешкоди зі зв`язком.

Я повернув пілотське крісло до моєї команди: Пол сидів у кріслі бортінженера поряд зі мною, а Янь і Михайло – ззаду, у другому ряду. Тепер усі троє були в полі мого зору.

- Екіпаж, наказую витягнути руки вперед і розчепірити пальці!

Вони явно цього не очікували, розгубилися, а я повторив тоном, що не терпить жодних заперечень:

- Витягти руки і розчепірити пальці!

Звісно, вони підкорилися. Пальці тремтіли у всіх трьох. Переді мною сиділи саме мої хлопці, а не їхні дублери-роботи.

- Я зараз все поясню, капітане, - потупивши погляд, почав Михайло. - Це так званий синдром Берконі...

- Я знаю, - різко перебив його я. - Трементес манус спатіум!

Витяг свої руки і розчепірив пальці - звичайно, вони теж тремтіли.

- Але як? – Янь зойкнула. – Я ж підсипала вам під час вечері снодійне у каву!

- Добре придумано, моя мила, - я перевів погляд на Пола:

- А ти?

- Наші каюти поряд, - він знітився. – «Сонний газ» через вентиляцію…

- Непогано. Ти?

Я глянув в очі Михайлові.

- Включив заспокійливе випромінювання у медичному відсіку і сфокусував його на твоїй каюті, - він опустив очі.

- Чудова у мене команда! – з іронією зауважив я. – Креативна, аж навіть дуже! А що б було, коли я б прокинувся? Коли здійняв би галас?

- Я залишила вам листа, де все пояснювала, - відповіла Янь Ляомін.

- А я – аудіофайл в особистому комунікаторі, - сказав Пол Рутенберг.

- Записав відеоролик для тебе, - зізнався Михайло Харабара.

- Ти диви, які винахідливі, - я вже давно перестав на них злитися, але вигляду не подавав. – Зграя змовників!

- Вибачте, капітане… - всі троє сиділи опустивши плечі.

- Потім розберемося!

Я дістав з кишені мій маленький саморобний радіопередавач і клацнув на ньому єдиним тумблером:

- А це, діточки, - наші пігулки! Ліки від поганих дядьків з «Квазар Інтернейшн».

Я коротко пояснив їм суть справи. Ви б бачили їхні обличчя і їхню реакцію, любий мій друже. Михайло пополотнів, Янь просто розплакалася, а Пол зі злості так врізав по поручню крісла, що потім цілий тиждень не міг нормально стиснути в кулак забиту долоню.

- Витягніть руки і покажіть пальці! – наказав я.

Вони мовчки підкорилися. Як я і сподівався, симптоми тремтіння зникли у всіх нас.

- Тепер до діла, - сказав я. – У нас попереду висадка на Меркурій.

Я включив радіозвя`зок і заволав у ефір:

- «Гермес», я – «Беркут», вас не чую! «Гермес», я – «Беркут»!

- «Беркуте», я – «Гермес», - відповів простір голосом Брюса Леопольдуса. – Теж вас не чув! Був якийсь збій у зв`язку.

- Мабуть, це Сонечко жартує, - посміхнувся я. – Тут сила силенна усякого випромінювання!

19

Ну, а потім все вже пішло, як по маслу. Після висадки на Меркурій я закритим каналом зв'язався з Брюсом Леопольдусом, Селеною Косулянською і Лехом Подоляком, що поки залишилися на борту «Гермеса». Я розповів їм про все, сказав, де знайти другий радіопередавач, аналогічний тому, що був у мене, і в який момент часу цей «глушник сплеску» має бути включено.

Через десять днів ми були вже на Меркурії у повному складі, і до прапорів Землі, України, Штатів і Китаю, долучилися ще прапори Німеччини, Канади і Польщі. Всемеро ми розпочали монтаж «Йогана Кеплера». Роботи-помічники залишилися на орбітальному кораблі. Зовні все було точно за планом адміністраторів «Квазар Інтернейшн»: вони були впевнені, що на Меркурії працюють не люди, а їхні роботи, а люди старанно імітують роботів на «Гермесі».

Експедиція пройшла без несподіванок. Ми змонтували базу на Меркурії і стартували. Майже відразу після нашого повернення обладнання «Квазар Інтернейшн» вимкнулося само – тепер не було потреби у штучно викликаному синдромі Берконі. Там на Землі, адміністратори фірми були впевнені, що екіпаж «Гермеса» у повному складі здійснив службову фальсифікацію – замінив себе роботами під час висадки.

20

Земля зустріла нас урочистими промовами, обіймами і преміями за чудово виконаний політ.

Ну, а через пару тижнів після нашого прильоту вибухнув небаченої сили скандал – як стало відомо, екіпаж космонавтів надіслав замість себе роботів для роботи на Меркурії! Навіщо в космосі людина, якщо її може повністю замінити робот від «Квазар Інтернейшн»?

Адміністратори фірми тепер пішли у відкриту атаку, і цим викрили себе остаточно. Вони вже підраховували майбутні бариші – це ж дійсно надприбутки: всіх людей у космосі можна замінити роботами! Гігантське замовлення від Всесвітньої організації з космічних досліджень! У космосі залишаться лише пасажири і туристи. Пілоти і дослідники більше не потрібні!

Там, на Землі, я посвятив у курс справи тільки мого друга і наставника Карла Людвіга фон Біркенбаума. Мене заарештували, а моїх хлопців послали під домашній арешт. Тому саме Карл Людвіг мав забезпечити все інше, щоб за жодних умов скандал не вдалося якось зам'яти – адвокатів, пресу, піарників. І йому це блискуче вдалося – зчинилася справжня інформаційна буря.

І ось настав день «судилища».

Ну, а далі все вже було прогнозовано і навіть нецікаво. Я і мої хлопці публічно надали всі докази злодійського втручання адміністраторів «Квазар Інтернейшн» у хід найважливішого космічного польоту. Вже наступного дня за акції цієї фірми на Нью-Йоркській біржі ніхто не хотів дати навіть торішній засохлий трупик мухи. А згодом і самі адміністратори «Квазар Інтернейшн» на чолі з президентом Борисом Мордором опинилися під судом.

Що стосується роботів-помічників, то вони все ж таки знайшли своє місце в пілотованій космонавтиці - саме як помічники космонавтів у найважчих і найскладніших експедиціях.

21

- Чудова історія! – сказав я, смакуючи печивом. – Справжнісінький космічний детектив!

- Ну, то беремо цю історію до нашої майбутньої книги? – командор Полянець посміхнувся.

- Аякже! – кивнув я. – Владиславе Володимировичу, дозвольте запитання? Як склалися долі інших членів екіпажу «Гермесу»? Їх не відсторонили від польотів?

Командор мовчки піднявся з крісла біля журнального столика, підійшов до письмового столу і розвернув до мене одну з фотографій, що стояли у рамках на його поверхні. Семеро людей у скафандрах на фоні стартового майданчика з білосніжним «олівцем» космічного корабля. В центрі – сам Владислав Володимирович, а поряд чотири чоловіки і дві жінки.

- Мій екіпаж, - сказав командор Полянець. – З того часу ми літаємо в космос тільки разом.