Тригер (в процесі написання)

— Доброго ранку.

— Доброго.

Мадлен посміхнулася та повільно розплющила очі. Сонячні промені, більше схожі на стрічки живого світла, проходили крізь мереживні фіранки та косо падали на порожню подушку поруч. В ліжку вона була сама. Той, хто щойно побажав їй доброго ранку, вже старанно виспівував у душі. Крізь розчинені двері долинав шум води та хриплуватий голос, який захоплено виконував пісню про нещасну обдурену пастушку, що покохала невірного.

— Джорже, — покликала Мадлен.

Спів перервався.

 — Я піду вип’ю кави на терасі.

Джордж визирнув з ванної. Волосся в нього було мокре, але навіть вода нічого не могла зробити з кучерявою шевелюрою, що куйовдилася на всі боки.

— Йди. Не забудь вдягнутися, серце моє. Ми тут серед добропорядних людей.

Мадлен засміялася та кинула в нього подушкою. Подушка впала поруч з дверима, але Мадлен не стала її підіймати.

На терасі було безлюдно.

Тягучий запах акації змішувався з солоним бризом та ароматом землі, вологої після вчорашнього дощу. Каву їй принесли майже одразу, і Мадлен обійняла гарячу чашку долонями, щоб відчути, як рецептори спалахують болем. Вона легенько дмухнула, і серце, намальоване на кремовій піні, покосилося та розпалося на дві половини.

Сидіти не хотілося, і Мадлен підійшла та сперлася на поручні, розсіяно розглядаючи пишну рослинність саду, коли почулися голоси. До воріт безшумно підкотилося таксі, і з нього вийшов молодий чоловік. Він відмовився від допомоги, сам підхопив свою валізу та пішов слідом за портьє.

Мадлен подумки потягнулася до нього. Читати його виявилося на диво легко. Та й самі його думки були легкі та необтяжливі.

— Тільки відвернуся, як ти вже розглядаєш сторонніх чоловіків, — вимовив голос над вухом, і Джордж обійняв її за плечі. — Що скажеш?

— Цікавий коктейль.

— Авжеж.

Безпринципний, але добросердий. Хронічно втомлений і з жорстоким головним болем, але геть не схильний до суїцидальних думок.

Вона знала, що Джордж теж дивиться на хлопця та посміхається.

— Він тобі подобається.

Мадлен стенула плечима.

— Він кур’єр, — сказала вона. — Отже, це не має значення.

— Прямо-таки не має? — Джордж відпустив її та хитро підморгнув, а потім перехилився через поручні.

— Калімера! — крикнув він та помахав рукою.

Новоприбулий скинув голову, невпевнено посміхнувся та підняв руку у відповідь.

Він дивився повз Джорджа, прямо їй у вічі — секунду, не більше. Але головний біль у нього стишився, а втома стрімко змінилася на передчуття задоволення.

І ще: думка, відверта, швидка та яскрава, що майнула в нього, коли він вже заходив у готель, змусила б кого завгодно зашарітися.

— Ого, — присвиснув Джордж. — Ти це впіймала?

Мадлен кивнула.

— Хлопчина одразу на тебе клюнув.

Вона повернулася та мовчки погладила Джорджа по щоці.

Вони вже надто довго чекають. Час зайнятися справами.