Тригер (в процесі написання)

Пісок — він тут усюди. Навіть найтовщий гаманець не може перемогти закони фізики, і пісок скрипить на зубах, забивається під нігті.

Колись, мільйони років тому, весь цей острів був згустком лави. Він пульсував та здригався від підводних поштовхів, наче жива істота. Тепер він став мертвим та холодним — звичайно, якщо порівнювати з тим, що було мільйони років тому. Тепер він запорошений неживою слюдяною крихтою.

Пісок завжди змушує Джорджа думати про вічність. Варто заплющити очі — і вітер, що б’є в обличчя, вже не морський, а звичайний, рівнинний вітер з його дитинства. Той теж кидався пилом та нещадно заліплював ніс.

Мадо дивиться на нього крізь великі сонячні окуляри. Її тривога жовтогарячого кольору, як скибка апельсина на краєчку келиха.

— Ти схожа на метелика, — каже Джордж, і вона сміється.

Тут вони у повній безпеці. Якщо він не помиляється, на кілометр навкруги немає жодної людини, зацікавленої у їхній справі. А помиляється Джордж вкрай рідко — приблизно, нуль разів з тисячі.

Посилка прибула, і в них достатньо часу для того, щоб її розпакувати належним чином — справжній отримувач поки не виявив себе, отже не міг сконтактувати з кур’єром.

Але туга потроху підступає знов. Топчеться чорною тінню, повільно переповзає все ближче. Іноді здається, що очікування болю гірше за сам біль. Тільки одне може його полегшити — точніше, одна.

Джордж наосліп простягає руку та зустрічає теплу, тверду долоню.

Якби не Мадо, напади б вкоротили йому віку вже давно. Засранцям з Контори це б сподобалося. Ренегат, що був такий люб’язний та чемно самоусунувся — оце б файно зекономило бюджет та зусилля, що виділяються на його пошуки.

Хоча, скоріше за все, їхня ціль — взяти його живим. Якщо задуматися, це набагато гірше.

Тож краще не задумуватися.

Він встає з шезлонга та звично пробігається по думках дружини.

— Піду принесу коктейлі.

Мадо з докором качає головою — вона дуже не любить, коли він читає її без запрошення. Але що ж тут поробиш.

— Відстежуй, серце моє, закривайся.

— Хіба ж тебе відстежиш? Відчуття, наче ти підглядаєш за мною у ванній.

Джордж карикатурно закочує очі.

— Обожнюю підглядати за тобою в ванній.

Він зі сміхом тікає від її праведного гніву. А коли обертається, бачить, як вона хапається за свою шовкову хустку, яку роздуває черговий порив вітру, змішаного з піском.

Джордж загрузає у мініатюрних барханах, а навколо нього пливе селевий потік чужих думок, образів, відчуттів. Він бреде у цій какофонії, аж доки не наштовхується на дещо знайоме: новий постоялець. Йде зигзагом і розслаблено чіпляє босими ногами хвилі, схожі на рідке скло, іноді нахиляється роздивитися мушлю чи одну з дурненьких рибок, що часто запливають на мілину.

Джордж мимоволі заздрить цій здібності — сам він ніколи не розслабляється настільки, щоб перестати читати все живе в радіусі півтори сотні метрів. Навіть уві сні. Завдяки цьому він і досі лишається живим та на волі.

Однак, хлопець рухається якраз у напрямку до їхніх шезлонгів. «Ах, не зраджуй мені, ах, не покидай мене…» — глузливо наспівує Джордж собі під ніс, згадуючи ранкову пісеньку.