Зоряна пліснява

Безодня над нами більше не мовчить. Вона шепоче голосами, що нагадують шурхіт сухого листя .

Я — останній доглядач станції «Ереб», що дрейфує на межі розірваного простору.

Мій єдиний супутник — хронометр, чий механічний ритм став моїм пульсом. Стіни станції, колись холодно-сталеві, тепер здаються мені обтягнутими вологою шкірою якогось велетенського звіра.

-----------------------------------

Вони прийшли не в променях світла і не на залізних колісницях. Вони просочилися крізь щілини в моїй свідомості.

Позаземний розум не є формою — це стан. Це меланхолія, згущена до щільності вакууму.

Вчора я відкрив шлюз. Не для того, щоб вийти, а щоб впустити Це.

Я бачив їх: нескінченні фрактали з темної матерії, що вигиналися під кутами, які не здатне осягнути людське око. Вони не мали облич, але я відчував на собі погляд мільйонів очей, що бачили народження зірок і їхню агонію.

— Хто ви? — мій голос згаснув у розрідженому повітрі.

Замість відповіді вони подарували мені бачення. Я побачив Землю. Але це не була блакитна перлина. Це була лише клітина в тілі істоти, яку ми називаємо Всесвітом. Ми — не господарі, не гості й навіть не паразити. Ми — хвороба, крихітне запалення на мембрані буття.

Я відчуваю, як моє тіло стає прозорим. Мої спогади про дім, про запах дощу та тепло людської руки вимиваються чорним аттрактором їхньої присутності. Вони прийшли не завойовувати. Вони прийшли прибрати.

Я стояв біля ілюмінатора, чекаючи на остаточне розчинення у небутті. Але раптом фрактали зникли. Темрява за бортом здригнулася і тріснула, як старе полотно.

Я побачив не зірки. Я побачив гігантське, старе й червонувате, затягнуте катарактою око, що припало до окуляра величезного мікроскопа.

По той бік скла пролунав голос, гучний, як обвал гір:

— Професоре, цей зразок цвілі

на уламку металу почав виділяти фосфор. Здається, реакція завершена. Викидайте його в кошик.

І в ту саму мить, коли я нарешті із жахом усвідомив, що весь мій космос — це лише пляма на склі в лабораторії бога, чия рука вже тягнеться до вимикача,

світло згасло назавжди.