Загадковий спадок

Женя стояла в імпровізованої вітальні та роздивлялася чудернацький спадок. Посеред освітленої холодним світлом кімнати — дивакувата шафа з чорного дерева з дверцятами прикрашеними різьбленням та масивними металевими ручками.

Все б нічого, проте жінці невтямки, чому родичі віддали їй стародавню річ, котру їй чомусь заповіла бабуся, а не викинули після смерті старенької, коли прибирали будинок. Нічого в тій відверто антикварній шафі не було такого, через що треба було її перти з села аж в обласний центр за п’ятдесят кілометрів. Звісно, річ непогана. Окрім антикварної цінності, вона ще добре збереглася, та й корисна частина побуту. Але, щось з нею не так.

Євгенія обійшла здобуток, роздивилася з усіх боків. З правого боку, на нічим не прикрашеній стінці шафи видряпані якісь знаки. Жінка уважно придивилася до них. То не звичайні подряпини. Вони схожі на руни. Проте, щось в них відьмі не сподобалося. Якісь ті знаки дивні. Занадто квадратні. Та й зайві елементи є, якщо вона правильно зрозуміла — то став на відкриття шляху. Та от кому і для чого…

Трохи порозмірковувавши, відьма розчахнула дверцята й заходилася оглядати шафу всередині. Нічого, особливо, дивного в ній не було. Поличка для зберігання взуття і сліди від кріплень на стінках. Жінка уважно її вивчила. Не знайшла там ніяких дивних символів. Лише стояла якась дерев’яна коробочка та блокнот у шкіряній обкладинці. Вона дістала усе те, прикрила шафу та відклавши скриньку на столик неподалік, всілася на диван і почала вивчати записник.

Текст був уривчастий. Різної давності та написаний різними почерками. Єдине, що вдалося вловити стомленій після приймань та ритуалів відьмі, там йшлося про цю шафу та була розшифровка символів. Імовірно, серед нетипових рун замальованих на пожовклих від часу аркушах знайдуться й символи нашкрябані на стінці шафи. З тими думками Женя відклала зошита. Вирішила завтра на свіжу голову усе те вивчити. Можливо, там знайдеться ключ до розгадки. Та ще й з офісу треба буде прихопити довідник з рун, аби підібрати став для скасування. Якщо цей іще працює.

***

За вікном темніло. Відьма Естель завершила свої екстрасенсорні справи й перетворившись у звичайну жіночку, на ймення Євгенія Стрілецька, повернулася до рідної оселі. Відчинивши двері своєї квартири, вона ступила всередину. Увімкнувши світло, зняла черевики, кинула сумочку та ключі на поличку в коридорі та попрямувала на кухню.

Прихопивши узяту з офісу книгу, рушила до вітальні, мізкувати над успадкованою шафою. Отут на неї очікував сюрприз. У квартирі хтось був.

На вузькому дивані лежав невідомий. Худорлявий хлопець, підклавши руку під щоку, замислено споглядав оточення. Його ноги лежали на підлокітнику, а взуття стояло поруч.

Женя нашорошилася й уже збиралася бігти за телефоном, викликати поліцію, коли незнайомець підвівся й став навпроти неї. Вона остовпіла. Місце остраху зайняв подив. Жінка, стояла та шоковано кліпала, вирячивши очі на «прибульця». Перед нею стояв справжнісінький ельф. Такий, наче втік зі знімального майданчика фентезійних фільмів. Високий, з тонкими рисами трикутного обличчя та великими мигдалеподібними очима. З-за пасм довгого пшеничного волосся виглядали гострі кінчики вух.

- Як це? Чому? – витисла з себе жінка, намагаючись отямитися.

З успадкованої шафи до неї зістрибнув великий рудий кіт, і тим вивів зі ступору.

- Що сталося? – тупо запитала вона.

- Нічого хазяйко. – відповів вірний домовик у подобі згаданого кота.

- Як нічого, коли в нас незвані гості! – обурилася відьма.

- Ти про того. – кивнув кіт на «прибульця»: - Так він виліз із шафи. Точніше випав. Я почув гуркіт, прибіг, а він підіймається, потираючи боки.

Гостровухий забажав підтримати домовика й мелодійно забелькотів. Женя на те, лиш похитала головою. Тоді гість видав ще одну довгу фразу м’якою говіркою з купою голосних. Знову не подіяло. Збагнувши що його не розуміють, білявий почав озиратися. Побачивши коробочку, схопив її та швидко витяг звідти кулон у вигляді круглої бляхи з намальованою на ній руною. Начепивши артефакт, ельф мовив: - Я тут випадково. Вибачте. Не знаю, як повернутися додому.

- Звідки ти взагалі узявся? – буркнула відьма.

- Випав з тієї шафи. – тицьнув на антикваріат візитер.

- А точніше? – підозріло поцікавилася жінка.

- Як я розумію, з іншого світу. – вставив домовик.

- Мабуть, він має рацію. – погодився ельф: - Схоже, провалився у ваш світ.

- Дивина та й годі. Якби не підозрювала, що з тією шафою щось не те, дотепер не вірила б. Тут би психіатрів викликати…- висловитися шокована відьма.

- Не треба. – заспокоїв її домовик.

- Ваську, ти щось розумієш? – запитала вона з надією в голосі.

Женя відверто не могла второпати, що відбувається. Їй було важко повірити в правдивість того, що бачить і чує. Ситуація здалася їй якимось сюром, сном, з якого ніяк не виринути.

- Не дуже, та шафа явно фонить магією. Та й він точно зайшов не через двері. – відбив кіт.

- Отож-бо. Тому й вірю у цю байку. – розгублено погодилася Євгенія.

- Чому одразу байку. – скривив ображену пику гостровухий.

- А, як іще те назвати?

- Може, правдою, ні? – примирливо відказав той, бачачи трохи загальмовану реакцію співрозмовниці.

Перетекти у суперечку їхній розмові не дав скрегіт замка вхідних дверей.

- Дідько! - прошипіла Женя й кинулася до ельфа: - Хутко у шафу!- гучно прошепотіла вона, штовхаючи візитера.

Коридором почулися важкі кроки. Хвилина і до вітальні ступив кремезний чоловік у темному одязі.

- Що тут коїться? Кого ти ховаєш у шафі? – накинувся на Женю вечірній гість.

Євгенія здригнулася. Вона повернулася й, впіймавши обурений погляд карих очей, примирливо підняла руки та обережно промовила: - Петрусю, все нормально, просто…

- Що просто? Договорюй! Нащо ти притягла до себе якогось Толкієніста? Якщо тобі щось не подобалося треба було так і сказати. – різко мовив він, підкріпивши своє обурення жорстким виразом суворого обличчя.

- Все гаразд. В мене проблема з оцим типом. От і все. – нейтральним тоном пояснила Женя.

- Яка проблема? – гаркнув Петро.

- То її чоловік, чи як? – тихо спитав домовика ельф.

- Коханець. - відказав Васько, прислухаючись до суперечки.

- Проблема з успадкованою шафою! – жорстко видала відьма, стервеніючи.

Пара секунд, і вона мала вигляд розгніваної фурії, готової накинутися на співрозмовника. Зелені очі гнівно світилися, та синьо-чорне волосся зібране у високий хвіст загрозливо впало на плечі.

- Тихо, тихо. Брейк. – вирішив втрутитися ельф, адже зрозумів, що назріває скандал.

- А ти ще хто? – перемкнув увагу на нього Петро Коломиєць.

- Арденіель аль Грініель. – відрекомендувався візитер з іншого світу й спробував привітно усміхнутися. Посмішка вийшла ніяковою.

- Який ще… - спробував відмахнутися чоловік.

- Звичайний. Мене викинуло сюди. І я буду дуже вдячний, якщо мені хтось допоможе повернутися додому.

Петро не розуміючи вирячився на гостровухого й почав зі злим прищуром його розглядати. Імовірно, подумки, порівнюючи себе зі смазлявим ельфіком. Даремно. Хоч і мав звичайну зовнішність: ніс з горбинкою, банальний розріз очей, жорсткі риси обличчя, обрамлені охайно підстриженим темно-каштановим волоссям. Виглядав він більш солідно, ніж у худорлявий хлопчисько з гострими вушками.

Женя помітивши це вирішила втрутитися, бо подумала, що її підозрюють у зраді й тому так вороже поставилися до незваного гостя.

- Лізь у шафу! – знову зашипіла відьма на Арденіеля.

- Стривай. Я його зараз звідси витягну. – зло промовив її коханець, виправдовуючи її підозри.

- Він каже правду. – втрутився домовик: - Заспокойтеся обоє і вислухайте ельфа.

- То він тут давно! – обурилася Євгенія: - І чому я про те нічого не знала!?

- Пів дня. – спокійно відказав Васько.

- І я дійсно хочу додому. Мені в цьому світі робити нічого. Вдома на мене чекає дівчина. Та й робота в мене непогана. – примирливо мовив Арденіель.

- Добре. – сказав чоловік, сідаючи на диван: - Розказуйте.

Петро, наче заспокоївся. Він перейшов до ділового тону. Йому хотілося розібратися в ситуації й зрозуміти, що відбувається.

- А у вас є чай? – поцікавився ельф: - Історія довга. А так розслабимося, заспокоїмося і разом подумаємо, як нам бути.

- В сенсі нам? – іронічно запитав чоловік.

Його ворожість змінилася на підозрілість.

- Мені повернутися треба, а вам обом — мене здихатися. – спокійнісінько відказав візитер.

- Гаразд. Давайте присядемо й усе обговоримо. – погодився чоловік.

Ельф пішов на кухню. Женя показавши тому шлях, повернулася й присіла поруч з коханим.

- Він, правда, сам приперся? – обережно спитав Петро.

- Так. Дійсно дивина з тим спадком. – розгублено прокоментувала жінка.

Женя, як могла, намагалася заспокоїти оточення та схилити чоловіків до діалогу. Робила усе що змога, аби вони не побилися, точніше, щоб Петро не покалічив Ардена. Все ж таки шкода незнайомця. Він, наче й не винен утому, що сталося.

В цей час гостровухий чаклував на кухні. Шипів чайник, грюкав посуд. За пів години, гостровухий приніс тацю з заварником та чашками.

- Знайшов трави. Вибачайте, що використав їх без дозволу.

- Нічого. – відмахнулася господиня оселі.

Чоловік підтягнув столик, котрий стояв у кутку кімнати. Візитер встановив на нього тацю з напоєм. Ельф почав розливати чай знайденими на кухні чашками.

- Дивний запах. – прокоментував чоловік.

- Це мій авторський рецепт. – відказав Арден: - З поправкою на реалії вашого світу.

- А… - протягнули дуетом люди.

Арденіель розлив напій та роздав присутнім посуд. Так, попиваючи теплий запашний чайок, розповіли Петрові про появу іншосвітянина й ознайомили з тим, що уже домислили.

У кімнаті постала тиша. Петро уважно слідкував за діями Арденіеля, а Женя мовчки сиділа й крутила у руках чашку. Вона настільки втомилася, що вже сил не було не те, що з чимось розбиратися, а й щось комусь доводити. Відьму накрила байдужість.

З пів години усі присутні колективно розмірковували над вирішенням загадки.

- Відверто кажучи, — почав Петро: - Зробити щось з цим буде проблематично. Для початку варто розшифрувати руни й розібратися, куди веде портал і чи можна його перелаштувати. Адже, він працює, лише в одному напрямі.

- Треба поміркувати над іншим ставом і нанести його зверху на вже нашкрябаний. – погодилася відьма.

- Так. Тоді, ще подивлюся в гримуарі діда, може, там є корисна інформація. Хоча сумніваюся. Це не схоже не магію характерників.

- Не схоже. – кивнула Євгенія.

- Тож розходимося. Я спробую знайти інформацію. Ти також покопирсайся в книжках. А ти не відсвічуй. – завершив той, зирнувши на ельфа. Візитер стиснув плечима. Характерник продовжив, звертаючись до гостровухого: - Завтра я придбаю тобі одяг. Принесу увечері. Якщо не вдасться швидко відправити тебе додому матимеш змогу пройтися.

Арденіель кивнув. Женя провела коханця й підійшла до незваного гостя, який стояв і розглядав напівпорожню книжкову полицю, навпроти дивана.

- Той кулон дає можливість, не лише розмовляти, але й читати нашою мовою? – вже нічому не дивуючись, запитала відьма.

- Так. На те він і артефакт миттєвого перекладу. – туманно пояснив іншосвітянин.

- Ясно. – відказала господиня.

Вдаватися до розпитування їй не хотілося. Бажала відпочити. Тому мовчки перейшла до запланованого.

Женя провела для візитера екскурсію оселею, показала де що, а потім повела назад. Діставши з шафи новий набір постільної білизни видала ельфу й відправила того до відділеної від вітальні додатковою стінкою кімнатки – гостьової спальні.

***

Наступний день розпочався спокійно. Євгенія з’їздила в офіс, зробила трійко розкладів, після чого повернулася додому, розбиратися з бабусиною шафою.

Відьма вивчила став. Вона остаточно запевнилася, що він на відкриття шляху. От тільки куди незрозуміло. Не всі руни вдалося інтерпретувати.

Її відволікла поява Петра Коломийця. Той приїхав одразу ж з роботи, у своєму звичному бюджетному діловому костюмі. Привітався й сунув у руки Ардену, котрий теж вийшов привітатися, пакет з речами. Поки гостровухий пішов переодягатися, чоловік запитав:

- В тебе є новини.

- Нічого конкретного. Розбираюся з шафою. Лише підтверджуються здогадки.

- В мене теж нічого. Тільки згадка існування подібного типу магії та все. Не той профіль, як то кажуть.

- Там був якийсь зошит. Типу інструкція. Варто ще його продивитися й тоді можна буде робити висновки.

- Добре. – відказав той.

Петро поцілував кохану й попрямував на кухню. Євгенія повернулася до загадки. Узявши зошита вмостилася на диванчику й тільки-но зібралася поринути у вивчення інструкції, з гостьової спальні вийшов ельф і одразу ж пішов на кухню, подивитися що коїться. А там Петро грюкав тарілками й дверцятами холодильника.

Поки чоловіки спілкувалися на кухні, Женя вивчала інструкцію. Зошит заповнювався в різні часи різними людьми. В ньому дійсно поради щодо користування порталом зробленим із шафи. Перші рядки важко розібрати, бо там стара мова з застарілою граматикою та орфографією. Інші записи були пізніші й ставали з кожним з них все більш зрозумілими. Тлумачення символів уже було майже сучасною мовою. Після розшифрування знайшлося послання від останньої власниці артефакту. Відьма впізнала її, адже запис зроблено бабусиною рукою.

Продивившись усе, Євгенія перейшла до вивчення значень тих символів, які видряпано на стінці шафи.

Проглянувши інструкцію, знайшла потрібне. Зіставила всі руни, майже розшифрувала став. Тільки однієї руни там бракує. Остання руна так і залишилася невідомою. Та однаково необхідно діяти, треба повертати ельфа додому. Тому, вона зайнялася складанням нового става.

Тим часом чоловіки вирушили прогулятися містом. Петро повів Ардена на екскурсію, а Женя зайнялася складанням нового става. Списавши трійку листків, таки вивела, як їй здавалося, потрібний малюнок. Вже було пізно, тож вирішила випробувати його наступного дня.

***

Наступного вечора, Євгенія перейшла до випробування своєї творчості. Вона узяла маркер й намалювала зверху вишкрябаних рун інші. Це мало перелаштувати портал. Наче нічого не відбулося. Почекавши з хвилину, відьма вирішила перевірити, чи спрацював новий став. Не встигла жінка підійти та розчахнути дверцята, як у шафі почувся звук падіння, дерево заскрипіло і стулки роз’їхалися в різні боки. Женя відсахнулася. З порталу виліз монстр.

Дивний персонаж постав перед шафою та почав оглядатися. Відьма очманіло вирячилася на прибульця. Кремезний. Більше за два метри зросту. Він мав дивну, світлу з зеленуватим відливом шкіру та неприємне обличчя з широкими вилицями та великими м’ясистими губами. З-за нижньої губи стирчали видовжені товсті ікла. Масивний ніс нервово роздувався, а великі очі уважно розглядали людину.

Візитер спробував заговорити. Та почулося те кахиканням і ричанням. Він повторив коротку рублену фразу, яка, здавалося, складалася зі слів, які мають ледь не самі приголосні. Второпавши що його не розуміють, поглянув на відьму, насупивши масивні чорні брови.

Жінка, нарешті, відтанула, та простягнула візитеру артефакт миттєвого перекладу. Монстр одразу ж схопив його і надівши на шию заговорив: - Вітаю. То ви мене перенесли?

- Виходить, що так. – розгублено відказала відьма.

- Ситуація… - протягнув здоровань.

Візитер замислено почухав потилицю, наштовхнувся на перепону та стягнув з голови дивакувату шапку з різнокольорового пір’я. Орк поправив довгий хвіст жорсткого чорного волосся, зв’язаного шкіряним шнурком і прилаштував свій головний убір неподалік шафи.

Тим часом Женя крикнула: - Петрусю, здається, не вийшло.

- Га? Зараз. – почулося з кухні й невдовзі в коридорі пролунали важкі швидкі кроки.

Побачивши очманілих істот, Петро вилаявся та перейшов на діловий тон: - Що тут відбувається?

- Замість того, щоб перелаштувати портал на перехід від нас туди, переробила його на прохід в інший світ.

- Ще краще! – буркнув Петро.

- Можу допомогти. – втрутився монстр.

- Чим? Ти хто?

- Я типу маг. Ну той, шаман.

- Оркський?! – не вірячи перепитав чоловік.

- Так. Мене звуть Тарик. Я трохи знаюся на магії, і людський в тому числі, можливо, стану у пригоді в цьому питанні.

- Спробуй. – погодилися люди дуетом.

***

Наступного дня, поки відьма Естель проводила свої ритуали та приймала охочих поворожити у своєму офісі, візитери з інших світів залишилися у квартирі у двох, в компанії домового. Та повернувшись додому Євгенія побачила тишу і спокій.

Переодягнувшись та перекусивши, зайшла до вітальні. Орк сидів на підлозі й завзято виписував на аркуші паперу. Навколо нього були розкидані списані папірці.

- Щось надумав? – поцікавилася вона, побачивши усе те.

- Так. Є дещо. – почав той.

Орк зібрав аркуші до купи. Женя присіла на диван. Тарик взяв стілець й всівшись навпроти, пояснив:

- Отже, я ретельно оглянув шафу, яку перетворили на портал. Руни на стінці схожі на Аррі, мою мову, тож вирішив розшифрувати їх так само як читав би рідною мовою.

- Я розшифрувала неправильно?

- Ти все вірно розгадала. Остання руна, то – назва світу.

- Тоді, в чому проблема?

- Ну… Гадаю, щоб відправити нас назад потрібно дописати одну руну.

- Яку? В тебе є ідеї?

- Так. Дивись, отут в інструкції вказано – орк простягнув їй зошит і ткнув товстим пальцем у малюнок руни та опис поряд.

- Точно! І як я могла не здогадатися! З мене рунолог нікудишній! – вигукнула відьма, зрозумівши свою помилку.

- То пробуємо? – спитав ельф від дверей, тим перериваючи дискусію на самому її початку.

- Давайте. Тільки, а як щодо світу гостровухого? – погодилася Женя.

- Повториш оту руну, котра останньою нашкрябана на шафі. – коротко пояснив Тарик.

- Добре. Тоді, зараз знайду маркер. Ви поки збирайтеся.

Знайшовши усе необхідне, вона повернулася до кімнати. Арден іще складав речі, а орк уже стояв напоготові, тримаючи під пахвою свого шаманського капелюха. Женя намалювала на стінці шафи новий став, зверху на старому й скомандувала Тарику: - Лізь у шафу!

Той довго не чекав. Підійшовши до шафи, розчахнув дверцята й залізши в середину зачинив їх за собою. Хвилина, й одна зі стулок тихо скрипнула. Орка вже тут не було.

- Вийшло! – радісно вигукнула Женя.

З гостьової спальні вийшов переодягнений у свій одяг ельф.

- Я зможу повернутися додому?! – не вірячи, запитав він.

Відьма кивнула. Стерла одні руни з шафи й намалювала маркером інші: - Тепер ти лізь у шафу!

Арденіель, прихопивши сумку, попрямував до порталу.

- Береш з собою сувеніри?

- Так. Зошит з рецептами й маленький сувенір.

Женя питально поглянула на гостровухого.

- Шарф. – зізнався той й продемонстрував їй яскраво-зелений плетений шарф, куплений у місті.

- Ну добре. Давай. Вперед.

Ельф попрощався й заліз в портал. Кілька хвилин і він зник.

Женя видихнула. Старанно витерла намальовані на стінці шафи символи й на видряпаних псевдо рунах написала став на скасування. Все. Більше ніяких іншосвітян.

Вона всілася на диван і розслаблено відкинулася на спинку. Нарешті, пригода завершилася й можна пожити спокійно.

***

Багатоповерхівка у передмісті. На невеликій кухні метушня. Відьма залила водою електрочайник, поруч характерник розпаковував смаколики. На стіл виставив торт, пару тістечок з вершками та пачку горішків у шоколаді.

Поки чайник грівся, вони удвох усе розпакували та розклали тарілками. Домовик вхопив пачку горішків та вмостився на підвіконні й почав хрумкотіти ними. Відьма швиденько розставила посуд та дістала заварник. Вона заходилася розливати заварку, й кімнатою поплив запах міцного чорного чаю та бергамоту. Характерник нарізав лимон.

От прилад сповістив про закипання води та вимкнувся. Жінка долила в чашки окропу й додавши по скибочці лимона, пара почала неспішне чаювання, усміхаючись та базікаючи про життя-буття.

Запах чаю з лимоном плинув кімнатою, наповнював звичайну квартиру у багатоповерхівці теплом та затишком. Два маги не могли наговоритися. Нарешті, Женя та Петро змогли побути наодинці.