Ховай, доню, вареники!

– Ховай, доню, вареники! Приймачище їде!

Поки з царини поверне, перетре з сусідом,

Розпряже коня гнідого і вівса насипле,

Ти постав хутчіш на стіл ячменю макітру.

А то ич який він став! Наче тут хазяїн.

Якби ми не приютили, то й жив би в сараї!

Ковбасу також сховай і сметану разом.

Бо об'їсть усю тут хату! І нехай, зараза,

Нарубає дров, наколе і складе під стріху.

Та хутчіш ховай всю їжу, бо вже не до сміху!

Краєць хліба йому дай. Тільки той, що в сінцях.

Він же, падло, не достойний твого і мізинця!

Все сховали. На ослоні сіли, наче пані.

Тут приймак заходить в хату у чоботях драних.

– О, зятьок, то ти з дороги, може ти стомився?

А сама про себе дума: "Та щоб ти сказився!".

Сів приймак, на кашу глянув і подумав мовчки:

– На хіба були потрібні оці заморочки!

То ж казала і не раз вже покійна мати,

Що дружину по своїй треба шкірі брати!