Моя боротьба

Чи право зброю в руки брати нам,

Коли повзе орда нічна й зухвала?

Мій дім, мій замок, мій святий вівтар

Юрба чужинців підло штурмувала.

Я вивів рать. Повстали проти них

Страшні тумани згубного циклону,

Хімічний мор і мій запеклий гнів

Лились на них без честі й без закону.

То був не бій — жорстокий геноцид,

Поліг загарбник під завісу ночі.

А вранці повернувся, відпочив

Щоб у труні закрити вражі очі.

О диво! Сотні де ворожих тіл?

Невже за братом брат прийшов тужити?

Евакуюють? О, якби ж то так!

Ні, варвари прийшли, шоб їх... спожити.

Жеруть своїх же! О мерзенний рід!

Немає меж для дикості й ганьби!..

...тут я збагнув: стою посеред кухні

І просто це мурахи завелись

Не сій же бруд, на кухні прибирай,

Щоби вночі, крізь марево та чад,

Непрошених гостей не виганять

І не творити власний Ашхабад.

І від срачів боронь свій мирний дім,

Щоб не ставати деспотом у нім.