Зяблик-маленя

Із кубла маленький зяблик

поглядав надвір –

дивовижний світ навколо

водночас відкрив.

Десь сорока стрекотала:

ласка – бережись,

білки майже поряд грались

і шугнули вниз.

Бігали поміж листочків

зайці-промінці,

загубивши вуха-тіні

довгі на гіллі.

Павучок, безстрашний воїн,

майже поряд звис –

погойдавсь, подумав трохи

і навспак поліз.

На верхівку клена чорне

всілось вороння –

поглядало хижим оком,

що б вхопить на раз.

Зачаївся голоцюцьок,

в моху зовсім зник –

що б воно про напасть знало –

підказав інстинкт.