Здавалось…

Здавалось, спокута — розрізана навпіл,

тінями зморена шовкова нить,

що темними ночами шумом згортає

кастровану, збуджену ницістю хить.

І все, що зламало мене, розтоптало

на крихти бетонних заліплених стін,

сховало від смутку і болю навіки

в печері сварливо-ласкавих і світлих митців.

Блукаючи в дотиках, зморених вітром,

скалічених тугою сонячних снів,

згорталась любов під важкою недугою

в праведних днях біля дальніх мостів.

Гарматоподібними кволими, стиглими

стінами я пробиралась на схід —

до забутих листів, що списані в небі розлогому,

битими горами памʼятних слів.