Пелюстка в серці

Зів'ялий букет квітів,

Змарнілий і тьмяний.

Лежить в світлі софітів,

Зовсім вже сумний.

Він знав, чого чекати,

Та йому все ж болить.

Судилося зів'яти,

Хто ж його звеселить?

Не плач, букетик квітів,

Вподобаю й таким.

Нічого в цьому світі,

Не є пересічним.

І навіть коли знаєш,

Що більш не розцвітеш,

Краси ти не втрачаєш,

Вона не має меж.

Я збережу пелюстку,

Ще поки що м'яку,

Закрию нею пустку,

У серця на боку.

Ти був у мене першим,

І довго вже прожив.

Сум став недоречним,

Його не заслужив.

Не ти, а той, хто звів нас,

Хоч вдячна за момент,

Загорний у атлас,

Приємний інцидент.