Моно-Но Аваре

Жозеф знав про скрипки все, але ця інкрустована чорним деревом незнайомка, яку він відкопав у крамниці поблизу порту, була особливою. Вона не належала жодному з відомих майстрів. Коли він уперше торкнувся її струн смичком у своїй напівтемній мансарді, інструмент не просто зазвучав — він задихав. Скрипка мала химерну, майже зловісну властивість. Вона не вимагала від Жозефа довгих репетицій чи вигадування нот. Варто було йому лише заплющити очі й подумати про настрій — тужливий шансон-блюз брудних таверн, епічну баладу середньовічних лицарів чи невагоме, повітряне сопрано морської русалки — як скрипка сама народжувала досконалу мелодію. Спершу це був захват, який межував із безумством. Жозеф грав годинами, випускаючи у кімнату сотні, тисячі музичних варіацій...