Дім, рідний дім.

Стара Ельза вже давно не рахувала зими. Час для неї став схожим на густий туман: він не рухався вперед, а просто оточував її будиночок, що причаївся в самому серці прадавнього лісу. Її дім був живою істотою. Стіни дихали ароматом сушеної меліси, а підлога рипіла на різні лади, ніби намагалася щось розповісти. Але найдивнішим були портали. Вони не були магічними колами чи дзеркалами — це були звичайні побутові дрібниці, що раптово відчиняли двері у минуле. Одного ранку Ельза простягнула руку до верхньої полиці за старою мідною туркою. Щойно її пальці торкнулися холодного металу, стіни кухні розчинилися. Вона раптом опинилася на галасливому ринку приморського міста. Їй було двадцять, сонце пекло плечі, а в повітрі стояв запах солі та свіжих персиків....