Розпечене літо війни

Літо палає… Не сонце винне —

Землю розжарила люта війна.

Димом укрите небесне склепіння,

Порохом дихає кожна весна.

Сонце червоне ховається в попіл,

Тіні від вибухів стеляться в даль.

Поле пшеничне, мов золото Бога,

П'є із землі і сльозу, і печаль.

Спека така, що плавляться криця,

Та не зламається воля жива.

Воїн стоїть. І у втомлених лицях

Світиться віра, що правда жива.

Літо гаряче… Гарячі окопи…

Гарячі долоні, що зброю тримають.

Гарячі молитви матерів до неба,

Які своїх синів щодня виглядають.

І хоч палає країна від болю,

Не згасне ніколи її майбуття.

Бо там, де за волю стають українці, Народжується вільне життя.

Колись це літо назвуть незламним.

Його пам'ятатимуть довгі роки.

Бо саме в розпеченім літі дві тисячі двадцять шостого

Кувалася доля святої землі.