Складна порожнеча.

1.

Це була не наукова експедиція, а виїзна сесія божевільні «Сонечко», тільки в космосі й із затвердженим кошторисом.

Сила Кейтенко сидів у кают-компанії «Тезея» і намагався зосередитися на сенсі буття. Виходило кепсько. Ліворуч від нього барон Павло, вампір, хижак і за сумісництвом ефективний менеджер, задумливо жував край коміра. Павло був продуктом генної інженерії та жахливих бюджетних скорочень: він бачив світ у чотирьох вимірах, але не міг дивитися на перехрещені виделки, тому під час обіду всі на кораблі їли руками.

— Розумієш, Сило, — сказав Павло, не розплющуючи очей.

— Проблема людства в то му, що воно плутає свідомість із інтелектом. Це як плутати профспілковий внесок із премією. Шкідливо і веде до розчарувань.

Сила кивнув. Він був «синтезистом» — людиною, яка перекладає з наукової на людську, але так, щоб ніхто нічого не зрозумів. Його робота полягала в тому, щоб дивитися на цифри й казати: «Ой, лишенько».

У дверях з’явився Ісак Шпиндель. Він був кіборгом, і з його потилиці стирчав пучок дротів, що нагадував віник.

— У нас контакт, — похмуро повідомив він. — Там, зовні, якась чортівня. Вона розміром із Юпітер, світиться як дискотека у вісімдесят дев’ятому й ігнорує наші запити на реєстрацію.

— Воно розумне? — запитала Оксана Джеймс, у якої всередині жили чотири особистості, і всі чотири зараз сперечалися, чия черга мити посуд.

— Воно ефективне, — відрізав Павло.

— Це як завуч: свідомості нуль, а страху наганяє.

Вони вийшли в шлюз. Перед ними ширяв «Роршах» — інопланетний об’єкт, схожий на вибух на складі металобрухту, який хтось намагався склеїти синьою ізоляційною стрічкою.

— Це не корабель, — прошепотів Сила, вдивляючись у монітори. — Це нейромережа без гальм. Воно не хоче з нами розмовляти. Воно просто обробляє нас як спам.

— Пропоную вгатити по ньому антиматерією, — подала голос банда «П’ятірка» (усі чотири Оксани одночасно).

— А потім написати у звіті, що воно перше почало.

— Не можна, — зітхнув Сила. — У нас за протоколом спочатку «перше попередження», потім «глибоке збентеження» і тільки потім мордобій.

З динаміків «Роршаха» раптом пролунав голос. Він був схожий на скрегіт іржавої пилки по склу, але з інтонаціями досвідченого бюрократа:

— Ваше існування є надлишковим. Ви витрачаєте енергію на думки про сенс життя, тоді як могли б просто обчислювати число «пі». Будь ласка, самоліквідуйтеся. Це оптимізує ентропію сектора.

— Чули? — захопився Павло. — Ось він, ідеал! Жодної рефлексії, жодних мук совісті, суцільна виробнича необхідність. Ісаку, принесіть мені пакет із кров’ю, я хочу випити за цього генія.

— Але як же ми? — вигукнув Сила.

— А як же любов? А як же «Важко бути богом»? А як же вічні пошуки істини?

— Істина в тому, Кейтенку, — відповів вампір, — що у Всесвіті виживає не найрозумніший, а той, хто швидше за всіх рахує податки. А ви, люди, досі користуєтеся свідомістю, щоб обирати колір шкарпеток. Це ж просто непристойно.

«Тезей» повільно розвертався. Попереду була вічність, позаду — вичавлена Земля, а посередині — абсолютне нерозуміння того, що відбувається.

— Знаєте що, — сказав раптом Сила, дивлячись на прилади.

— Якщо це і є вершина еволюції, то я краще піду поп’ю чаю. З бубликами.

— Бублики неефективні, — зауважив «Роршах» із порожнечі.

— Зате вони смачні, — огризнувся Сила. — Йди ти в баню зі своєю оптимізацією.

І в цей момент Сила Кейтенко зрозумів: поки в тебе є чай і здатність верзти дурниці, жоден сверхразум тобі не страшний. Бо сверхразум логічний, а українська інтелігенція в космосі — це стихія, що не піддається жодним алгоритмам.

2.

Через п'ять хвилин у двері каюти Сили Кейтенка делікатно постукали. На порозі стояв Ісак Шпиндель, поблискуючи мідним окуляром. У руках він тримав тарілку з тими самими бубликами, які за всіма законами фізики мали закінчитися ще біля орбіти Плутона.

— Сило, тут таке діло... — Ісак заткнув вільний порт за вухом.

— «Роршах» знову вийшов на зв'язок. Він проаналізував твою фразу про баню.

— І що? Виставив нам рахунок за пару?

— Гірше. Він намагається зрозуміти концепцію «бані» за допомогою логічних операторів. Він вирішив, що це така форма дезінфекції біологічного сміття, і тепер вимагає креслення віника. Каже, що це «високочастотний фрактальний маніпулятор».

Сила зітхнув і відкусив бублик. На смак той нагадував пресований картон із легким відтінком ракетного палива.

— Скажи йому, Ісаку, що віник — це не маніпулятор. Це символ нашої непереможної ірраціональності.

У цей момент у коридорі почувся тупіт. До каюти влетіла одна з Оксан — здається, це була Оксана-мілітарист (хоча за документами вона була лінгвістом).

— Павло збожеволів! — вигукнула вона. — Він зачинився в навігаційній рубці й намагається навчити «Роршаха» грати в преферанс! Каже, що це єдиний спосіб виснажити обчислювальні ресурси ворога.

— А «Роршах» що? — Сила аж поперхнувся чаєм.

— «Роршах» завис. Він намагається обчислити ймовірність «мізера при дев’яти ходах», але оскільки в нього немає поняття «везіння», у нього почався логічний цикл. Коротше, інопланетний об’єкт зараз димить і випускає в космос ультразвукові прокляття.

Сила Кейтенко підвівся, поправив пом'ятий комбінезон і подивився в ілюмінатор. Там, у непроглядній темряві, величезна металева потвора конвульсивно блимала вогнями.

— Ось бачиш, — сказав Сила, звертаючись до порожнечі. — Ви, сверхразуми, побудовані на закономірностях. А ми побудовані на авось, пізніх вечерях і вмінні грати в карти на інтерес. Ви хочете оптимізувати Всесвіт, а ми хочемо, щоб від нас просто відчепилися і дали спокійно додивитися сни.

З динаміків знову пролунав голос «Роршаха», але тепер він звучав невпевнено, майже жалібно:

— Помилка 404. Поняття «прикуп» не вкладається в теорію ігор. Ваша стратегія не має сенсу. Ви — статистична неможливість. Забирайтеся геть, ви псуєте мені архітектуру.

— Перемога, — констатував Павло, з’являючись у дверях із переможним виглядом.

— Він відкрив нам коридор для відходу. Каже, що краще терпіти розширення Всесвіту, ніж ще годину спілкуватися з істотами, які блефують із порожньою рукою.

«Тезей» повільно почав розворот на курс додому.

— Павле, — покликав Сила, коли вони вже були в коридорі.

— А ви справді хотіли навчити його грати?

— Боже збав, — вампір по правив темні окуляри.

— Я просто показав йому нашу податкову декларацію за минулий квартал. Після третього пункту про «витрати на представницькі цілі в умовах відсутності представників» він просто здався. Навіть для істоти без свідомості це було занадто жорстоко.

Сила Кейтенко посміхнувся. Десь там, далеко, на них чекала Земля — теж нелогічна, заплутана і страшенно неефективна. Але зате там ніхто не вимагав самоліквідуватися заради оптимізації ентропії. Принаймні, не раніше понеділка.