Наосліп

Світ навколо завжди здавався Зоряні занадто гучним, яскравим і хаотичним. З дитинства вона жила всередині власної мушлі, де звуки не різали слух, а людські обличчя не лякали своєю непередбачуваністю. Діагноз «аутизм» тоді звучав як вирок для соціуму, але не для неї. Вона навчилася вибудовувати власні мости над прірвою нерозуміння. Її порятунком став дизайн. Працюючи вдома, Зоряна створювала світи з ліній та кольорів. Вона була дивовижно красивою — крихкою, з тонкими рисами обличчя та очима, які, здавалося, дивилися крізь предмети. І вона була доброю тією тихою, некрикливою добротою, яка притаманна лише людям, що пізнали справжню самотність. Батьки пішли рано, лишивши її сам на сам із містом, але вона впоралася. Вона звикла бути самостійною. А потім у її житті з’явився Макс....