МАЕСТРО

Місто заціпеніло у передчутті. На афішах, що розмокали під невпинним осіннім дощем, красувалося лише одне ім’я — Маестро. Його слава випереджала його, мов запах тліну випереджає появу мерця. Казали, що його гра здатна змусити ангелів плакати від заздрощів, а грішників — від розпачу. Але була в ньому одна дивність, що змушувала навіть найзапекліших меломанів здригатися: на кожній руці музиканта було лише по три пальці.

Старі плітки, що шепотілися в темних кутках паризьких кав’ярень, розповідали про похмуру ніч на роздоріжжі. Там молодий і нікому не відомий музикант зустрів істоту, чиє обличчя нагадувало свиток пергаменту, списаний прокляттями. Ціною неймовірного таланту стала плоть.

Тоді, власноруч, під незрозумілий шепіт, під наглядом демонічного чаклуна, Маестро відрубав собі по два пальці на кожній руці.

Але вони не померли. Окроплені темною магією, вони стали його таємними слугами. Маестро завжди тримав їх при собі у затертій металевій коробці, що дивно нагадувала дитячий ланч-бокс. Він ніколи не розлучався з цим бляшаним футляром, притискаючи його до грудей, наче найбільший скарб... або найважчий гріх.

Виступи Маестро були ритуалом. Зал занурювався у майже абсолютну темряву; лише одна свічка тремтіла на кришці рояля. Він виходив — блідий, схожий на привид у фраку — і ставив свою коробку поруч із клавішами.

Щойно його понівечені руки торкалися слонової кістки, відбувалося неможливе. Коробка зі скрипом відчинялася. З неї вискакували чотири бліді, м’язисті відростки. Вони рухалися зі швидкістю павуків, танцюючи по клавішах разом із основними пальцями Маестро.

Музика, що народжувалася в ці хвилини, була нелюдською. Це були акорди, які не могла взяти жодна смертна рука, пасажі, що порушували закони анатомії та гармонії.

Того вечора в оперному театрі Лілля молодий робітник сцени, на ім’я Жан, випивши зайвого для хоробрості, вирішив розгадати таємницю «трипалого дива». Коли Маестро взяв фінальну, неймовірно напружену ноту, Жан випадково відсунув завісу занадто далеко.

Промінь світла з коридору впав на рояль. Жан заціпенів. Він побачив їх: чотири відсічені пальці, що жили власним життям, гарячково бігаючи по клавішах, поки Маестро сидів із заплющеними очима, а з його вуст текла тонка цівка крові. Пальці на мить зупинилися і — Жан міг би поклястися — повернулися в його бік.

На ранок Жана знайшли на сцені. Його обличчя застигло у німому крику. На блідій шиї нещасного чітко виднілися дивні синці: по два відбитки з кожного боку, наче його душили маленькі, але неймовірно сильні лещата. Коробка Маестро того ранку була чисто вимита, а сам він уже покинув місто.

Застереження

Завтра екіпаж Маестро прибуває до нашого міста. Вже розвішують чорні прапори біля філармонії. Квитки розпродані, а повітря стає важким, наче перед грозою.

Якщо ви наважитеся піти на цей концерт, благаю вас:

Не дивіться на коробку, що стоятиме на роялі.Не намагайтеся зазирнути за завісу.І найголовніше — якщо почуєте тихе дряпання металу об дерево під час паузи... не дихайте.