Мешти небіжчика. (серія "Миколини вечори")

У місті N., де бруківка завжди пахла квасом і болотом, жив собі чоботяр Василь. Чоловік він був мирний, хоч і мав ніс, подібний до великої сизої сливи, що виросла посеред обличчя від постійного вживання дешевої горілки та вдихання шевського клею. Пів року тому заніс йому пан Могилевський — людина відома своїм лютим норовом та багатством, походження якого сором’язливо замовчували — пару лакованих мештів. То були не просто черевики, а справжній витвір сатанинського кравецького мистецтва: шкіра на них блищала так, ніби її здерли з морського змія, а срібні пряжки викривляли обличчя кожного, хто в них зазирав. Та за тиждень Пан Могилевський за ними не повернувся. Кажуть, він помер наглою смертю під час гри в карти, перекинувши стіл і вигукнувши щось таке непотребне,...