Данарій(цикл "Сеннорра"книга 1)

Острів Сутінків, поселення Ліхан-Баліс.

У Південному Болоті кипіла робота, всі готувалися до вечірнього ритуалу. Жінки збирали трави, діти прикрашали квітами вівтар Великої богині. Старці наповняли ритуальні чаші кристалами, грибами і квітами. Не звичайними, не тими, що використовувалися в їжу чи для краси.

Мисливці повернулися до поселення після полудня. Не зважаючи на впольовану здобич, на їх мордах проглядалися важкі емоції.

- Що сталося? – Першою нас зустріла Таяра, мати Ейреса і дружина Удхара. Вона завжди зустрічала мисливців з полювання. Це була незмінна традиція і обов’язок дружини старійшини.

- Все обійшлося. – Відповів Удхар. Він підійшов до жінки, і вони торкнулися одне одного чолами. – Ми вполювали крокодила.

- Чудово. Богиня буде задоволена. – Таяра розуміла, що важливіше не те, що було сказане, а те, що замовчане. Проте не стала більше допитувати.

А тоді її погляд упав на сина, що стояв поміж мисливців. Зазвичай, Ейрес йшов попереду, завжди пихатий і самовдоволений. Першим поспішав похвалитися матері впольованою здобиччю, але не сьогодні. Зараз він ховав свій погляд у багнюці під ногами, а на його руці обмоталася скривавлена пов’язка.

- Ти поранений? – Таяра уже хотіла кинутися до сина, але Удхар притримав її за плече рукою.

- Це не травма, це прохання про прощення.

«Прохання про прощення!»

Жінка застигла. Лему не просять прощення так просто. І не перед будь ким. Провина має бути великою, а каяття щирим. Хіба що…

«Ні! Не може бути!»

Тривожні думки, мов гострі стріли пронизали голову Таяри. Рукою вона схопилася за груди. Але змовчала. Зібравши сили, вона перевела погляд на чоловіка.

- Несіть здобич. Час готувати жертву.

- Почули? Хутчіш. – Мовив Удхар мисливцям.

- Добре, старійшино.

Я не ніс туші впольованого крокодила, і не мав відношення до її подальшої долі, тож міг спокійно покинути гурт мисливців.

Я поспішав додому. Не знаю чому, але щось підганяло мене туди. Кілька кроків убік, оберт, і швидкий біг до краю поселення. Адже саме там росло наше домове дерево.

- Куди так поспішаєш? – Запитала мама, помітивши, як я наближаюся до будинку. – Сталося щось?

- Та ні, просто захотілося швидше повернутися.

- Як полювання.

- Добре. Впіймали крокодила.

- Але…

- Що «але»?

- Не прикидайся. Вважаєш, що коли ти вже виріс, то мій зір став слабшим, а серце грубішим?

- Звісно, ні. Ти в мене завжди будеш молодою і чуйною.

- Підлиза. Тож?

Довелося розповісти. Мати насуплено вислухала мою оповідку, але нічого не відповіла. Лише ледь помітно кивнула.

- Добре, відпочинь, і приготуйся до вечірнього ритуалу. Не спізнюйся. Ми з Кіарою підемо раніше.

- Гаразд.

Я швиденько піднявся по стовбурі домового дерева, і заскочив до будинку. Перш, ніж переодягнутися, провів пазуром правої руки по зап’ястю лівої. Лусочки змінили забарвлення, утворивши кільце жовтого кольору. Я торкнувся кількох із них. У цей момент в повітрі поряд зі мною утворилася тріщина, з якої з’явилася металева куля, розміром з кулак.

Вона мала сріблясте забарвлення. На її поверхні розташувалися три індикатори, і невеликий прямокутний кристал червоного кольору.

Конструкт.

Техномагічний пристрій, створений феруанцями. ОЗІ – він же «особистий записник інформації», використовувався, коли потрібно було зафіксувати, передати або отримати інформацію.

- ОЗІ. Привіт.

- Біп-біп-біп, біп-біп.

- Чи є нові повідомлення?

- Біп-біп, біп.

- Покажи останнє.

- Біп.

Кристал засвітився, і поряд із ОЗІ з’явилося марево, там був текст: «Сканування не дало результату. Усе без змін. Залишайтеся на зв’язку.»

- Що ж. І це добре. ОЗІ, повертайся.

- Біііп.

- Пробач. Мусиш потерпіти. Ти ж знаєш, що це таємниця.

- Біп-біп.

- Я теж.

ОЗІ повернувся в тріщину в повітрі, яка одразу ж затяглася. Я торкнувся лівого зап’ястя, і браслет із жовтих лусочок теж зник, рука набула звичного забарвлення.

Ритуали були частиною життя поселення. Вони об’єднували жителів, були частиною життєвого циклу окремого племені та цілого народу. Віра формувала світогляд, взаємовідносини, традиції. Визначала побут, стверджувала класовість і регулювала міжкланові зв’язки.

Дев’є заховався за край. Швидко закінчився день, і наблизилася ніч. По іншу сторону небосхилу підіймалася повнолика Номбве . Її блакитне сяйво освітлювало острів Сутінків, створюючи враження, неначе все довкола перетворюється на світ води. Земля під ногами, чагарники, дерева з будинками – усе насичувалося блакиттю одного з нічних світил.

Лемуанці сходилися до святилища. Воно знаходилося в центрі Ліхан-Баліс. Там була невелика водойма, обкладена камінням. Поряд стояло три великих кристали. На них були висічені слова «Ліа», «Ліаше» та «Ліар» , що символізували три втілення стихії води, три образи Великої богині Ліа. По бокам стояли дві кам’яні чаші і миска, наповнені грибами, кристалами і квітами, які під світлом Номбве, випромінювали синє та зелене сяйво.

Кілька лемуанок, одягнутих у сині шати, клопотали біля святилища. Вони були послушницями богині. Найстаршою серед них була Маліка – моя мати. Вона здійснювала найважливіші з обрядів, слідкувала за дотриманням та виконанням ритуалів. В її руках зберігалась сила, якій корився навіть старійшина. Але матір ніколи не використовувала її, навіть коли загинув батько, а мене не було поряд, Маліка не скористалася авторитетом, аби зберегти свою позицію в племені. Разом із донькою вони покірно переселилися на окраїну Південного Болота.

Коли я повернувся, то запитав у матері, чому вона цього не зробила, але її відповідь змусила мене визнати, що я ще надто мало знаю про себе та не розумію світ, у якому живу.

- Якщо ти повернувся, але досі вважаєш, що тебе визначає чиясь думка, то ти так нічого і не навчився. І восьми років, мабуть, було замало.

Мені не було чого відповісти. Тож я змовчав, але не зміг прийняти мамину позицію.

Я повернувся, аби змінити статус моєї сім’ї, лише не знав, чи буде достатньо для цього часу.

Сьогодні відбувався «ритуал прийняття». Нещодавно в поселенні з’явився новий приплід. Кілька лему народили нащадків. Згідно циклу Номбве цієї ночі був найкращий час для отримання благословення богинею Ліа.

Впольований крокодил був майстерно розібраний жителями Південного Болота. Його кров була зібрана до чаші, шкіру віддали храму, а м’ясо після ритуалу буде роздане кожному присутньому.

Коли я був дитям, усе здавалося таким таємничим і загадковим. Та за вісім років я отримав знання, які багато на що проливали світло. Це зовсім не означає, що я перестав вірити чи почав заперечувати важливість ритуалів, навпаки, став помічати більше деталей, і розуміти їх підґрунтя.

Як би там не було, а ритуал поступово підходив до завершення. Щасливі батьки тримали на руках «прийнятих» немовлят. Маліка стояла перед трьома великими кристалами, і читала завершальну молитву вдячності богині Ліа. Лему з нетерпінням очікували на роздачу м’яса і початок святкувань.

- Ой!

- Що це?

- Погляньте!

- Богине захисти нас!

Навколо залунали вигуки, зойки, злякані голоси.

Погляди всіх присутніх були прикуті до нічного неба. Саме там, поряд із круглою блакитною Номбве, небосхилом прямували три розжарені об’єкти. З’явившись на заході, вони швидко прямували на схід, згораючи в атмосфері Сеннорри.

- Морін , халепа! – Сказати, що поява трьох каменюк у небі, перекреслила всі мої плани – не сказати нічого! Я вже збирався смачно вилаятися, та мою увагу прикували слова матері.

Маліка раптово припинила молитву. Її очі стали яскраво-синіми, схожими на сяючі кристали, а голос – подібний дзюркоту річки. Таке траплялося вкрай рідко, але завжди зачаровувало та лякало мене. Момент просвітлення. Мить, коли вона вже не була жрицею, а ставала віщункою, оракулом.

- Діти мої! Я – богиня Ліа, володарка вод, втілення стихії, що дає і відбирає життя, проявляє ніжність, тепло та холод. Кажу вам: почуйте! Почуйте і прийміть слова божественного відкриття! Стережіться! Великі руйнація, випробування і біль спіткають дітей Сеннорри. Бау – володар часу визначив день. Аміка, Морін та Ґедже – володарки долі, зважили і винесли вирок. Дейнар – володар війни, нагострив і направив лезо. Дівона – володарка смерті послала воронів. Бо Тантея – володарка мороку і жаху, влаштувала бенкет!

Зіниці Маліки знову згасли, і вона безсило опустилась на долівку. В святилищі богині води запанувала тиша. Гнітюча і тривожна. Усі південноболотівці знали, що дар віщування головної жриці – не вигадка, і не ошуканство. Він справжній. І від цього, сказані слова, важким камінням, як те, що зараз перетинало небозвід, осіли в душах присутніх.

Я більше не ховався. Моя таємниця вже не мала значення.

Провівши пазуром по зап’ястю і натиснувши кілька жовтих лусок, що проявилися, я знову відкрив просторову кишеню, з якої з’явився ОЗІ.

- Біп, біп-біп! – Одразу запищав конструкт.

- Та годі! Показуй уже.

Поряд з металевою кулею швидко з’явилося марево із текстом: «Увага усім підрозділам. Академія просить негайно повернутися на острови.»

- Що це? Що це?

- Поглянь, чари! Чари!

Першими мої маніпуляції помітили дітлахи. Звісно! Вони завжди в центрі усіх подій. До дітлахів приєдналися дорослі, і тепер увага усього Ліхан-Баліс зосередилася на мені.

- ОЗІ, аналіз. Найближча точка переміщення. Часовий відрізок.

- Біп. Біп. Біп-біп, біііп, у-ув.

- Тридцять чотири хвилин… час бігти! – Я швидко підійшов до мами. – Тобі вже краще?

- Так, відпочину, і до ранку втома мине.

Не мине. Я знав, що подібні прояви божественної присутності витягували велику кількість енергії, на відновлення якої піде не менше двох тижнів. Але зараз я не мав можливості сперечатися із матір’ю, чи якось допомогти їй. Хоча ні! Допомогти я таки міг!

Вказівним та великим пальцями я притиснув жовту смужку лусок на лівій руці. Короткий спалах, і мій простий одяг змінився білою уніформою з блакитним логотипом на спині. Сова із десятипроменевою зіркою та молодою Номбве, тримаючи в гострих пазурах згорнутий сувій. На грудях зліва була вишита ще одна зірка, Але вона мала лише п’ять променів, і в центрі знаходилися терези.

Магічна академія «Тріміс» міста Лонга островів Ґесе – найбільш впливова наукова організація Сеннорри. Вона старіша та могутніша десятків сучасних держав, а історія існування налічує кілька сотень років. Її кольори та герб відомі у найвіддаленіших закутках планети. А п’ятипроменева зірка вказує на «підрозділ магічного реагування», який став відомим останні кілька років.

- Захисник? – Здивований шепіт поширився серед натовпу.

Захисниками називали членів підрозділу.

Я заплющив очі, зробив вдих, і кілька маніпуляцій пальцями рук, які в академії називали «ручними ключами». Під моїми ногами з’явилася величезна кругла печать. Її яскраве світло осяяло мене і мою матір та «перенесло» у білий безмежний простір. Під ногами матері теж з’явилася печать.

- Не хвилюйся, - мовив я Маліці, - зараз тобі стане краще.

Мої руки швидко змінювали положення. Кожен рух пальців, їх розташування та напрям активували магічні процеси. Печать, під ногами матері тепер висіла переді мною. Я бачив кожен символ, завиток і лінію, якими вона була створена, і які визначали життєвий цикл та долю моєї матері. Минуле, теперішнє і майбутнє – усе тут, як на долоні чи аркуші паперу. Відшукавши потрібну точку, я торкнувся її кінчиком пазура.

- Джі .

Досі тьмяна і витончена лінія стала яскравішою і ширшою.

- Цього досить. Як ти себе почуваєш?

- Значно краще. Дякую.

- Тоді, повертаймося.

Я розвів руками, і білий безмежний простір, разом із печатями зник, а на їх місці знову з’явилося Південне Болото.

- Маг Печаті! Данарій – маг Печаті! – Знову не вгавали дітлахи.

Ніяково усміхнувшись, я обійняв маму і сестру, що теж підійшла до нас.

- Пробачте, що мені знову доведеться вас покидати.

- Ми знаємо. Бережи себе, і захисти Сеннорру, а ми про себе подбаємо.

- Гаразд. Раптом що, - із просторової кишені я дістав синій кристал на мотузці, і одяг на шию Кіари, - розбий його, і я прийду, аби допомогти.

- Добре, брате. Я зроблю це.

- Мені час. ОЗІ!

Більше не гаючи жодної хвилини, я ще раз обійняв рідних, і швидко побіг, наздоганяючи магічний конструкт, що уже прокладав шлях до точки переміщення.

___________

У Сеннорри два супутники: блакитна Номбве, вкрита водами Древнього океану з єдиним материком Орекханом та рожева Моріе, поверхня якої випалена технологічною війною та спустошена штормами катаклізму.

«Ліа» - «вода», «Ліаше» - «пар, газ», «Ліар» - «лід, крига».

Морін – «Нещастя, недоля». Богиня вироку в мітології сенноррійців. Одна з богинь-трійнят – покровительок Долі.

Джі – енергія.