Пригода у Скверґарді.

Нічка була ще та! Ліна справжня фея ночі. Буду вважати, що ювілей падіння брили завершився вдало.

Я прокинувся раніше за Ліну, заварив гарної кави і нею розбудив сплячу красуню - аромат паруючого напою змусив відчинитися чарівні очі сплячої дівчини. Прокинулась. Посміхнулась. Почала потихеньку пити теплу каву. <<Дякую...але я люблю еспресо >> - <<Тоді іншим разом буде еспресо. А зараз ми з тобою їдемо на озера. Вмієш плавати?>> - <<Та ні. Батьки не навчили>> - <<Добре. Тоді навчатиму я і це буде весело...повір мені!>> - <<Але ж це так далеко>> - <<Та вже якось доберемося...>> - усміхнувся я.

Озера ті - всього їх сім - утворилися після падіння небесного тіла, яке люди нарекли брилою. Археологи на місці падіння вели пошуки хоча б якихось уламків. Та поки що нічого віднайти не змогли - можливо, десь у віддаленому майбутньому їм поталанить...хтозна....Але чи є там ті уламки взагалі?... - питання відкрите.

Навколо тих озер утворилися стихійно пляжі та з"явилися (також стихійно) різні розважальні заклади. Часто влаштовувалися тут шоу та атракціони... - що дуже дратувало вчених та археологів. Певне, тому вони кинули свої наукові розвідки в кратері, утвореного внаслідок вибуху брили. Після того, як пішли звідси учені, кратер став майданчиком для любителів "смертельних гонок" на лімузинах. А випалений степ використовувався для боїв на позашляховиках - від саморобних до фірмових. І хоча бої ті були жорсткі та жорстокі, іноді до жахливих травм, все одно - озера стали найвеселішим і навіть найсвятковішим місцем, де можна розслабитись, відпочити. А у таку нестерпну літню спеку ще й освіжитися у прохолодних водах чарівних озер. До яких я везу оце зараз на своєму недавно придбаному двомісному антигравіку дівчину, красуню з довгим заплетеним в одну косу рудо чорним волоссям.

Погода з рання чудова! То ж ми летіли на висоті трьох метрів над шляхом, хоча автівка ця дозволяла набирати висоту і більше. Людей ще мало і ми вибрали собі найкраще місце неподалік від великого озера та орендували вишуканий пляжний будиночок, тераса якого виходила до басейну.

Після "розваг" у басейні ми пішли до озера, де за якихось пів години навчив Ліну триматися на воді. Учениця вона славна! Швидко навчилася і з радістю, із задоволенням плескалася вже у дивовижному озері - її неможливо було витягти з води!

З полудня спека посилилася і ми повернулись до будиночка освіжитися коктейлем. Та були не на жарт - ні, не налякані! - здивовані присутністю істоти, що сиділа у шезлонгу. <<Що це?!...>> - прошепотіла мені в спину Ліна. <<Зараз узнаєм>> - невпевнено відповів я і наблизився до істоти. Вона простягла свою овальну однопалу лапу <<Будемо знайомі - я тауринець Аверсій. З ким маю честь розмовляти?>> - мовило чудисько скрипучим переривистим голосом, наче переді мною був не живий організм, а його проекція з неосяжної відстані. <<Дуже приємно...Я - Нік... - і потиснув простягнуту лапу, яка миттєво обплела мені долонь і тої ж миті відпустила (значить істота ця таки дійсно тут присутня, подумалось мені). - Звідки Ви будете? - поцікавився у дивного створіння, яке на очах у мене перетворювалося у щось подібне на людське, але таке прозоре, що ледь вгадувалися його обриси. - І як Ви тут опинилися...тут, у цьому шезлонгу?...>> - здивовано запитав я. <<А дуже навіть просто! - оптимістичним тоном відгукнулося те, що переді мною продовжувало перетворюватися вже у предмети, які знаходилися у приміщені,,. - Мене запросили в гості.>> - <<І хто ж то такий?>> - здивований питаю я. <<От і я хочу те саме вияснити - хто?...Сигнал надійшов саме звідси до мене. Саме з-під цієї споруди. Сигнал з проханням допомоги. Сигнал з повідомленням, що мене тут з нетерпінням чекають, бо не можуть вибратися з-під завали. Певне, завалою називають саме цю споруду...Але я не впевнений...>> - сумно завершила своє пояснення істота, яка перетворилася нарешті у щось людиноподібне. А через хвилину людиноподібне предстало переді мною та Ліною досить симпатичним пристойним джентльменом, який запитливо вдивлявся мені в очі. З-за спини знову чомусь шепотом озвалася Ліна <<Тобі не здається, що він дещо схожий на тебе?...А він гарненький...>>. Я злегка занервував, не вистачало мені тут суперника! Але одразу заспокоївся, коли істота - зненацька так, не сіло-не впало! - просочилося крізь підлогу.

Зникнення істоти виглядало так кумедно, що я посміхнувся у думці <<І треба ж такого! Я приревнував до калюжі...>>. Озирнувся до Ліни <<Нє, ти бачила це?! Я ж казав, буде весело!...>> - вона рзсміялась і я підхопив її на руки та разом із нею плигонув "бомбочкою" у басейн, забувши про наші коктейлі.

Ми вийшли з води, а за столом все у тому ж шезлонгу вже сидів новоявлений джентльмен та ліниво потягував крізь трубочку із високої стрункої склянки банановий джус, який заніс йому офіціант (один з багатьох тут, які обслуговують пляжні будиночки). <<...І як там справи? - поцікавився я. - Врятували кого, чи ні?>> - <<Ні...Я запізнився... - сумно витиснув з себе та відставив склянку "джентльмен" - До біса гидкий цей ваш напій!>> - <<І що тепер? - спитав я і продовжив... - Ви так і не сказали нам звідкіля та хто Ви тут, у нашому пляжному будиночку...Все ж таки - звідкіля?>> - <<З Кита...Є таке сузір"я у вашому атласі вашого Всесвіту....Але з протилежного боку того сузір"я...Зірка наша, Тау - красивого смарагдового кольору, а навколо неї вертиться чотирнадцять чудових планет. Одна з котрих найчарівніша - рідна Таурінія. Величезна за розмірами планета. Але нам із часом стало у цій планетній системі надто "тісно". І ми розіслали в усі боки місіонерів з розвідувальною місією над предмет колонізації інших світів...І, як бачу, саме моєму найкращому члену в команді, другу...саме йому пощастило...Нажаль, ціною власного життя. Хоча...я ж його попереджав бути обережним. Не послухав...>> - печально завершив свою промову прибулець з міжзоряного простору. <<І Ви його залишили там?...>> - і я тикнув пальцем униз. <<Ні...чому ж...він тут, зі мною.... - тауринець неспішно витяг з внутрішньої кишені стильного піджака невеличку капсулу, де в рідині плавала повітряна бульбашка. - Нічого...Ми його трошки підрихтуємо і він стане, як новонароджений, з новим життям...Шкода, що він без мого відома тоді зійшов на вашу планету...і поплатився за те. Прирік себе на відтворення. А це, я вам скажу, дуже болісно...До речі, прошу вибачення заздалегідь - реанімація потребуватиме чималу кількість вашої, земної речовини...багато загине ваших мешканців! Це жахливо...але я змушений так вчинити...>> - задумливо вдивляючись у прозору капсулу мовив Аверсій та повернув її до кишені. <<Треба так треба. - погодився я. - І що ж ви так довго збиралися на допомогу?...Він же Ваш друг, врешті решт...>> - поцікавився я. <<Важко приймалося рішення - яким чином дістатися сюди. Бо ми, по вашому, знаходимося у антисвіті. А це величезна проблема. Рішення прийняли, але не найкраще...Тому я і виглядаю у такому ось непристойно дивному стані перед вами...>>. Після цих його слів я зрозумів чому він такий якийсь...якийсь желеподібний...чи як...Зрозумів та полегшено зітхнув - таке Ліні (беззаперечно!) було б не до смаку. І на моєму обличчі, певне, з"явилася подібність усмішки - тому, що тауринць усміхнувся мені у відповідь...