Поїздка додому. Чуйка. "На все воля Божа" (21.07.2026)
Хоча надворі ще буяє літо, тут, на трасі "Харків - Додому", все сіре. Кольорів взагалі не видно. Автобус підстрибує на вибоїнах, у яких скоро можна буде тримати оборону. У салоні - переважно військові. Жарко, не допомагає навіть відкритий люк.
Я дивлюсь у вікно. Посадки, височезні бур'яни, і десь на фоні - монументально виблискує комбайн. Далі - ще один. Соняшник сумно хилить голову під палючим сонцем. Я відчуваю суміш подиву і страху. Ця місцевість - офіційна кіллзона з березня місяця. Був приліт "іскандером" по скупченню людей, а далі - різні "молнії", фпв. Дивно про це думати, як про рутину.
Дороги практично немає. В тому році її робили, поки "не закінчились гроші". Зараз сюди комунальники, звісно, вже не сунуться - он скільки підбитих машин на узбіччях. А ось - нова. Груда металу, скрюченого і обгорілого.
А ми їдемо далі. У салоні враз чути шум. Автобус проїжджає повз ще палаючу вантажівку - невеликий безкапотник з залишками якихось труб в кузові. Коли ми порівнюємось, крізь відчинене вікно автобуса пасажирів обдає нестерпним жаром.
Ні зойків, ні навіть розмов. Тихо. Хтось дістав телефон, щоби підзняти інцидент, але потім махнув рукою. Автобус їде далі, стрибаючи на ямах.
За пару годин до цього я говорив з водієм цього автобуса. Спитав, чи обладнана його машина "Чуйкою". Водій махнув рукою. Сказав, що вона не допоможе і взагалі - "на все воля Божа".
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!