Вечір
00025
Мабуть, це наш останній вечір,
Ти тихо кажеш: «Не спіши.
Лягай на груди, помовчи,
І обійми мене за плечі».
А я завмер… Бракує слів,
Я в цій хвилині занімів.
Бо це востаннє, бо люблю.
І подумки спинити час молю.
Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
⋯