Весілля Ради (серія "Миколини вечори")

Свічка на столі блимала, стікаючи жирними сльозами, коли нічний вітер знахабніло шарпав фіранки старої хати на краю села... За стіною, десь далеко в чорній гущавині, ліс вив, наче голодний звір. Старі роми пошепки переказували: у тих хащах живе Вона. Та, чиє ім’я запеклося кров’ю на губах і яку гріх згадувати вголос... Колись, ще за царя Гороха, вона була першою красунею. Але прийшов її мертвий брат — із зеленкуватим обличчям та засипаними цвинтарною землею очима — і покликав на «нове весілля». Дівчина пішла, не тямлячи себе від горя, і згинула. З того часу після півночі ліс починав співати. То плакала її скрипка. Звук той був солодший за мед і гостріший за циганський ніж. Жоден чоловік, який почув ті чари, назад не повернувся. Ліс ковтав їх, лишаючи по собі лише німу тишу...