Білий. Пісня попелу та води.

Земля на краю савани була старою, як сам гріх, і розпеченою, наче черево горнила. Саме там, під стріхою з сухої трави, де повітря тремтіло від спеки, народилося прокляття — або благословення, якого ніхто не просив. Він з’явився на світ без жодної краплі ночі у шкірі. Немовля було білим, мов кістка, вибілена сонцем, мов саван, що чекає на мерця. Батьки заніміли від жаху. У цих краях такий колір означав лише одне — мітку злих духів. Керовані сліпою, відчайдушною любов’ю, вони сховали дитя від людських очей у глибокій печері серед червоних скель. Роками вони не виходили на світло, схиляючись над колискою. Батько й мати невпинно шепотіли древні, заборонені заклинання, благаючи предків забрати цей моторошний колір смерті. Стіни печери вбирали їхній плач і монотонний речитатив...