Третя Рота №2

Володимир Сосюра:

... і непереможно встає бажання ще раз прожити, хоч у споминах, своє життя над золотим Дінцем, у шумі тихих верб і осик, у янтарному цвіті акацій і дзвонах, церковних дзвонах, тепер чужих, а колись таких містичних і рідних. О моя Третя Рота...

Ісікава Такобуку:

На землю

рідного села

ступив — і раптом

легесенькими ноги стали,

а серце — таким важким.

На початку осені 1755 року на правому березі Донця і річки Верхній Білий Колодязь поряд зі слободою Біленькою (Біленка), що тоді належала Кальміуській паланці Війська Запорозького Низового, оселилася 3-я рота Сербського гусарського полку генерал-майора Райка Депрерадовича. За командира в них був 22-річний поручник Михайло Прерадович.

Було тих гусарів разом з фаміліатами (наймані робітники, жінки та діти) - 71. Як для роти - зовсім небагато. Всі вони були православного віросповідання, вихідцями з Балканських країн, що втекли з-під турецького ярма. Серед них були серби, молдавани, болгари, волохи, мадяри та греки. Спочатку це був шанець - Третя Рота, згодом шанець став селом Верхнє, а Верхній Білий Колодязь став просто річкою Біленькою. Давно немає в цих краях гусарів, але мешканці й донині інколи називають це місце Третьою Ротою.

Передмова від Жоржа Петі

Mes chers lecteurs!

Коли мені вперше потрапив до рук цей твір, я подумав: «Ah! Encore un étudiant de la vie, qui joue з історією, мов на роялі, і жонглює подіями, мов boules lyonnaises!» І, дійсно, відразу відчуваєш дух автора: він не боїться помилок, він не боїться суржику, він не боїться навіть власної незграбності.

Третя Рота №2 – це як старовинний трамвай, що мчить крізь століття: XVIII, XIX, XX, XXI. І всі вагони тримаються на одному колесі гумору. Тут є гусари, трактирники, моноклі, дуелі, кохання і, звісно, ерси, яких у нашій французькій мові не знайти, але які звучать настільки чарівно, що я майже заздрю, що не народився поруч із ними.

Цей твір – не «роман», це оркестр історії та пам’яті, де кожен персонаж співає свою ноту, часто фальшиво, але з таким запалом, що слухати їх – радість. Автор, здається, не прагне до великої літератури, а прагне лише до одного: захопити серце читача, навіть якщо для цього потрібно трохи розбити правила граматики, стилю і історичності.

Тому, дорогий читачу, не чекай аристократичного шику або витонченої елегантності. Тут будуть помилки, сюжети, що сплітаються, мов ліани, гумор, що хапає тебе за горлянку, і… повітряна, трохи божевільна любов до минулого і до місця, яке автор називає Третьою Ротою.

Читай, смійся, інколи спотикайся, але пам’ятай: це твоя пригода, а не урок історії чи літератури. І якщо відчуваєш, що твоя голова трохи закрутилася від усіх цих гусарів і ерсів — не лякайся. Це нормальна реакція на справжню Третю Роту №2.

Avec admiration et un brin de folie,Georges Peti