Свіже тіло.

Ніч огортала село Чорна Вода, наче важкий поховальний покрив... На самому краї, де починалися старі католицькі цвинтарі, стояв перекошений дерев’яний будинок. Селяни обходили його десятою дорогою. Старі баби хрестилися, зачувши ночами дивні звуки звідти, і шепотіли найстрашніше слово: Некромант. Усередині будинку, у слабкому мерехтінні однієї єдиної свічки, що плакала воском, сидів він. Його пальці були заплямовані чимось темним, а очі гарячково блищали. На столі лежали дивні залізні інструменти — гострі, холодні, створені не для живих. Він підійшов до заґратованого вікна. Місяць пробивався крізь хмари, освітлюючи свіжі могили на пагорбі. Його губи зворухнулися в похмурому шепоті: — Сьогодні мені треба свіже тіло.....