ПРИМХИ ДОЛІ

Напередодні моїх іменин Зорян попрохав нічого не планувати на цей день, бо мене чекав сюрприз. Проте він назвав адресу, куди я могла покликати своїх близьких. Я з’ясувала, що за цією адресою розташований торгівельно-розважальний комплекс, тож запросила туди всіх, кого вважала за потрібне. Там і ресторанчики є, і боулінг, і кінотеатр, тож кожен знайде собі заняття до душі, міркувала я. Натомість Зорян прийшов з величезним букетом троянд і під бурхливі оплески моїх гостей вручив мені квіти.

– Я почуваюся, наче на сцені, – встигла прошепотіти йому.

– Але попереду ще сюрприз, тож ходімо, – і Зорян покликав усіх вийти з приміщення і зазирнути в галерею мистецтв, вхід в яку був з іншого боку.

– Який же оригінал цей твій залицяльник, – дорогою в галерею мене наздогнала Жанна, вона була з якимось молодиком. – Привіт, дорогенька, вітаю з твоїм днем!

Ми гуртом зайшли в галерею, де була виставка пейзажних світлин. Я щиро подякувала Зоряну, бо мені такий захід був надто цікавим, аж допоки не почала розглядати роботу за роботою. Ось сосна дивної форми на кручі, а поруч – острівець посеред річки з чайками… Я стояла і плакала, це були мої роботи, які залишилися в камері, яку я забула в будинку відпочинку. І це була моя давня мрія – організувати виставку своїх робіт.

– Ми ледь дочекалися ці роботи, адже виставка вже побувала в Одесі, Харкові, Чернігові, Миколаєві і Львові. І ось нарешті вона в нашому місті! – почула я дівчину, яка працювала в галереї. – Це світлини Лідії Костецької, вона – дивовижний фотограф і вміє побачити те, що звичному оку не під силу.

– Так, ти – неймовірна, – Зорян ніжно обійняв мене. – Я ж навіть не знав, з якого ти міста. Тож довелося не раз організувати виставку. Таким чином у мене була надія, що ти завітаєш на неї, почнеш розпитувати… І я нарешті знайду тебе. А тут така щаслива несподіванка – ти сама прийшла в театр…

– Та ми були стільки разів в театрі, що Вам і не снилося, – поруч усміхалася Жанна. – Познайомся, Лідочко, це Василь, він наш новий водій.

Подруга радісно сяяла поруч з молодиком, довірливо до нього притискаючись. А я була надто здивована – невже Жанна збагнула, що бути щасливою можна не лише з театральним актором. Хоча, кому я це кажу, мені якраз поталанило саме на таке щастя.