ПереМожемо!

Ще трохи! Ще крапельку зусилля – і вона зможе не лише вмикати лампочку, але й підтримувати її горіння протягом кількох секунд! Достатньо лише розслабитися й уявити, як енергія струменить з її мозку, а ще − як чудово і заможно житиме Україна, коли …

Її концентрацію перервав звук повідомлення. Зазвичай Руслана відключала комунікатор перед тим як засісти за свій довготривалий проєкт, але на сповіщення від Андрія поставила виняток.

«Привіт, моя солоденька, як ти? Сподіваюся, займаєшся чимось справді корисним або приємним?»

Руслана зняла смішний шолом із трубками та дротами, яким була під’єднана до мислегенератора, нахмурилася − знала, на що натякав. Її хлопець не вірив, що з цього експерименту щось вийде. Але прощала, бо в усьому іншому Андрій її просто обожнював і підтримував, хоча по суті не дуже добре її знав, лише через дистанційні технології комунікації. Так, вони дозволяли не лише бачитися й чутися, але й торкатися, хоч і за допомогою датчиків, одначе цей ефект присутності ніяк не міг замінити спілкування наживо. І все ж їй, заклопотаній роботою, вчасна раптова поява в її житті Андрія була дуже важливою.

«Готую сирник по-львівськи», збрехала-піддражнила, відповідаючи. Це була його улюблена страва, вона пам’ятала.

«Ммм, передай швидкопоштою! Година – й він у мене»

«Адзуськи! Нічого перевантажувати побутовий гіперлуп. Приїдеш – скуштуєш!»

Руслана приєднала до губ датчики й змогла відчути імпульс поцілунку від Андрія. Вони трохи побазікали ні про що, але її настрій злетів на кілька одиниць угору, і саме в такому натхненному стані лампочка від її думок загорялася найяскравіше. Але ніяк не хотіла утримувати енергію, проте. Чогось бракувало, щоб із теоретичних розрахунків перейти до практики. А пробувати на інших, доки сама не вміє, не зважувалася.

— То чим ти плануєш далі займатися? — настійливо допитувався Андрій, наче відчував, що її слова про те, що вона закинула займатися проєктом BR-07, були неправдивими. Авжеж, переживає за її майбуття, такий милий!

Але покинути спроби вивести BR на робочий рівень вона не могла.

Її батько, ветеран російсько-української війни, повернувся зі щитом, уцілів зовні та зумів оплатити її навчання на престижному факультеті КНУ ім..Шевченка. Але не зумів відновити душевної рівноваги після побачених звірств російських окупантів і згас майже одразу після перемоги. Гіркота втрати накрила Руслану з такою силою, що вона ледь не покинула навчання. Дівчина з дитинства була надчутливою як до поганого, так і до хорошого, тому ця трагедія увігнала її у депресію. Але світла пам’ять про тата не дозволила провалитися на саме дно і втратити те, що він їй забезпечив. Отож, вона закусила губу й почала навчатися ще старанніше, через силу, перериваючись лише на заняття з психотерапевтом. Адже війну вона зустріла у Дніпрі, й страшні вибухи, постійні повітряні тривоги, загибель хлопця, який їй страшенно подобався, ще довго переживалися нею у нічних кошмарах.

— Дозволь собі зібрати себе наново, — твердила їй брюнетка на сеансах, —. Тобі можна тепер жити без болю і страху, бажати й досягати бажаного. Знайди, у чому твій сенс життя тепер.

І Руслана знайшла. На п’ятому курсі вона експериментувала із силою думки, наукові відкриття щодо імпульсів мозкової енергії дозволили розробити пристрій, який переводив її у кінетичну. Науковий керівник допоміг їй захистити дипломну роботу, й комісія була вражена тим, як підключена до присосок з дротами Руслана силою думки вмикала лампочку, а на моніторі повзли графіки її розумових імпульсів.

— Що спонукало вас звернутися саме до цього винаходу? — спитав її сивочолий голова комісії, явно незадоволений результатами.

— Мій батько. Потреби моєї країни та світу. І ще. Ворог, — твердо, навіть з викликом, відповіла дівчина.

— Тобто?

І Руслана гарячково затарахкотіла, розповідаючи, як несправедливо світ повівся на спроби росіян перекинути провину на Путіна та його оточення. Як Росія майже вціліла у своїх кордонах і досі торгує нафтою та газом. Хоча за десять років після шантажів епохи російсько-української війни можна було би розпрощатися із цими застарілими джерелами енергії. Дивно – світ й Україна демонструють розквіт технологій, а тут страшенний відкіт назад. Але ж комусь, певно, вигідно, щоб лишився статус кво, різні агенти впливу й досі старанно відпрацьовують захист ідеї, що надра мають бути використаними, а росіяни − надійні партнери, культурна світова нація, просто їх біс, тобто, Путін, попутав. Але ж…

— Попрошу без політики! — здійняв руки вгору голова.

— От, п’ять років тому теж хотіли без політики, а отримали війну! — парирувала Руслана. Голова лише гнівно глянув, але не знайшовся, що відповісти.

— Не зважай, він досі тихо сумує за совком, — пояснив їй науковий керівник. — Вітаю, Русю, і чекаю в аспірантурі!

І от Руслана вже три роки марно б’ється над спробами утримати мисленнєву енергію. Супутно встигла долучитися до низки інших винаходів, особливо в галузі екології. Очищення повітря, води та землі, забруднених війною, тривало, і молоді ентузіасти прагнули внести свою лепту у стирання її наслідків.

Руслана може навіть би остаточно закинула своє дітище, катаючись по міжнародних виставках із презентаціями спільних проєктів, аж доки не спіткнулася об відеостаттю «Технології крихкі, а корисні копалини надійні».

Треба ж таке, розсердилася дівчина, ці, за стіною, не просто досі існують, але й просувають своє! Скільки ж там тієї нафти та газу, вже ж мало б закінчитися!

Але Росія лишилася настільки закритою державою, що ніхто не знав, скільки запасів у неї є і коли країни, які повернулися до партнерства з нею, знову стануть на порозі енергетичного колапсу. Плюс її агенти штампували таку силу-силенну псевдорозвінчань шкідливості згоряння нафти та газу, що в Україні при МЗС навіть цілий департамент створили для протидії поширенню цих нісенітниць. Одначе прості фрази, повторювані щодня, заколисували людей і змушували шкодувати грошей на розробку альтернативних джерел енергії. А чого вартий лише був діпфейк про нібито шкідливість солярної енергії! Кілька вчених зі світовим ім’ям забруднилися нафтодоларами, взявши участь у цій афері. А ще ж було підминання видобутку корисних копалин в інших країнах під російських олігархів!

Але Руслана все ж мріяла про найекологічніший спосіб - колективний проєкт, де кілька людей завдяки синергії могли б опалювати силою думки багатоповерхівку, за її теоретичними розрахунками. А на практиці – пшик. І, здається, більше ніхто не вірив у її ідею. Людство так і не вилікувалося від інфантилізму, скаржилася дівчина Андрієві, своєму віртуальному хлопцю, з яким познайомилася у чаті юних науковців. Той закінчував навчання в Оксфорді й скоро мав повертатися в Україну.

— Ну як можна досі покладатися на газ і нафту, ще й підконтрольні ворогам!

— Ти драматизуєш, мила, — переконував її. — Значить, все гаразд, навіщо множити супротивників? Війна давно закінчилася.

— Тобі добре, ти пересидів війну в Англії, тому, певно, не розумієш, що росіянам не можна довіряти!

— Ну не може ж так бути, щоб увесь світ був дурним, одна ти розумна, — сліпуче усміхався він їй, і, хоча її бісило те, що він говорить, але цілком позбавляло здорового глузду те, як він це говорить. Після чергового сеансу зв’язку, що вже казати про віртуальні пестощі, вона все більше зневірювалася у своїй здатності довести проєкт BR до більш-менш значущого результату. Не може, не виходить!

Єдина радість − нарешті прилетів Андрій! І, доки оглядав її квартиру, нашпиговану електронікою (автоматична сирникопічка, бо хто би мав час на приготування того вручну, рідкокристалічний масажер, здатний на початку прогнати майже будь-яку хворобу, система автоочищення повітря та накопичення дощової води), випадково зіпсував її установку.

— Ну чого ти? — роздратовано гладив її плече, — я ж перепросив! Все одно з цього нічого не може вийти!

Але Руслана несподівано для себе не могла спинити ридання. Наче за ці багато років уперше не на самоті оплакувала рано померлого батька і себе, яка ніяк не могла здійснити свою мрію.

Андрій не витримав і заявив, що не хоче з нею стосунків, не можна бути такою істеричною!

Знову вони побачилися за два роки на одній з наукових виставок. Руслана разом зі своїм хлопцем у величезному павільйоні демонстрували роботу вуличного робота-прибиральника. Андрій презирливо скривився: знав, що дівчина після невдачі з мислегенератором подалася у екопроєкт в якомусь карпатському селі. Але винайти ще одного робота-прибиральника?! Хай навіть розміром з танк, здатного самотужки прибрати пів міста. Це рівень науковиці? Ха! Що ж там у ньому − пічка для сирників?

Так він єхидно й поцікавиться, коли підійде до неї після презентації!

Сам він привіз складну установку для відтворення умов марсіанської погоди в земних умовах для подальших експериментів і польотів. Скоро, дуже скоро країна, яку він представляє, освоїть Марс! Андрій страшенно пишався собою, споглядаючи Руслану, яка сиділа разом з колегою в якихось дивакуватих шоломах на голові. Стоп. Подібний був на ній, коли вона гралася з тим мислегенератором… Що?! Знову?!

— Ця модель повністю живиться енергією, яка надходить з парного мислегенератора BR-12. Разом із колегою Василем Замлинським ми забезпечуємо йому роботу на пів години. Потім потрібен відпочинок, не думати взагалі, — Руся всміхнулася, усі присутні теж розтягнули губи. Що ж може бути для науковців кумеднішого, аніж необхідність не думати?

— Наступного разу ми продемонструємо роботу групової установки BR-15.

— Розкажіть, як вам узагалі вдалося перетворити енергію думки в кінетичну енергію? — розпитували після презентації Руслану.

— Я просто дуже цього хотіла, — коротко відповіла вона. — А далі все питання зусиль.

— Кажуть, що вам дуже довго не вдавалося перейти до синергетичної моделі, — не вгавала жвава журналістка з онлайнфоном, який одразу ж передавав текст у гарячі новини.

— Я дозволила собі це, — ясно всміхнулася молода науковиця. — І знайшлися люди, підтримали мене, повірили, що я зможу. Ми зможемо!

Руслана вдячно глянула на свого партнера, а потім її погляд зачепився за Андрія. Її аж пересмикнуло: саме він живив її невіру! Її колишній хлопець поспішив підійти до неї.

— Це все маячня! — нетямився він. — Ти ж не працювала більше над цим проєктом, займалася екодослідами у якомусь глухому селі!

— Ти що − шпигував за мною?! — обурилася Руслана.

— Ваш проєкт −афера, зізнайся, це суперечить законам фізики! — Андрія помітно несло.

Руслана не встигла заперечити − її погляд упав на рядок табло з гарячими новинами. Після рядків з її інтерв’ю йшла екстрена новина – Росія висунула претензії на молдавські землі. І, якщо їй відмовлять, то енергетичний світовий ринок буде заблоковано.

— Це якесь грьобане дежавю! — вигукнула Руслана. — Але нічого, недовго їм лишилося.

Дівчина перевела погляд на свого співрозмовника. Його вродливе обличчя зараз перекошувала люта злоба.

— Слава Україні! — несподівано вигукнула вона.

Андрій помітно розгубився та зблід, намагаючись відповісти.

— О ні, не напружуйся. Я тепер все зрозуміла − ти ж русні продався за нікчемні папірці, так? І твоєю метою було не допустити моїх дослідів. Якби не моя поїздка у, як ти сказав, глухе село, то ви б і надалі втручалися у мою діяльність! Але ж і підло навчилися чинити − ні теракт, ні пограбування, ні підкуп, а підрив моєї самооцінки! Прогресуєте хоч у чомусь!

Руслана презирливо скривила губи.

— І що змінить твоя парна установка? Все одно колективну створити не зможеш.

— Вже змогла, Андрію. Просто не афішую поки це. 50 робочих протестованих колективних мислегенераторів готово.

Андрій зблід.

— Ну все, мені каюк. Як я міг не встежити?! Давай, здай мене СБУ! — виклично прокричав.

— Навіщо? — спокійно поцікавилась Руслана. — Тебе і так покарано. Живи тепер з відчуттям того, що ти лузер. Як і країна, що на неї ти поставив.

Руслана тицьнула пальцем у рядок з новин. «Молдова оголосила Російській Федерації війну», «Європейські та світові країни заявили, що накопичили достатньо енергетичних альтернатив, щоби пережити зиму-2030», «Світова спільнота рішуче засуджує дії Російської Федерації й готова підтримати Молдову всіма необхідними засобами для захисту свого суверенітету».

— Але як вони збираються перезимувати?!

— Дуже просто. Вже кілька країн уклали угоду з нашим дослідницьким бюро на постачання колективної установки BR-united-15. Силою думки живитиметься комунальний транспорт, опалювальні системи, освітлення і робота різних приладів.

— Це неможливо! — хрипко засміявся Андрій. — Ти просто брешеш! Ми моніторили усі розробки й угоди!

— Ваші агенти такі самовпевнені, що обвести їх довкола пальця виявилося легко. Твоя була правда – світ таки не дурний!

Руслана тріумфально одягла свій шолом і попростувала від аж зеленого Андрія. Історія дійсно нічому не вчить, але карає за невивчені уроки. А світ, схоже, почав учитися, і тому в ньому більше немає місця для невігласів, якими б агресивними чи багатими вони не були.

— О, Андрію! — покликала вона аж зеленого російського агента. — Знаєш, як розшифровується назва мого мислегенератора BR? Bez Rusni!

— Це нацизм − бажати зникнути людям просто за національністю! — викинув останній звичний козир російський найманець.

— Та припини! Русня – це не стільки про етнічне походження, скільки про спосіб мислення. А мислення має бути потужним, чистим і добрим, тільки тоді воно перетвориться на корисну енергію. Тому бувай, русня!

І Руслана легко майнула до Василя, який допомагав їй відчувати це захопливе відчуття: можемо! Переможемо!