Вирішувач проблем. Початок

Легкий прохолодний вітерець розкуйовджував крони дерев і летів собі кудись у невідомому напрямку. Сонце, пробиваючись крізь листя та перестрибуючи через дахи будинків, по-ранковому лагідно зігрівало землю. Перехожі із задоволенням уповільнювали крок, потрапляючи на сонячні плями, щоб відчути тепло його променів, а потім знову поспішали на роботу.

Ігор Самохвалов ішов вулицею, розмахуючи портфелем, і насолоджувався чудовим ранком. Він тихенько підкрадався до зграйки голубів і по-дитячому розганяв їх, тупнувши ногою. Самохвалов закинув голову й із посмішкою дивився, як перелякані птахи здіймаються в небо.

«Ах, як добре, що все закінчилося! Жодних тобі мукаючих корів і смердючого оселедця!»

Ігор навіть скривився від цих спогадів.

Який же чудовий теплий ранок! І серце не болить, а легко й спокійно б'ється в грудях. Як же все-таки добре!..

Та гарному настрою Ігоря судилося швидко зіпсуватися.

Увійшовши до власного кабінету, він виявив у власному кріслі якогось незнайомого чоловіка східної зовнішності.

Обуренню Самохвалова не було меж.

— Хто ви такий? І що робите в моєму кабінеті? — обурено вигукнув він.

— Я Жень Шу Лінь, — відповів незнайомець, нахабно сьорбаючи зелений чай із особистої чашки Самохвалова. — Я хотіти вас з'їсти.

— Мене з'їсти? — здивувався Ігор.

Такого розвитку подій він точно не планував.

— Ні, не тебе. Твоя фірма, — поправився Шу Лінь.

Видно було, що непроханий гість дуже погано володів російською мовою й безжально перекручував не лише слова, а й їхній зміст.

— Ви хочете купити мою фірму? — здогадався Самохвалов.

— Так. Я хотіти купляти ваша фірма, — підтвердив Шу Лінь. — Моя китайська фірма хотіти купити ваша фірма. Я дати вам п'ять мільйонів доларів за нього.

Ігор ледве втримався.

Його компанія коштувала не більше двох мільйонів — і то в дуже вдалий день. А тут пропонують п'ять!

Пропозиція була надзвичайно вигідною.

Але Самохвалов навіть виду не подав, що зацікавився.

— Шановний, які гарантії подальшої нормальної роботи компанії ви можете мені дати? — запитав він.

Побачивши нерозуміння на обличчі співрозмовника, Ігор спростив запитання:

— Ви впевнені, що впораєтеся з фірмою?

Китаєць енергійно замотав головою.

Схоже, із такого довгого речення він не зрозумів рівним рахунком нічого.

— Шість мільйонів доларів, — запропонував він нову ціну.

Ігор мимоволі ковтнув слину.

Йому захотілося кинутися обіймати цього східного благодійника й цілувати його мало не в ясна, але він дивом стримав цей несподіваний напад любові до китайців.

— Сім мільйонів — і я підписую контракт! — швидко випалив Самохвалов, послаблюючи туго затягнуту краватку.

— Холосо, — одразу погодився містер Шу Лінь.

Він підсунув до співрозмовника контракт.

Ігор уже взявся за ручку, щоб поставити підпис, але раптом подумав, що, мабуть, занадто продешевив.

Треба було назвати суму більшу.

— Я мав на увазі сім мільйонів дев'ятсот тисяч, — піднявши очі, сказав Самохвалов.

— Холосо, — знову погодився Шу Лінь.

Його поступливість просто підкуповувала.

Ігор стиснув губи й укотре пошкодував, що не попросив ще більше.

— Я ще не договорив, — задумливо мовив він. — Я мав на увазі сім мільйонів дев'ятсот дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять доларів.

— Холосо, — вкотре погодився китаєць.

Цим він просто шокував співрозмовника.

Самохвалов ще ніколи не бачив настільки поступливих ділових партнерів. Йому навіть не доводилося відстоювати власну точку зору.

Совість Ігоря розпочала відчайдушну, хоча й запізнілу боротьбу за честь і гідність, але була успішно послана до всіх чортів.

Самохвалов уже увійшов у смак, і тепер його було не спинити.

— Цей комп'ютер обійшовся мені у вісімсот доларів, — сказав він, облизнувши губи. — Вам я готовий поступитися ним лише за сімсот.

— Холосо, — промовив Шу Лінь, нетерпляче чекаючи, коли ж Самохвалов нарешті підпише контракт.

— Ці меблі в кабінеті коштували мені три тисячі, — продовжив Ігор.

— Холосо, ми заплатити, — підтиснувши губи, відповів китаєць.

Ігор уважно оглянув кабінет, шукаючи, що б іще такого продати.

— Ось ці квіти на підвіконні дешевше ніж за сімсот доларів ви ніде не знайдете, — сказав він. — Моя особиста чашка коштує тридцять доларів. Броньовані двері — сімсот. Металопластикове вікно — двісті.

— Холосо, — тяжко зітхнув Шу Лінь.

Здавалося, продавати вже було нічого.

Самохвалов сумно подивився у вікно.

І тут його осяяло.

— Цьому дубу за вікном уже триста років! — вигукнув він. — Я готовий поступитися ним лише за три тисячі.

— Холосо, — погодився китаєць, гадаючи, що це вже точно остання покупка разом із фірмою.

Але він жорстоко помилився.

Помовчавши трохи, Ігор гарячково шукав нові об'єкти для продажу.

Його погляд упав на горобця, який сидів на гілці дуба.

— Цей птах щоранку співає мені пісні, — незворушно сказав Самохвалов. — Це дуже заспокоює нервову систему. Я готовий продати його всього за п'ятсот.

— Цей пташка ваша? — здивувався Шу Лінь.

Він недовірливо подивився на співрозмовника.

Ігор переконливо кивнув.

— Холосо. Підписуйте контлакт, а то ви мені ще й квіточки з дерева продавати захочете, — невдоволено пробурмотів Шу Лінь і ще ближче підсунув папери.

У цей момент до кабінету зайшли ще двоє китайців із валізою грошей.

Вони відрахували необхідну суму, забрали підписаний контракт і мовчки пішли.

Самохвалов задоволено зітхнув.

Це була найвигідніша угода в його житті.

Тепер залишалося лише вирішити, що робити з валізою, набитою новенькими, хрусткими купюрами.

На виході його зустрів помічник — Петро Суїцидов.

— Це правда, що ви продали фірму китайцям? — схвильовано запитав він.

— Так, — відповів Самохвалов. — Але не хвилюйся. Під їхнім керівництвом компанія й далі процвітатиме. У них дуже багато грошей на розвиток.

Ігор вийшов із будівлі, і його погляд ковзнув по рудій білці, яка саме видиралася дубом угору.

Самохвалов тяжко зітхнув.

— Де ж ти лазила, білочко? — із жалем промовив він. — З'явися ти на дереві на чверть години раніше — я б і тебе дорого продав.

Уже вдома, щойно дружина побачила валізу з грошима, одразу здійняла ґвалт.

— Навіщо ти це зробив?! — закричала вона. — Ми що, бідуємо? Нам нічого їсти? Навіщо ти пограбував банк? До в'язниці захотів?

— Ні, люба, ти все неправильно зрозуміла, — почав виправдовуватися Ігор. — Я не грабував жодного банку. Просто дуже вигідно продав фірму. І все.

— От і чудово, — схвалила вона. — Більше часу проводитимемо разом. Походиш по лікарях, серце підлікуєш. А то через цю роботу в тебе вічно ні на що часу не вистачає.

І справді, керування великою комерційною фірмою забирало безліч часу.

Тож Самохвалов вирішив серйозно зайнятися своїм здоров'ям.

Він обрав найкращу клініку й пройшов повне обстеження.

Лікар довго й уважно вивчав результати аналізів.

— Ну що ж, я випишу вам мазь. Помажте нею двічі на день — і все минеться, — підсумував він.

— Що мазати? Серце? — здивувався Ігор.

— Яке ще серце? — тепер уже здивувався лікар. — Прищик на лівій щоці. За результатами обстеження більше вас нічого не турбує. В усьому іншому ви абсолютно здорові.

— А як же серце? — не міг зрозуміти Самохвалов.

— Серце мазати не потрібно, — повторив лікар. — Воно у вас абсолютно здорове. Як у немовляти.

— Що за нісенітниця? — обурився Ігор. — У мене ж усе життя боліло серце! Як таке може бути?

— А давно воно у вас боліло? — запитав лікар.

І справді...

Відтоді як Ігор познайомився з вирішувачем проблем Федором Васильковим, болі повністю зникли.

Самохвалов просто знав, що будь-яку проблему можна вирішити.

А отже — не хвилювався.

Коли Ігор повернувся додому й усе розповів дружині, вона дуже зраділа такому дивовижному одужанню чоловіка.

Тепер Самохвалов вирішив як слід відпочити.

Десять хвилин він полежав на дивані.

Потім ще десять дивився телевізор.

Після цього хвилин п'ять простояв біля вікна.

Та відпочивати виявилося не так уже й цікаво, як йому колись здавалося.

«Може, з'їздити на риболовлю?.. Але з ким? Самому рибалити якось нецікаво...»

Раптом задзвонив телефон.

— Добрий день, Ігорю, — почувся в слухавці знайомий голос вирішувача проблем Василькова. — А чи не хочете ви поїхати зі мною на риболовлю?