Необачна обіцянка

Сонячний літній ранок огортав київські вулиці прохолодною свіжістю. У затишному зеленому районі, де мешкали наші герої, життя вже вирувало, зустрічаючи новий день. Проходячи повз Ландшафтний парк і випадково поглянувши вгору, перехожі бачили милу картину: на балконі одинадцятого поверху будинку, що височів навпроти парку, темноволоса висока жінка дбайливо тримала на руках великого чорно-білого кота. До них приєднався усміхнений чорнявий чоловік. Утрьох вони милувалися панорамою парку, що відкривалася згори, та по-доброму обговорювали знайомих перехожих на вулиці.

— Бачиш, Славко, сусідка з п’ятого поверху бігає — от молодець! А ми з тобою вже давно не виходили на пробіжку, — Марина поглянула на свого чоловіка, який, розпаковуючи пакет із желейними цукерками, водночас продовжував гладити кота на прізвисько Панда.

— Дивись, Маринко, Ромчик із третього під’їзду сидить на лавці, обхопивши голову руками. Мабуть, хвилюється через іспит або залік на своєму факультеті фізкультури.

Марина протягом хвилини зосереджено розглядала молодого чоловіка, який майже нерухомо сидів на лавці.

— Ні, він засмучений не через навчання, а через кохану, яка від нього віддалилася.

— Тобі видніше, кицюню, ти ж помічаєш те, чого не бачать інші.

Святослав, а також більшість сусідів і друзів Марини вже давно знали про її надприродні здібності, які молода провидиця отримала не з власної волі. Ще в підлітковому віці вона випадково опинилася поруч із могутньою чаклункою, яка, перед тим як залишити цей світ, передала нашій героїні свій дар, тримаючи її за руку. Відтоді віщі сни, які бачила Марина, її дар переконувати словом, здатність бачити хвороби людей, зазирнути в їхнє минуле та передбачати можливі варіанти розвитку подій у майбутньому допомогли багатьом. Заробляти на своїх здібностях молода відьма не схотіла. Натомість обрала безоплатно допомагати друзям і знайомим та працювати на звичайній офісній роботі.

— Поглянь, Петро Микитович знову вивів на повідцю свого британського котика. А де ми поділи новенький повідець для Панди?

— Ну, не знаю, Маринко, чи варто Панду виводити на прогулянку. Коти британської породи спокійні, а наш — не завжди.

— Ой, як гарно котик на повідцю підіймається невисоко на дерево, а потім стрибає прямісінько в руки Петра Микитовича! Хочу, щоб і Панда погуляв на природі.

Ввечері, відшукавши необхідне приладдя для вигулювання котів і собак дрібних порід, подружжя взялося готувати Панду до прогулянки.

— Обережно, не затягуй йому цю «збрую» надто сильно, щоб вона не заважала ходити, — переймався Славко.

На вулиці котик спочатку обережно пересувався на напівзігнутих лапках, але досить скоро призвичаївся і, опинившись у парку серед травички, жваво попрямував до старих дубів, тягнучи Марину за повідець.

— Ой, яка гарненька білочка стрибає з гілки на гілку! — розпливлася в посмішці молода відьма.

— Де? Не бачу, — примружив очі, намагаючись розгледіти звірятко, Святослав.

Панда помітив білочку раніше за своїх господарів, тому й рвався до дерев. Поки Марина зі Святославом на мить відволіклися на руду красуню, їхній улюбленець, скориставшись не надто міцно затягнутим повідцем, вислизнув із нього і чимдуж помчав до дуба. Подружжя й кліпнути не встигло, як котик уже сидів високо на дереві.

— Швидко лізь і знімай Панду! Бачиш, він кігтиком зачепився за гілку! — підганяла чоловіка знервована Марина.

Та попри усі спроби Святославу так і не вдалося дістатися бодай до найнижчої гілки. Роки переважно сидячої роботи явно не сприяли його вправності на деревах.

Марині також не вдалося залізти на дерево.

— Самі не впораємося, треба телефонувати рятувальникам, — тверезо оцінив ситуацію чоловік.

— Чекати на їхній приїзд доведеться довго, а в Панди кіготь застряг. Будь-якої миті він може смикнутися й травмувати лапку. Маємо діяти швидко! — вигукнула почервоніла від хвилювання Марина.

— Он хто нам допоможе залізти на дерево!

Провидиця та ювелір здалеку помітили сусіда Ромчика, який біг парковою доріжкою назустріч їм, — того самого студента-спортсмена, який вранці зажурено сидів на лавці.

— Романе! Ромчику! — наперебій гукали молодого легкоатлета господарі Панди.

Та через музику в навушниках той не чув відчайдушних вигуків. Довелося Марині підбігти до хлопця й пояснити проблему.

Поглянувши на чорно-білого пухнастика, який сидів майже на самій верхівці дуба, студент поморщився.

— Якщо чесно, не хотілося б мені лізти так високо, пані Марино. Ви не переймайтеся: якщо він туди заліз, то сам і злізе, — спокійно відповів легкоатлет.

— Не злізе! Чи ти не бачиш, що в нього кігтик застряг? — наполегливий, пронизливий погляд відьми змусив Романа відчути холод серед літа.

— Сподіваюся, ви мені не зашкодите, якщо я відмовлюся зняти вашого кота з дерева, пані Марино? — несміливо запитав зляканий хлопець, який багато чув про магічні здібності сусідки.

Ромчик уже збирався бігти далі, але Марина схопила його за руку й вкрадливо прошепотіла:

— Допоможи моєму Панді, а я допоможу тобі повернути прихильність Поліни.

Молодий чоловік від несподіваної пропозиції на хвилину втратив дар мови.

У пам’яті постав образ коханої Поліни — тендітної білявки, колишньої однокласниці, найпопулярнішої дівчини в класі. Наче яскравий спалах, промайнула згадка про випадкову зустріч уже після закінчення школи, з якої й розпочалася їхня романтична історія. Знову гостро відчувся майже фізичний біль від несподіваного повідомлення Поліни, у якому просила зробити паузу у стосунках. Нова хвиля ревнощів накрила його після вчорашнього фото Поліни в соцмережах із більярдного клубу, де невідомий чоловік допомагав їй правильно тримати кий.

— Обіцяєте, пані Марино, що допоможете повернути Поліну?

Ствердна відповідь чаклунки надала Романові впевненості, і він із вправністю дикого кота швидко дістався до Панди та обережно звільнив його застряглий кігтик.

За лічені хвилини, подертий об гілки та подряпаний котячими лапами, легкоатлет повернув чорно-білого мисливця за білками в руки вдячних господарів.

Обіцянку відьма дотримала. Зовсім скоро Ромчику вдалося відновити стосунки з Поліною, і дедалі частіше сусіди бачили їх разом на пробіжках у парку.

Після завершення навчання Роман зробив пропозицію, і Поліна погодилася стати його дружиною. Молоді люди здавалися цілком щасливими у шлюбі. Скрізь ходили разом, ніжно тримаючись за руки. Навіть працювали в одному місці — спортивній школі, де Ромчик був тренером, а Поліна — адміністраторкою.

Одного вечора, вийшовши за продуктами, Марина зі Святославом зустріли розгублену та вкрай засмучену Поліну. Дівчина попросила позичити гроші. Пояснила, що з Романом біда — защемило пупкову грижу, потрібна термінова операція. Йому стало зле у спортзалі. Звідти Ромчика відвезли до приватної клініки, де, на його переконання, медичні послуги були якіснішими.

— Запевняю вас, ми маємо гроші. Але тут така ситуація… Ромчик просив позичити в когось кошти на операцію, а потім, після повернення з лікарні, він дістане готівку зі схованки й одразу все поверне.

— Він що, має схованку з готівкою, до якої ти не маєш доступу, і не каже, де гроші? Навіть у такі критичні моменти, ставлячи тебе в настільки незручне становище? — від обурення очі відьми полізли на лоба.

— Оце він молодець! — недоречно пожартував Славко, але одразу ж схаменувся під суворим поглядом дружини.

— Так… Коли надходить зарплата, він того ж дня знімає готівку і ховає її.

— Ти теж працюєш, та, мабуть, зарплата в тебе зовсім невелика, — співчутливо поглянувши на дівчину, відказав Святослав.

— До речі, Ромчик знає, коли надходить моя зарплата, і так само знімає готівку та ховає, — зітхнула зніяковіла Поліна. — Каже, що краще розпоряджатиметься нашими фінансами, бо я можу витратити зайве. Видає зовсім невеликі суми, лише на продукти.

— Не хвилюйся. Звісно, ми допоможемо, — Марина міцно обійняла сусідку, а та зітхнула з полегшенням.

Провидиця близько до серця сприйняла розповідь Поліни про їхнє з Романом спільне життя.

— Як же я завинила перед цією дівчинкою, коли допомогла Ромчику повернути її прихильність. Тепер із таким фантастичним жаднюгою живе бідолашна і не помічає його недоліків, бо справді зачарована…

— Ти тоді пообіцяла допомогти, тож не картай себе.

— То була необачна обіцянка!

— Необачна? Хіба в нас був інший спосіб урятувати Панду від травмування?

— Був би, якби дехто вмів лазити по деревах. Як же так, Славко? Ти ж виріс у карпатському селі, серед смерек…

— Я більше любив малювати дерева, ніж лазити по них.

— Усе ж, маєш рацію. Головне, що нашого котусика тоді врятував сусід, — зітхнула Марина.

Молода відьма з ніжністю поглянула на Панду, який, розтягнувшись у кріслі, старанно мив лапки. Ні, вона не шкодувала про те, що в парку вмовила Романа полізти за ним на дерево в обмін на приворот.

Та провидиця щиро хотіла допомогти Поліні звільнитися від Ромчиного надмірного контролю над сімейними грошима. Заручившись підтримкою вищих сил, вона вирішила втрутитися.

Минуло декілька днів.

Уночі напередодні виписки з лікарні успішно прооперований і впевнено одужуючий Роман міцно спав. Крізь відчинене вікно до палати потрапляв легенький вітерець, який наповнював невелике приміщення ніжним ароматом лаванди, що росла під вікнами. Легкоатлет, якому подобалося спати з відчиненими вікнами, задоволено посміхався крізь сон. Та незабаром йому наснилося дещо, що змінило безтурботний вираз обличчя на серйозніший: сусідка Марина прийшла до нього уві сні, щоб поговорити.

— Хочу застерегти тебе: не думай, що ефект від привороту триватиме вічно. Усього за кілька місяців до Поліни повернеться здатність реально, без «рожевих окулярів», оцінювати те, що відбувається у вашому спільному житті.

— Тобто приворот має термін дії, після якого Поліна мене розлюбить? — ошелешено уточнив Ромчик.

— Не обов’язково розлюбить. Вона почне бачити реальність вашого сімейного життя такою, якою вона є. Тому дуже постарайся, щоб ця реальність їй сподобалася. Якщо й надалі обмежуватимеш її фінансову свободу — можеш втратити її.

— А чи можна буде потім якось, ну… продовжити дію привороту, пані Марино?

— Невже тебе зовсім не бентежить, що від частого втручання в енергетику Поліни та може захворіти? Ти що, не кохаєш її? — суворо запитала відьма.

— Дуже кохаю.

— А чому тоді гроші від неї ховаєш?

— Не хочу «сюрпризів», як у дитинстві.

Відьма на мить замовкла. Взаємодія зі свідомістю Романа дозволила їй зазирнути у події восьмирічної давнини.

Марина побачила, як шістнадцятирічний Ромчик під час літніх канікул підробляє, допомагаючи старшому товаришеві клеїти шпалери. Спочатку майже нічого не виходить: хлопець докладає значних зусиль, намагаючись опанувати нову справу, терпить дорікання свого «наставника». Зрештою, перед початком нового навчального року він отримує перші власноруч зароблені гроші і з гордістю передає їх мамі, щоб та надійно їх сховала. Ромчик уже планує витратити зароблене на новий телефон.

Та за кілька днів його приголомшує мамине зізнання: за синові гроші вона придбала йому куртку та черевики.

Провидиця дивилася на ситуацію очима Романа, знову переживаючи разом із ним ту дитячу образу — злість, роздратування, відчуття несправедливості та зради довіри.

— Неприємно, коли не дають розпоряджатися власним заробітком, еге ж?

— І не кажіть…

— Якщо ти це розумієш, то чому обмежуєш Поліну правом розпоряджатися власними заробленими коштами?

— Це інше, пані Марино. Я не хочу, щоб Поліна тринькала гроші на всілякі дурниці.

— Твоя мати міркувала так само.

Після цих слів Роман замислився.

Наступного дня, повернувшись із лікарні, Ромчик насамперед збирався повернути борг сусідам. Він наважився показати Поліні, де саме схована готівка, і твердо вирішив більше ніколи не приховувати від неї гроші.

За кілька хвилин, обшукавши все на балконі, збентежений легкоатлет гукнув дружині:

— Тут, за тренажером, я складав порожні банки з-під спортивних харчових добавок. У двох із них лежали всі наші гроші. Невже ти їх викинула?

— Господи! Звідки ж я могла знати, що ти тримаєш готівку фактично серед сміття? Сьогодні вранці прибирала квартиру та винесла їх на смітник, — насуплено відповіла вкрай засмучена Поліна.

Всупереч післяопераційному стану Роман досить швидко дістався сміттєвих контейнерів під будинком. Завдяки яскраво-бузковому кольору пакетів для сміття, якими користувалася Поліна, спортсменові вдалося знайти та повернути помилково викинутий скарб.

«Заслужив на таку “приємність”, дурню», — подумки сварив себе він, вибираючись зі смердючого контейнера.

У відвертій розмові з коханою Ромчик перепросив за всі незручності, які їй довелося пережити через його недовіру та жадібність, і щиро пообіцяв більше нічого від неї не приховувати, зокрема й місця, де зберігає гроші.

— Ви мені сьогодні наснилися, пані Марино. І я зрозумів, у чому помилявся, — вдумливо сказав Роман, повертаючи сусідці-чаклунці позичені Поліною на його операцію гроші.

— Бачу, ти все зрозумів. Тепер у вас із Поліною все буде добре. А я нарешті можу заспокоїтися і більше не картати себе за ту необачну обіцянку.