Принцівський ліс
Забутий... серед сердець нещасних.
Забутий... як той, що властиться душами.
Забутий... прегарною пересмішницею.
Так довго тримала невідворотність.
Сердиться... душа нещасна.
Сердиться... ковтком властивості зла.
Сердиться... прегарна діва.
Потрохи непокоять сни.
За чим ти прийшов, принце прегарний?
За тим, яким був ти - до того, нещасний?
Серце непокоїть, трохи відпочинь,
Сердиться світ навколо - ти є принц...
Айзек
"Авторство невідоме... але в моєму світі таки є чимало фанатів меланхолії. Принцівський ліс, - здавалося мені, що це лиш порожній час для меланхолії, та я сам був таким (окрім в коханні). Я принц, останній з роду Фізелфордів. Щебече моя голова постійно, хто я такий. Дому не знав - спалений, матір і батька в обличчя не знав - убиті, а потім - в мені прокинулася кров того, кого краще було б знищити не при всіх на очах..."
"А при кому ще? Мені? Ти не меланхолік. У тебе забрали усе, але не тебе самого".
"Годі мені вже цих філософських лекцій".
"А ти думав - ким ти є насправді?"
"Ні. Занадто гординею запашусь".
"Ну ось тобі (як і мені) втрачати нічого. Здається, що ти ніхто для усіх".
"І для тебе теж".
"Ну тоді мені не залишається нічого робити як тобі розсплавити мізки".
"Просто зараз?"
"А можемо почекати. Якщо ти нікого не чекаєш на тому світі".
"Я... Ні..."
"Як "ні"? Не хочеш Ріхезу побачити? Ти її побачиш ще як: уві сні, в глибокому сні, де нічого більше тебе не потурбує..."
"Стули пельку, а ще краще якщо телепортнеш мене в Міст Аґальберт".
"Когось ти чекаєш там?"
"Клієнт один - один із твоїх з "Червоного вінця"".
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!