NDA. Без права на розголошення

Примітки: Не всі траси, які згадуються у тексті, на теперішній час приймають Формулу-1.

Ця робота про зворотний бік спорту, його надмірну медійність, коли межа між спортсменом та артистом розважального контенту стає дедалі тоншою.

Пілоти Формули-1 живуть під прицілом сотень камер. Бути чоловіком гонщика — значить опинитися в самому центрі цього пекла. Без права на розголошення, бо спорт з його консервативністю не пробачає тих, хто виходить за рамки традиційного регламенту.

Умисне вбивство. Сейн був впевнений, його засудять саме за цією статтею, без права на умовно-дострокове звільнення.

- Я думав… Та що там я, ми всі думали! От і все, рахунок один:нуль, іспанці не дадуть більше шансу, до кінця матчу всього п’ять хвилин, вони в глуху оборону підуть, а тут Вільямс по лівому флангу проривається! Навішує на Теренса! Я взагалі не помітив, як він у чужій штрафній опинився. Іспанці теж, а він вистрибує та головою у верхню дев’ятку. Ти б бачив!

За обставин, що обтяжують провину. Цікаво, у в’язниці можна попросити собі одиночну камеру?

- Іспанці в паніці, тренер їхній на бровці ледь на поле не вистрибує, іспанської не знаю, але там і перекладу не треба. Іспанці вперед ламанулись, наш захист, як завжди, у повній сраці, Фернандес виходить один на один з воротарем, Грег кулаком вибиває за межі поля. Фернандес сам біжить кутовий робити, пасує на Хосе, і тут наші захисники згадують, що вони не просто так називаються, Стейн кидається напереріз Хосе, а той, сука, бачить це та валиться, наче йому ногу відстрелили. Стейн у м’яч грав, ніхто його ноги навіть не торкався, а той катається по траві, виє, іспанці навколо нього теж виють, суддя киває, погоджується з тим, що йому втирає капітан іспанців та призначає пенальті! Сука! Та піди подивись на монітори! Систему VAR якраз для того вигадали, якщо сліпий, іди дивись повтори.

Яке там максимальне покарання? Довічне ув’язнення? Прекрасно. Сейн хоча б там зможе відпочити від словесного проносу свого напарника. От якраз той стелаж з величезними банками протеїну йому ніколи не подобався, і Сейн дуже близький до того, щоб впечатати дурну голову Алекса в металеву конструкцію, якщо той не заткнеться цієї ж миті!

- Але ж ні! VAR - то для слабаків. Звісно, ми пропускаємо, два:один, і суддя швиденько дає свисток. Все, ми вилітаємо, іспанці проходять у плей-офф, всі щасливі. Блять, нам якраз одного очка не вистачило. Якби не це пенальті, ми б на нічиїй забезпечили собі вихід з групи. Я не розумію, суддям на цьому чемпіонаті дали команду витягувати іспанців всіма можливими способами? Бабла іспанська федерація їм відстебнула чи що? UEFA у повному складі користає дупи їхніх гравців кожної суботи? За що такі привілеї? Жодній команді…

- Ти ціни на нову партію кросівок у систему вбив? – гаркнув Сейн, не витримавши.

Він нічого не мав проти захоплень колеги, хай дивиться свій футбол скільки завгодно, фанатіє по збірній Англії, висиджує всі матчі англійської Прем’єр-ліги та вишиває бісером ім’я Вільямса, котрий грає за Манчестер Гранд. Сейн не проти інколи послухати, як справи в улюбленої команди Алекса, поспівчувати, що вони звідкілясь там вилетіла чи, навпаки, привітати сповненого гордості колегу, наче він сам забив вирішальний гол. Але ж, дідько, не тоді, коли йому місяць поспіль розповідають про Чемпіонат світу в режимі реального часу. І не тільки про здобутки рідної Англії, Алекс ще чогось вирішив, що раз його бабуся колись жила в Ірландії, то і він не менш як на половину ірландець, отже їхня збірна теж йому не чужа. А значить, і Сейну. Те, що самому Сейну було глибоко байдуже на футбол, ірландців та всі чемпіонати разом, до уваги не бралося. Як і те, що з усіх видів спорту він дивився хіба що теніс. Коли був настрій. Нікого такі дрібниці не турбували.

- Та зроблю я ті цінники, що ти починаєш? – відмахнувся Алекс та неохоче почав вирівнювати вішаки з футболками на стенді з логотипом відомого бренду. - Три години як відчинилися, жодної людини не було. От якби у нас продавали мерч Чемпіонату світу…

Сейн стиснув щелепи настільки сильно, що стало боляче, кинув ганчірку, якою протирав скляні полиці під спортивним взуттям (і навіть не в Алекса, хоча дуже хотілося), та рішуче попрямував на склад.

- Куди ти? – здивовано кинув йому в спину Алекс та, судячи з кроків, пішов за ним.

- Відбирати речі для оформлення вітрини. Те, що ти мав зробити ще вчора.

- Зроблю сьогодні. Думаєш, хтось ночами не спить, чатує, поки в наш магазин завезуть фірмові шорти не з однією смужкою збоку, а з двома? Чи, може…

Сейн не дослухав, захлопнувши двері у нього перед обличчям, та обперся лопатками об стіну. Очі замружилися від яскравої підсвітки, що спалахнула від датчика руху. Біле стерильне світло тиснуло на зір, у Сейна завжди починався головний біль, коли треба було працювати на складі. Добре хоч вони не продуктовий чи ще який, що торгує предметами першої необхідності, Алекс мав рацію, у спортивний магазин поставка нового товару відбувалася не так часто. Двічі, максимум тричі на місяць. У такі дні Сейн старався якомога швидше впоратись зі своєю частиною чи помінятися з Алексом, забравши натомість собі його роботу в залі. Але зараз він був готовий хоч цілий день просидіти тут, лише б не чути набридливі балачки напарника.

Ні, Алекс - хороший хлопець, завжди прикриє, підтримає, допоможе хоч холодильник на верхній поверх затягнути, хоч пустити до себе переночувати без зайвих питань. Якщо не друг, то приятель, з яким можна після роботи посидіти з пляшкою пива та не боятися, що той почне лізти в душу. Цього Сейн не дозволяв нікому, навіть сестрі. Дорослий хлопчик, сам впорається.

І Алекс не питав, що Сейн забув у крамниці, маючи диплом фахівця з кібербезпеки. Тільки ж з його тактовністю у комплекті йшли захоплення футболом та свята віра, що всім навколо це теж дуже цікаво. Здебільшого все було не так погано, у звичайні дні він обмежувався короткою розповіддю про рахунок та поіменним визначенням головних козлів матчу. Зате, коли починалися змагання на кшталт Ліги чемпіонів чи якогось Кубка світу, тут греблю зривало остаточно. Сейн вже думав роздрукувати розклад Чемпіонату та повісити над ліжком, кожного ранку викреслюючи дні до його закінчення, бо в цей період Алекс ставав абсолютно нестерпним.

Коли минулого року Сейн попросив сестру допомогти йому знайти тиху та спокійну роботу, він явно не це мав на увазі.

Як би Сейну не хотілося, ховатися вічно на складі не вийшло, кросівки та кепки закінчилися зрадницьки швидко. Алекс на його появу в залі демонстративно відвернувся до телевізора, що висів над касою, і зробив гучніше. Сейн зітхнув та пішов до манекенів біля вікна. Все ж таки вітрина сама себе не оновить, це по-перше, а по-друге, там голос ведучого зі спортивного каналу майже не чутно.

Але краще б він просто затулив вуха.

- Даніель Реннер, пілот Еймекс Рейсинг, оголосив про свої заручини з валлійською моделлю та інфлюенсеркою Олівією Вудс. Наречена поділилася з підписниками фото тістечка, в якому ховалася обручка. Прихильники пари назвали це дуже милим та цілком у дусі швейцарця.

Сейн завмер лише на мить, перш ніж взявся натягувати славнозвісні смугасті шорти на манекен.

- Якщо ти зараз не вимкнеш цю маячню та не піднімеш дупу допомогти мені, я тобі ногою цієї ляльки таке пенальті організую, що твій Фернандес заздритиме.

Під невдоволене бубоніння Алекса Сейн спостерігав крізь скло, як небо над Манчестером наливається чорнотою. За кілька хвилин вузька вуличка буде намагатися стати притокою Ірвелла, а місіс Флін з пекарні напроти скаржитиметься, що у неї знову затопило підвал. Але Сейна це не стосується. Нічого з того, що відбувається за межами теплого та сухого спортивного магазину.

*

Проте сестра була іншої думки.

Сана весь вечір дивилася на нього насторожено, говорила м'якше, тихіше, наче будь-який звук міг спровокувати його. Сейн у відповідь обдаровував старшу сестру повними скепсису поглядами.

- Скажи вже що хотіла.

Бо його нудило від того, що вона поводилася з ним, наче він з крихкої порцеляни. За попередні роки йому вистачило цього вдосталь. Тоді хоч була реальна причина, а зараз?

- У тебе все нормально? – Сана опустилася на ліжко, відсунувши вбік коробку з-під лего.

- А чому в мене має бути щось ненормально? – Сейн знизав плечима, продовжуючи складати імперський флагман Дарта Вейдера. Колись реабілітолог порадив йому збирати пазли чи конструктори для тренування дрібної моторики. Він обрав останнє, і йому, на подив, сподобалося. – Передай мені он той пакет біля коробки.

- Ти ж чув?

- Пакет з детальками, будь ласка, якщо тобі не важко. Я якраз починаю будувати ніс корабля.

- Сейн! До біса твої іграшки! – Сана підскочила на ноги та почала нервово міряти кімнату кроками. Шість від стіни до вікна та назад. - Поговори зі мною.

- Про що?

- Не нервуй мене!

- Знаєш, ти сама себе нервуєш. А заразом і мене. Можна мені спокійно посидіти ввечері в тиші та спокої? Я цілий день провів наодинці з Алексом, Фернандесом, Вільямсом та Грегом, юною зірочкою Сітілін. Завтра на мене чекатиме ще повна зміна та натовп німців. Мені потрібен перепочинок, - зітхнув Сейн.

- Яких німців? - сестра навіть зупинилася, розгублено кліпаючи віями.

- Ну, може, шведів. Чи українців. Я не знаю, з ким там сьогодні гратиме збірна Ірландії.

- Ти спеціально?

- Дивовижне спостереження.

Вони вперлися поглядами одне в одного. Сейн не витримав першим, знову відвернувшись до столу з наполовину зібраним космічним крейсером.

- Він одружується, Сейн, - пролунало зі спини тихо та з якимось надривом. Без уточнень, про кого це. Вони обидва знали. І Сана знала, що Сейн прекрасно її розумів.

- Молодець, я його вітаю, - він знизав плечима. Світло настільної лампи наче стало яскравішим, у скронях попереджувально запульсувало. Він простяг руку та зменшив освітлення.

- Сейн.

- Що ти хочеш від мене почути? Він одружується, мене це не обходить. Якби Алекс не ввімкнув спортивний канал, я б навіть не дізнався. Я не слідкую за ним, як ти могла подумати, я не підписаний на нього, не дивлюся перегони. Це ти їх досі любиш, можеш не розповідати мені, що це не так.

- Ти б дізнався, його наречена підписала контракт зі спортивним…

- Мене. Це. Не. Обходить.

- Будь ласка, братику, я…

- Я нічого не зроблю, ніяких дурниць, обіцяю. Це все в минулому, хай там воно і залишається, - Сейн чув, як Сана глибоко вдихнула та видихнула лише після довгої паузи.

- Я дуже надіюсь, що це справді так.

Сана зачинила за собою двері, залишаючи його на самоті. Нарешті. Вже й так пізно, він хотів перед сном ще трохи поскладати флагман.

Через двадцять хвилин лише одна деталь знайшла своє місце, а друга так і залишилася перекочуватись між пальцями, поки Сейн це не помітив.

- Дідько, - він зло відкинув від себе пластиковий блок. Той з глухим звуком впав десь за стіл, тільки Сейну було байдуже.

Він поставив лікті на стільницю, вперся лобом в долоні та щосили замружився. Тістечка, блять. В його дусі. Аякже. Дан ненавидів все, де є крем. Особливо такий: вершковий, маслянистої текстури. «Чому б просто тоді не покласти на коржі пачку масла? Те саме вийде. Жирне та огидне». Зараз вже не огидно? Тепер можна вимащувати обличчя одне одному жирною збитою масою та мило усміхатися на камеру, щоб у глядачів стався цукровий діабет від нудкої солодкості їхніх щасливих пик?

Сейн збрехав Сані. Не про те, що не підписаний ні на кого зі свого минулого. Він не був. Але сьогодні вперше вбив у пошук ім’я «Даніель Реннер» і не зміг зупинитися, дивився світлини, читав коментарі з привітаннями та мало не виблював обід від кількості ванілі та пелюсток троянд. Червоних. Котрими був засипаний стіл чи ще яка поверхня, величезний букет у вазі вже цілих троянд, тільки ніжно-рожевих, та тістечко з високою пишною шапкою, на гострий верх, наче на палець, була нанизана обручка. Білий метал, рожевий великий камінь, що переливався під професійно виставленим світлом.

А вище ще один пост, де, треба гадати, наречена, написала кремом на щоці свого майбутнього чоловіка відповідь.

«Я сказала йому «так»»

Ще б пак вона не сказала. Одна ця каблучка вартувала більше за її житло. Хоча звідки Сейну знати? Він бачив цю дівчину вперше, попри перелік рекламних кампаній, в яких вона брала участь. Значить, не така вже знаменитість, якою намагається здаватись.

Зате її нареченого Сейн знав занадто добре. Даніель Реннер. Дан. Сейн уникав цього імені понад три роки, йому навіть вдавалося. Спочатку було складно, під ребрами щось кровоточило, боліло, як наче жмут нервових закінчень розірвали вщент. Хоча головою він усвідомлював, на цьому все, десь у куточку продовжувала битися в конвульсіях відчайдушна надія. Не могло все закінчитися так, чотири роки стосунків не викидають на смітник, бо труднощі, з якими вони стикнулися, трохи більші за попередні. Це всього лише значило, що треба докласти трохи більше зусиль.

Виявилось, Сейн цього не вартий. Коли він це зрозумів, стало легше.

Він вчився жити, вчився знову відчувати, у нього навіть непогано виходило. Цього року так і взагалі погодився піти на побачення з милим хлопцем, котрий прийшов у їхній магазин по кросівки, а згодом почав заходити кожного дня, просто щоб поговорити з Сейном та принести йому запашне какао чи чай, бо каву Сейн не пив. Його дійсно зацікавив той хлопець, навіть згадалося, як це, відчувати приємне хвилювання перед зустрічами. Сейн подумав, що ось воно, можна видихнути, а потім одне бісове ім’я, новина про одруження, і він скасовує їхнє побачення. А, між іншим, Джордж насилу викроїв цей вечір, половина їхньої пожежної частини підхопила якийсь вірус, ті ж, хто залишився на ногах, вимушені були виходити в чужі зміни, людей катастрофічно не вистачало.

«Я сумую за тобою, крихітко» - надсилав Джордж кожного дня.

Сором лише на мить затопив нутро, коли Сейн писав йому про свою вигадану зайнятість, та швидко зійшов нанівець. Джордж засмутився, тільки Сейн був занадто втомлений від своїх емоцій, щоб переживати ще й за чужі.

- Та чого саме зараз? – Сейн потер долонями обличчя, ще раз глянув на корабель, котрий за весь вечір поповнився від сили десятьма новими частинами, та вирішив, що з нього досить.

Спати хотілося, проте думки надто голосно билися об черепну коробку, наче в його голові було порожньо. Хоча він не заперечував, цілком вірогідно, що мізків у нього нема, тільки так можна пояснити те, що за кілька десятків хвилин він, втомившись роздивлятися плями від вуличних ліхтарів на стелі, потягнувся за телефоном.

Самообман, що він просто погортає соцмережі та поставить пару вподобайок під відео зі смішними песиками, тривав рівно три хвилини. Принаймні стільки йшла нарізка з краєвидами Сінгапуру, після цього Сейн не витримав, вдруге за сьогодні проходячи за посиланням з прізвищем свого колишнього.

Дан виглядав старшим, змужнілим. Коли вони бачилися востаннє, Реннеру було трохи більше двадцяти п’яти, як і самому Сейну. Вони обидва змінилися. Дану пасував вік, риси обличчя стали гострішими, чіткішими, лінія щелепи така, що можна порізатись. Сейн сухо ковтнув, на секунду прикрив очі, не через те, що ті раптом стали пекти, просто екран надміру яскравий, він знову забув увімкнути нічний режим. Тільки тому.

З хворобливою цікавістю Сейн гортав фотографії, розглядаючи колись знайоме до останньої родимки лице.

- Кончений придурок, - видихнув Сейн, і це адресувалося аж ніяк не Дану.

«Добраніч, маленький. Надіюсь, у твої сестри все добре. Якщо потрібна допомога, у тебе є мій номер»

Джордж ніби знав, в який момент написати, щоб злість на себе сколихнулася ще більше. Якого біса Джордж такий хороший? Він же ж дійсно зірвався та приїхав би посеред ночі допомагати з будь-чим, на що вказав пальцем Сейн. Попри те, що познайомились вони місяці три тому та встигли сходити всього на кілька побачень. Вони не говорили про те, що між ними, до чого воно йде, просто пливли за течією. Хоча, можливо, це тільки Сейн не хотів нічому давати імена, не хотів поспішати, а Джордж просто приймав це, не наполягав та не тиснув. Приносив чай, улюблені мармеладні цукерки Сейна, якісь приємні дрібнички. Таке враження, він запам’ятовував все, що говорив Сейн: випадкові фрази, що подобається, чого б хотів, а потім вів дивитися вогні набережної Селфорд, бо Сейн ще на першій зустрічі зронив, що давно там не був.

Це виглядало до неможливості милим, як наче вони підлітки, до Сейна ніхто ніколи не залицявся таким чином. Проте інколи подібне бісило настільки, що хотілося, щоб Джордж припинив. Бути по-дорослому турботливим, тактовним, уважним, Сейн і половини не міг йому дати у відповідь. Це й так був його максимум на зараз, проте, здавалося, від нього більшого не чекали. Просто, щоб він був та дозволяв бути з собою поруч. Це теж змушувало почуватися повною скотиною у такі моменти, як зараз. Джордж точно заслуговував більшого, щоб його не кидали за двадцять хвилин до зустрічі, щоб не брехали про сімейні проблеми та термінову допомогу сестрі.

З усіх них проблеми були виключно у Сейна.

- Пішов ти під три чорти, - це вже було сказано усміхненому Дану, котрий тримав над головою кубок переможця етапу Гран-прі Лас-Вегаса.

Сейн зло тицяв пальцем по екрану, закриваючи всі вкладки. Вийшло не з першого разу, від чого трусити почало ще більше.

«Повечеряємо завтра?» - набрав він Джорджу та закусив губу, свердлячи поглядом позначку «доставлено, але ще не прочитано». Якщо постійно плисти за течією, є шанс опинитися викинутим на узбіччя життя та спостерігати, як все проходить повз тебе. Він там був, йому не сподобалось. Тоді чому досі забороняє дечому хорошому просто статися? Тим паче, коли для його отримання від нього потрібно мінімум зусиль.

«У тебе буде час?» - спохватився Сейн. Вчасно він вирішив пограти в ініціативу. От прямо в той момент, як Джордж оселився на роботі.

Йому не дозволили довго сумніватись.

«Для тебе знайду»

*

Сейн рахував хвилини до закінчення робочого дня. Коли він перебирав всі можливі варіанти, де б міг працювати, головним критерієм була розміреність, мінімум стресів та максимум рутини. Тоді чому він вже півтори години свариться з постачальником, що привіз їм двісті килимків для фітнесу замість двадцяти, стільки ж футбольних м’ячів, наче вони будуть головними спонсорами місцевої команди на наступні два роки, та п’ятдесят пар легінсів? Рожевих, мати його! Найбільшого розміру! Може, тому що Рейчел, керівниця їхнього магазину та ще двох таких же, поїхала у відпустку, а свої обов’язки вирішила скинути на Сейна? Він же такий відповідальний, такий кваліфікований, «Ну, будь ласка, Сейн. На кого я ще можу залишити цю богадільню? Обіцяю, виб’ю тобі премію. Подвійну».

Чорт би забрав його відповідальність. Тепер Сейн стояв посеред хаосу з коробок та старався не надто грубо розказувати представнику дуже поважної фірми, куди їм засунути ці м’ячі та як прокрутити.

- Нічого не знаю, в накладній вказана така кількість, я привіз те, що ви замовили, підпишіть акт приймання.

І так по колу.

Навряд чи премія, хай в подвійному розмірі, зможе перекрити витрати на заспокійливе, яким він затариться прямо сьогодні, щоб дожити до кінця відпустки Рейчел.

- Добрий день, – пролунало зі сторони дверей.

Сейн зітхнув та повернувся на звук, одночасно натягуючи на обличчя ввічливу усмішку.

- Перепрошую, сьогодні ми працюємо до третьої. Чекатимемо вас завтра, Спортінс відчиняється о десятій.

- Боюся, завтра я буду за півтори тисячі кілометрів звідси, - чоловік в явно дорогому пальті тонко усміхнувся та, переступивши пакунок з легінсами, пройшов у магазин.

У Сейна від обурення аж око почало сіпатись. Чому Алексу саме сьогодні знадобилося піти раніше? Ще один впертий віслюк на його голову. Звідки вони беруться? А головне, чому вирішили пастися біля нього та ще й одночасно? Чоловік обвів уважним поглядом торговельну залу, художню композицію з Сейна, постачальника та гори пакунків навколо. Найменше він походив на середньостатистичного покупця спортивного магазину, принаймні за роботи Сейна ще жодного разу людина в класичному костюмі та зі шкіряною сумкою для документів не заходила до них приміряти кросівки. Заблукав? Зайшов перечекати, поки трохи вщухне мокрий сніг?

Перш ніж Сейн відкрив рота з наміром послати мужика в найближчу бібліотеку, в кишені загудів телефон.

Та що всім від нього треба?!

Фото сестри на екрані мало не змусило його застогнати від розпачу. Якби це був хтось інший, можна було б просто скинути виклик. Всі розуміли, раз відбився, значить, зайнятий. Всі - це без урахування його улюбленої сестри. Сана починала надзвонювати без перерви, а якщо він не відповідав занадто довго, у справу йшли номери всіх його знайомих, морги, лікарні, поліцейські відділки. Після того як три роки тому вона підняла всіх сусідів, бо Сейн забув зарядити телефон, він зрозумів, краще виділити дві секунди та відповісти. Ще її тут зараз не вистачало, а з неї б сталося приїхати.

- Сана, якщо це не щось термінове, ніхто не помер, я тобі пізніше… - почав він одразу, як встановилося з’єднання, але його перервали.

- До нас додому приходив юрист, шукав тебе.

- Який юрист?

Сейн точно не робив нічого, щоб до нього приходили служителі Феміди.

- Не знаю. Зі мною він говорити відмовився, тільки питав, де ти та коли прийдеш. Я сказала, що на роботі, будеш нескоро. Він хотів, щоб я при ньому тебе набрала та сказала поквапитись. Дідько, мені аж моторошно стало, я сама, і він з обличчям-цеглиною. Мені це не подобається, - Сана звучала схвильовано, Сейн теж підібрався.

- Він пішов?

- Так.

- Зачини двері та не виходь, я скоро буду.

- Гаразд. Я…

- Сейн Вільям Еванс. Це ви? – Сейн встиг забути про чоловіка в пальто. А дарма. Той, виявляється, підійшов ближче та розглядав Сейна, наче цікавий експонат на виставці. Дочекавшись кивка, він кивнув у відповідь та усміхнувся кутиками губ. – Заспокойте сестру, мій колега не мав наміру її лякати. Нам було потрібно знайти вас якомога швидше.

- Для чого?

- Не хвилюйтеся, просто обговорити ситуацію, яка склалася. Без сторонніх, - грубуватий акцент та пара дрібних помилок у мовленні видавали, що чоловік не англієць.

Сейн глибоку вдихнув та видихнув, намагаючись заспокоїтись. Що б від нього не хотіли, це дійсно треба вирішувати наодинці.

- Все чула? Я передзвоню, - промовив він у мікрофон, опустив телефон та перевів погляд на постачальника, котрий щось вбивав у планшет, постійно звіряючись з паперами у руках. – Можете залишити цей мотлох, завтра розберемось. Я вранці зателефоную вашим менеджерам.

- А акти?

- Завтра, - процідив Сейн.

Той вагався, хотів було щось сказати, але, глянувши на чоловіка в пальто, передумав та пішов. Вже за це варто подякувати пану юристу.

- А тепер послідовно. Хто ви, суть справи та що саме ви хочете від мене.

- Мені подобається ваш підхід, пане Еванс. Мене звати Йоннас Ленц. Я адвокат, представляю інтереси пана Даніеля Реннера. Зараз під’їде мій колега, і ми перейдемо до наступних ваших запитань.