Сансара

* * *

Вранці Настя якраз пила каву, коли нічний конфузор, позіхаючи, підійшов до холодильника і, не відходячи від нього, вихльобтав дві пляшки води. Видать, теж зайвого хильнув учора.

Від спогадів про нічні події їй стало трохи ніяково. Зате врешті змогла роздивитися його до ладу, кидаючи час від часу короткі погляди поверх своєї чашки.

Дивна зачіска, ніби його не стригли, а скубли: пасма різної довжини і повна асиметрія знизу — правий бік коротко, з лівого волосся нижче плеча. Майже рудий колір із незрозумілим відтінком. Футболку мов собаки подерли. Шкіряні штани з ремінцями і ланцюжками. На нижній губі, правій брові й у вухах — купа пірсингу. Парочка кіло металевої біжутерії.

На якусь мить молодик уклякнув, закривши холодильник і вгледівши Настю. Потім усівся за стіл навпроти, неспішно закурив.

— Акіра.

Голос виявився низьким і глибоким. Разом із димом Настя відчула деревні ноти його парфуму.

— Ася.

Мигдалеподібні карі очі дивилися прямо на неї, і від того погляду хотілося кудись сховатися, але відчуття дискомфорту не виникло. Швидше — ніби зустріла доброго знайомого, з яким давно не бачилася.

«Цікаво, скільки йому років? На вигляд — старшокурсник, але чому не на лекціях? Прогулює?..»

Те, що молодь чоловічої статі тут користується косметикою, новиною для Насті не було. Знала про це ще вдома — не в лісі ж жила, а переїхавши сюди, бачила постійно. Акіра не був винятком: очі в чорно-фіолетових відтінках, пильно-рожева помада.

З обличчя хлопця Настя перевела свій погляд на його руки, роздивляючись татуювання. Акіра посміхнувся. Загасив недопалок у попільничці й підвівся. Зупинившись у дверях, окинув Настю довгим пильним поглядом. Іще одна посмішка — і за якусь мить за ним зачинилися вхідні двері.

«І що це було?»

Вона помила чашку й пішла до себе. Зустрічатися з подружжям не було бажання. Хай пізніше. Відчувала — Джоан від неї не відчепиться.

Так і сталося.

Увечері Джоан «заблокувала» Насті вузький прохід до кімнати. Вона дивилася зі змовницьким блиском в очах, торкаючись Настиних рук чи плечей, і, як здалося самій Насті, тараторила повільніше.

Настине знання англійської обмежувалося завченими в дорогу реченнями та кількома рандомними фразами, які запам'яталися з фільмів. Певно, стурбований відсутністю дружини чи почувши її голос, із кімнати визирнув Стів. Джоан помантла чоловіка й почала все спочатку. Настя з її монологу зрозуміла тільки те, чи вони знайомі з Акірою і що він «дикий» і «гарячий».

«Дипломатичний» переклад Стіва звучав інакше: чи вона не забилася під час падіння, що Джоан у захваті від її почуття гумору, чи не злякав Настю нічний гість своєю специфічною зовнішністю і чи не приєднається Настя до них за вечерею? Врешті, зітхнувши, Стів промовив:

— Просто посміхайся і кивай, Асю. Вона не зупиниться, поки у своїй уяві вас не одружить.

Відкараськавшись від стихійного лиха на ім'я Джоан, Настя, тихо сміючись, вирішила погуглити найбільш вживані сусідкою фрази: “Oh my heart!”, “You're a dark horse!”, “Spill the beans!” Це викликало в неї ще одну посмішку.

Коли американці пішли кудись вечеряти, Настя вийшла на кухню. Стів одразу після знайомства дозволив користуватися їхньою поличкою в холодильнику, оскільки подружжя готувало рідко й то відразу після купівлі продуктів. Настю збивало з пантелику ретельне сортування сміття, як і те, що його треба виносити за графіком. Вирішила почати звикати з мінімального: йогуртів і булочок. Відкрила холодильник — продуктів нема. Хтось «позичив», бо забула підписати?

Підсвідомість чомусь підкинула карі очі під дивною зачіскою, викликавши ще одну посмішку. Треба упевнитись. Перевдягнувшись, Настя зачинила за собою вхідні двері.

Ідея Насті була до банального простою, навіть дитячою. Спочатку вона зайшла в пару аптек, потім з'їла порцію локшини в кухні на колесах, навідалася в цілодобовий магазин. Локшину швидкого приготування запарила прямо в магазині, додавши туди «ліків». Вдома з куплених продуктів приготувала салат і, навмисне не підписавши, поставила в холодильник.

Вранці, збираючись на зустріч із Хаято, не забула прихопити з собою один із блістерів, куплених в аптеці.

Пізня весна натякала на літню спеку теплою і сонячною погодою. Хаято запропонував прогулянку в парку Уено:

— Хоча сакури вже відцвіли, а лотоси ще не розквітли, там є на що поглянути. За бажанням Асі-сан можемо відвідати якийсь музей чи зоопарк.

— Хаято-сан, ви згадали лотоси. Отже, в парку є водойма. Я б хотіла туди, якщо можна.

— Розумію, — Хаято повернув до Насті своє усміхнене обличчя. — Ася-сан приїхала з країни, де багато води.

Настя тихо засміялася:

— Маючи океан під боком, не сказала б, що Японії води бракує.

— Асі-сан хотілося б відвідати узбережжя?

— Дякую, Хаято-сан, але не впевнена, що до цього готова.

Зосередившись на повороті, чоловік за кермом мовчки з розумінням кивнув. Більше дорогою до парку вони не розмовляли.

Настя часто думала про Хаято, як от зараз: те, що можливо б іншу жінку привабило, її насторожувало. Якийсь цей Хаято занадто «правильний», наче в дорамі грає роль. Традиційна дистанційна стримана ввічливість? Сусіди Акіхіро і Рю теж такими були, тільки є одне «але»: вони проявляли емоції. Загалом у їхніх на Настю поглядах читалася байдужість, а от коли вони бачили її невмиту й непричесану — веселі іскорки в очах видавали цікавість. Погляд Хаято під час їхніх зустрічей ніколи не змінювався.

Після приїзду Настя викинула з голови всі зайві думки. Над столітніми деревами парку височіли хмарочоси зі скла й бетону. Хоча в парку не було зовсім тихо, та це були інші звуки — гамір мегаполісу залишився десь позаду. Деякі дерева мали вигляд ідеальних природних скульптур.

Наче добрий гід, Хаято розповів про заснування самого парку, перерахував усі музеї, розказав, на що ще можна поглянути. До вечора всього точно б не обдивилися! Чоловік привів Настю до човнового ставка, де орендував човен для прогулянки. Тільки прогулянка не задалася — Настю знудило. Деякий час їй вдавалося триматися, та врешті, перехилившись за борт, погодувала рибу у власний спосіб.

Вона відмовилася від подальшої програми Хаято, прийнявши тільки пляшку холодної води:

— Хаято-сан, вибачте за все і відвезіть мене, будь ласка, додому.

Вдома Настя застала дивну, хоч і очікувану картину: американці чекали біля туалету, з якого на всю квартиру лунала мелодія з пташиним щебетом. Їй стало смішно. Пройшла на кухню заварити собі кави, заодно й на любителя поласувати чужим глянути.

Врешті Джоан і Стів не витримали, вирішили скористатися загальною вбиральнею. Майже відразу після того, як вони пішли, у квартирі затихло. Винуватець вийшов і направився до холодильника. Взяв пляшку води.

Ховаючи в чашку посмішку, Настя поклала на стіл блістер із пігулками.

«Це ж треба як срачка змінила людину! Виглядає майже як мій ровесник».

Та вже за мить квартира наповнилася мелодійним щебетанням.

* * *

Під час наступних зустрічей із Хаято Настя намагалася видобути з нього бодай якусь емоцію. Він кликав її в ресторан — вона змінювала план на користь караоке. Він пропонував прогулянку містом — вона затягувала його в якийсь сумнівний бар. Якось після бару Хаято повів Настю в художню галерею на виставку художника-початківця. Поціновувачкою образотворчого мистецтва Настя не була, але, на диво для себе, одразу «в'їхала» в тему виставки. Самотність. Ридала на всю галерею, незважаючи на косі здивовані погляди інших відвідувачів. Автор картин допомагав Хаято її втішити. Настя ж, обіймаючи молодика, залишала мокрі плями на його одязі:

— Малюй. Чуєш, малюй. Це ж стільки всього в твоїй душі...

Хаято у властивій йому манері видав спіч про неймовірний талант, який здатен розчулити. Певне, хлопчина не скоро забуде дивних відвідувачів.

Але в цьому дитячому протистоянні незворушності Хаято у Насті виявилася слабкість перед тихими місцями, тож чоловік почав возити її в парки. Майже суцільна тиша, ставки з рибою чи лотосами, вигнуті дерев'яні чи кам'яні містки. Зони відпочинку з лавками, які розташовані так, щоб для споглядання відкривалися найкращі краєвиди.

Побутова «війна» у шер-хаусі після таких відвідин нагадувала дитсадок у пісочниці, але додавала родзинку до монотонного життя. Та й не завжди Настя мала впевненість у тому, що було підлаштовано, а де вона дійсно розгубилася в царстві великих кнопок з ієрогліфами, які читати не вміла до ладу.

Як не дивно, звичка прокидатися посеред ночі в Україні призвела до того, що Настя тепер тут вставала найпершою. Тож, коли при натисканні «чудо»-кнопки на унітазі він заволав, як несамовитий, не бажаючи зупинятися, чим переполошив, мабуть, і сусідню квартиру, сумнівів не було — підстроєно. Не важко здогадатися, ким.

Нагода на відплату трапилася майже миттєво: Акіра забув на столі цигарки. Настя без зволікання обережно вимочила сигарети в купленому ж ним молоці й ретельно просушила. Добре, пачка була майже порожньою. Опісля намагалася виглядати статуєю Будди, коли він вивертав шлунок над унітазом. Але подумки посміхалася: «Не дійшло через дупу, то може через шлунок дійде, що мене краще не чіпати».

Щодо пральної машини такої впевненості, як із «принцесою звуку», у Насті не було. Раніше прала за наявності сторонньої допомоги. А тепер стоїть розгублена перед пралкою, яка видає помилку і пікає, унеможливлюючи дістати речі. Деревний аромат, змішаний із запахом цигарок, відчула раніше, ніж він тихо підійшов ззаду. Глянув Насті через плече:

— Вона просто вимагає поваги, Асю. Натисни сюди, — Акіра натиснув кнопку, розблоковуючи речі, — погладь її по кришці, — відкинув кришку, — і пообіцяй, що надалі будеш уважнішою. До речі, гарний колір білизни. Мені подобається.

Щось насвистуючи, пішов на кухню, залишивши Настю в повній збентезі.

Ще один схожий випадок стався під час вологого сезону дощів: Настя натиснула не ту кнопку на пульті від кондиціонера. Дуже швидко почала замерзати — навіть гаряча кава не зігріла. Ніби чекав такої нагоди, Акіра вийшов на перекур. Мовчки взяв пульт, натиснув потрібну кнопку й поклав його на місце. Підкурив сигарету:

— Асю, якщо ти хотіла перетворити кімнату на морозильну камеру, то краще залізла б у холодильник — там пиво є, купив учора.

По цьому дістав дві банки пива і, відкривши, одну поставив перед Настею:

— Маєш за допомогу пригостити мене чимось смачненьким.

— Добре, — спокійно відповіла та, наливаючи пиво прямо в чашку з-під кави. — На завтрашній вечір щось придумаю.

Відчутне тепло в кімнаті ідеально контрастувало і з холодним напоєм, і з поглядом молодого чоловіка: «А цього разу що відчубучиш?»

Акіра більш за все розраховував на те, що Настя кудись поведе його вечеряти і смиренно оплатить його рахунок. Іще на те, що ресторанчик унеможливлював «прийом ліків» для нього самого. Тільки «смачненьке» для нього і для Насті виявилося різними поняттями.

Особисто для Насті воно мало мати як не смак дому, то хоча б згадку про нього. Тож замість пошуку закладу харчування в інтернеті — вона скупилася в супермаркеті.

Коли за вікном з'явився натяк на сутінки — квартиру заполонив знайомий із дитинства аромат спецій. Джоан із Стівом полетіли на Хоккайдо, Насті ніхто не заважав.

Її батьки познайомилися в Криму. Згодом там і побралися. Сусідка, кримська татарка, навчила маму готувати деякі страви. Тато ж перейняв деякі вміння від товариша з сонячного Сакартвело...

В передчутті чогось цікавого першим додому повернувся Акіра. Ще під час переступання порогу, його внутрішній «мисливець» капітулював перед «домашнім вогнищем», просоченим ароматами м'яса, зири і часнику.

Принюхуючись зайшов на кухню:

— Що це? Пахне так, ніби я помер і потрапив у рай для гурманів.

Настя зняла кришку, змусивши Акіру вдихнути більше повітря. Насипала з гіркою в глибоку тарілку й поставила перед ним.

— Це плов, Акіро. Спробуй. Це краще за булочки з йогуртом.

Акіра недовірливо покрутив тарілку перед собою на різні боки. Палички не хотіли справлятися з розсипчастим рисом.

— Асю, подай-но й мені ложку.

Настя якраз насипала собі, тож разом із ложкою Акіра отримав ще й шматочки хліба:

— Щоб не знудило.

Набравши трохи плову в ложку скуштував... і його очі розширилися від здивування.

— Бля... Асю,— жуючи заплющив очі. — Якщо ти хотіла мене завербувати, то тобі це вдалося.

Розплющив очі і вдоволено поглянув на жінку:

— Я готовий здати всі державні таємниці за ще одну порцію, якщо вона в мене влізе.

Та в нього спокійно влізло ще дві порції. Смачно відригнувши після трапези, витер губи, дивлячись на Настю теплим і трохи хижим поглядом. Закурив:

— Знаєш, після твого рису я починаю думати, що «вишуканий комплімент» у коридорі був лише аперитивом. Тепер я офіційно твій боржник. Як думаєш, чим такий грішний хлопець, як я, може віддячити святій жінці, що готує таку смакоту?

Від його слів Насті чомусь стало весело:

— Заткнись для початку.

Лице Акіри на мить зникло за завісою диму:

— Вже мовчу.

Гарний настрій викликав у неї посмішку:

— Пригости мене теж, чимось смачненьким. Локшина швидкого приготування такою не вважається.

Акіра випустив клуб диму:

— А якщо я більше нічого готувати не вмію? Поб'єш мене? — губи розпливлися в задоволену посмішку. — Так я не проти.

І випускаючи дим у стелю, додав:

— Навіть дозволю себе зв'язати.

Настя закотила очі під лоба, але так нічого й не відповіла, бо прийшов Акіхіро. Він, як і Акіра, почав принюхуватися ще від порогу, й зайшов на кухню з аналогічним запитанням:

— Що це?

— Їжа богів, — гасячи недопалок відповів Акіра.

Він, крекчучи, підвівся і тримаючись за живіт пішов до себе.

Акіхіро якраз вилизував тарілку, в прямому сенсі, після добавки, коли повернувся Аміно Рю. Його голодний шлунок не зміг устояти перед спокусливим ароматом.

Так Настя, завдяки звичайному плову, підкорила шлунки трьох японців. Після миття посуду вона безтурботно заснула. Дивилася кольорові яскраві сни, і навіть не здогадувалася про те, що хтось, посеред ночі, ретельно пересортував її сміття.