Сансара

* * *

При поверненні в Токіо, у пошуках телефону, Настя забрела в таку «глухомань», що назад ледве втрапила. Зате в невеличкій кондитерській накупила різних смаколиків.

Акіра знову не явився на ніч.

Офіс у скляному хмарочосі Кейсітьо, біля Імператорського палацу, Настя знайшла доволі швидко. Якщо порівняти його з «хрущівкою», мабуть, він би вийшов за рамки поверху.

Пахло доброю кавою. Кругом стерильна чистота, тихий гул комп'ютерів, яких тут було багацько. Навіть один співробітник міг слідкувати за кількома моніторами одночасно, тримаючи в руці чашку з тонкої порцеляни. Чоловіки й жінки різного віку були зайняті своїми справами.

Молода жінка спочатку провела Настю до інспектора, схиленого над паперами. Коли той підняв голову, Настя впізнала в ньому Юске-сана. Він кивнув головою, і її повели углиб відділу, до скляного кабінету, який швидше нагадував велику коробку.

Переступивши поріг, вона помітила на стіні плакати різними мовами. Коли зачинила за собою двері, чоловік у темно-синьому костюмі випростався, зачиняючи сейф, і повернувся до Насті, кладучи товсту папку документів на стіл.

Сказати, що Настя здивувалася, — не сказати нічого. У неї, в прямому сенсі, очі на лоб полізли. Перед нею, власною персоною, стояв Акіра.

Його мармиза розпливлася в задоволеній посмішці:

— Так скучила за мною, що навіть тут знайшла? Присядь, а то ще впадеш ненароком.

Все ще не вірячи власним очам, Настя залишилася стояти, в той час як Акіра сів за стіл.

Шумно видихнула:

— Ха-а...

Поставивши лікті на стіл, чоловік підпер голову обома долонями. Його «дика» зачіска дивним чином вписувалася в строгий образ.

Жінка, опанувавши себе, сказала:

— Та тепер навіть не знаю, з чого й починати...

Тон Акіри зробився доволі серйозним:

— З початку, Асю. З початку.

І Настя почала:

— Ще будучи на Батьківщині, познайомилася в додатку з одним чоловіком, який назвався Мацумото Хаято. Коли переїхала, то зустрічалися з ним час від часу. Спочатку все було добре. Потім його поведінка почала мені здаватися дещо дивною. Коли я готувала розсольник, — Акіра посміхнувся, — обпекла руку вище ліктя. При зустрічі, опісля, він запитав мене про опік. Спочатку не надала цьому значення, але ж я про нього нічого не казала. Почала згадувати, хто міг бачити, щоб докласти Хаято...

Акіра перебив Настю:

— Аміно Рю.

Та вирячилася на нього:

— Звідки ти знаєш?

Акіра посміхнувся, знизуючи плечима й розводячи руки трохи в сторони, мовляв — робота така.

Настя продовжила:

— В останню нашу зустріч, коли Хаято запитав про опік, він запропонував мені знайомство з батьком. Дав час подумати. Мов і нічого дивного, але ж опік...

— І що ти йому відповіла?

— Ще нічого.

— Тоді, Насте, — Акіра вперше назвав її справжнім ім'ям, — признач зустріч. Скажімо, — на мить задумався, — в суботу, на одинадцяту ранку, в лапшичній Кьоске-сана, за рогом шер-хаусу. Рекомендую навідатися, якщо ще не була. Там неймовірно смачна локшина. І, Насте, — Акіра знову назвав її по імені, — обов'язково поміняй напої місцями, навіть якщо то буде звичайна вода. І, — Акіра зробив невеличку паузу, — вшивайся звідти, тільки не додому. Сходи в кіно, пройдися по крамницях.

Далі Акіра, змінивши тон, почав виділяти кожне слово:

— На допиті про підміну скажеш, що відчула неладне, бо тобі «муляв» той опік. Тобі треба було подумати про всю цю ситуацію, тому й не пішла одразу додому. Обов'язково скажи, що приходила до мене в особистій справі.

Акіра примружився, нахабно посміхаючись. Це вже був знайомий їй Акіра. У грудях потепліло...

— А якщо запитають, в якій саме?

— Тоді скажеш, що через те, що я не буваю вдома, тобі нетерпілося висказати мені прямо в очі, який я повільний у ліжку, як наше слідство.

Настя шумно вдихнула повітря, затримуючи подих. Від потепління в грудях не лишилося й сліду.

Посмішка Акіри зробилася ще нахабнішою:

— Ну, чого ти, Асю? Я все одно тебе трахну.

Не роздумуючи над своїми діями, Настя схопила товсту папку зі столу і з силою опустила її на голову Акіри. Бахнувши дверима так, що аж скляні стінки задрижали, розлюченою фурією покинула відділ.

Вона не бачила, м'яко кажучи, здивованих поглядів услід. Не бачила, як Акіра, задоволено посміхаючись, потер потилицю після удару.

Також не бачила, як Аіша підійшла до Ніко:

— Вони що — справді зустрічаються?

У голосі Ніко не було жодного співчуття:

— Ще й досі маєш сумнів? Демонстрацією подарунку в онсені кейсі дав тобі можливість не втратити обличчя. Для нього ти просто підлегла. Тож спустися з «рожевих хмар» і працюй — або подай рапорт про переведення в інший відділ.

Повертаючись із відділку, Настя пішла до ставка з вербами. Схотілося побути в тиші й на самоті. Й хоча перед внутрішнім зором ще стояла самовдоволена мармиза Акіри, образи на нього не було.

Природа неспішно змінювала кольори навколо. Скоро осінь стане більш відчутною. Похолодає.

Думки повернулися до Акіри. Тепер, коли вона знає, хто він насправді, його розповідь про родину не виглядає «криво». Якщо Акіра пішов у поліцію через батьків вплив, то його батько, завдяки «специфічній професії» у минулому, дійсно міг і «заховати», й «поховати» невірну дружину так, що комар носа не підточив би.

Її власний батько в усьому слухався маму: коли час їхати на дачу і що садити, чи коли слід зробити ремонт. Батько не звертав уваги на жіночі «розбірки» за межу на ділянках. Здавався байдужим до несправедливості ЖЕКу. Пропускав повз вуха плітки, почуті мамою від сусідок. Але... В критичні моменти останнє слово було за ним. І мама мовчки робила так, як він казав.

«З початком повномасштабного вторгнення у тата з'явилася звичка дивитися на свої руки... Певне, картав себе, що не заробив, щоб вивезти нас із того пекла... Перед тією ніччю в нього прихватило спину...»

Настя заплакала.

Додому повернулася, відчуваючи полегшення. Чомусь схотілося поглянути на знайдену колись закладку. Пошуки не увінчались успіхом. Певно, десь загубила.

Написала Хаято, призначивши йому зустріч. Майже миттєво отримала відповідь: «З нетерпінням чекатиму суботи».

«Хм... Чекай-чекай. А як чекатиму! Ти навіть не уявляєш».

Акіра додому не повертався...

Настя прийшла в лапшичну раніше умовленого часу. Вона виявилася закладом самообслуговування. Було людно, але вільні місця знайшлися. Плану Настя не мала.

Взяла собі каву й усілася за вільний столик. Роздивляючись людей, намагалася вгадати Акіриних співробітників. Чи, може, побачити його самого.

Явився Хаято. Помахала рукою, привертаючи його увагу.

Підійшов:

— Доброго ранку, Ася-сан, — легкий поклон.

— Доброго ранку, Хаято-сан, — поклон у відповідь. — Я не замовляла. Чекала Вас.

— О, нічого страшного, — чоловік скинув плащ і повісив його на спинку вільного стільця. — Я замовлю.

І пішов до стійки замовлень.

«Навіть не запитав, чого хочу».

Настею оволоділо роздратування.

Коли Хаято повернувся із замовленням за столик, вибачившись, пішла у вбиральню.

Вмивання холодною водою не допомогло. Хотілося надіти тарілку з локшиною на голову Хаято, ще й постукати чимось зверху.

Намагалася пригадати бодай щось із шпигунських детективів, тільки на думку не йшло нічого. В голові було порожньо. Це ще сильніше почало її бісити.

Повернувшись до Хаято, який смиренно чекав, просто плюхнулася за стіл.

— Щось трапилось? — турботливо запитав.

— Хвилююся... — вичавила Настя.

Він кивнув:

— Розумію...

«Та ніфіга ти в біса не розумієш!»

Вголос же ввічливо попросила:

— Хаято-сан, принесіть, будь ласка, томатного соку.

Дивлячись йому в спину, під деякі здивовані погляди відвідувачів, не тільки склянки з водою переставила, а й тарілки з локшиною.

Тож коли чоловік поставив перед нею сік, подякувала. Подумки молячись, взялася за його локшину, запиваючи її соком. У пів вуха слухала його базікання про батька.

Нічого не підозрюючи, Хаято спокійно їв локшину, інколи відпиваючи зі склянки воду.

Настя доїла локшину, допила сік. Одним духом влила в себе склянку води. Втупилася поглядом у Хаято.

Він, вдоволено посміхаючись, допив свою воду:

— Чи не бажає Ася-сан прогулятися?

І тут Настю прорвало:

— Та хай дідько на мотузці з тобою гуляє! Маєш мене за дурепу?!

Хаято аж рота відкрив, витріщившись на неї. На них почали озиратися. Та Настю вже було не спинити:

— Що?! Не очікував?! Думав, як корова, за тобою поплентаюсь на забій, повіривши в твої «казочки»?! Може, очікуєш, що й дякуватиму за це?! Так я не дурепа! Це ти — дурень!

Після того, як Настя пішла, ні для кого не здалося дивним, що поважного пана від такого монологу «серце прихопило». Як і не дивним виявилося те, що молоді люди зголосилися доправити того пана в «лікарню».

* * *

Увечері прийшов Акіра.

Настя якраз закінчила крутити голубці. Деякі вже відправилися в морозилку холодильника, деякі чекали своєї черги. Декілька — тушкувалися під кришкою.

Незважаючи на потужну витяжку, в квартирі стояв аромат засмажки, томатів і вареної капусти.

Тримаючи ніс «за вітром», Акіра зайшов на кухню.

— Де тебе чорти носили?

Після зустрічі з Хаято Настя давно заспокоїлась, але майже дитяча образа на Акіру залишилась. І хоча питання прозвучало так буденно, ніби чоловік затримався на роботі і жінці доведеться розігрівати вечерю, — Акіра напружився.

Він устромив у рота цигарку й клацнув запальничкою:

— А що — скучила?

— Ти навіть не уявляєш, як.

Чоловік здивовано зиркнув на жінку поверх крихітного полум'я. Відповідь прозвучала без акцентів. Розумій як хочеш: чи за тобою дійсно сумували, чи мають намір «прибити».

Настя вимкнула плиту і щось поклала в глибоку миску, щедро поливши червоним соусом із тої ж глибокої сковорідки. Дістала виделку і хліб. Подала все Акірі:

— Їж.

— Ти приготувала рору-кябецу?

— Голубці, бовдуре.

І знову в її відповіді Акіра вловив підтекст. Але слухняно затушив сигарету і взяв виделку.

Великі капустяні згортки, які трохи вилазили за край тарілки, були схожими на архітектурні споруди, политі густим супом, і неймовірно смачно пахли.

Акіра обережно розрізав виделкою капусту. Звідти пішла пара й витік рожевий сік... Згадавши свою обіцянку більше нічому не дивуватися, мовчки почав їсти. Сам не помітив, як почастішав стукіт виделки об його тарілку. Згодом і її хлібом вимазав.

Настя сиділа навпроти, спокійно поїдаючи свою порцію і мовчки спостерігаючи за ним.

Підкурив погашену цигарку:

— Асю, роби зі мною що хочеш — я весь твій.

— І навіщо ти мені здався? — жіночий голос потеплішав.

У ванній Настя виявила пакет, який так і не отримала в Хаконе. Комплект мереживної білизни нагадав краєвид із вікна готелю в Окінаві.

Задоволено посміхаючись, приміряла. Комплект сів, як друга шкіра.

«Як йому це вдалося? Сама собі толком вибрати не завжди можу».

Якщо Акіхіро і міг інколи не являтися на ніч, то Аміно Рю вперше не явився додому.

* * *

Настя щойно помила чашку після кави, коли в двері подзвонили. За порогом стояло двоє чоловіків середнього віку в строгих костюмах. Обоє показали їй посвідчення. З ними Настя поїхала на допит.

Допитували її у невеликій кімнаті з м'яким диванчиком і квітами на підвіконні. Процедуру проводив Юске-сан, який одразу набирав Настині відповіді в ноутбук. Окрім нього, була ще жінка, яку вона бачила вперше.

Зайшов Акіра. Вклонився, подякував за сміливість і сказав, що її свідчення допоможуть зупинити злочинців.

Хвилин через двадцять їй зачитали протокол і подякували за співпрацю. Настя поставила підпис.

Акіра провів її до виходу:

— Через дорогу є кафе. Зачекай мене там.

Краєм ока Настя помічала короткі цікаві погляди.

Акіра приєднався до неї доволі швидко. Підняв брову на її рору-кябецу. Пояснила:

— Цікаво стало. Вирішила спробувати для порівняння.

— І як?

— Їсти можна.

Підійшла офіціантка, чоловік зробив замовлення. Відповів на здивований погляд Насті:

— За компанію.

Вона, переставши жувати, затримала на ньому пильний погляд:

— Слухай, Акіро, а скільки тобі років?

— Сорок три.

Закашлялась, округливши очі. Він засміявся. Зробивши «трикутник» із вказівного й великого пальців, затримав над ним профіль з різних сторін, наче для кадру:

— Гарно зберігся, еге ж?

Принесли замовлення. Настя попросила склянку води і, отримавши її, розрахувалася за все. Поки Акіра їв, повільно пила воду.

Закінчивши перекус, він поклав гроші під тарілку.

— Пішли, Асю, погуляємо.

Вони пройшлися по крамницях. Занесли покупки додому. Поїли голубців. Потім відвідали кілька барів. Повечеряли в ресторані. Знову якийсь бар. Постійно про щось говорили і сміялися.

Якесь яскраве світло, у якому щось неймовірно блищало. Кудись їхали. Вона підписувала якісь папери. Знову кудись їхали. Ще підпис. А далі будь-які події випали з її життя.