Український апокаліптичний

Окреслюю навколо себе коло,

Рухаю повільно рукою кволой,

Не дуже вірю, що воно здатне захистити,

Краще б було, напевно, звалити.

Та валити нема на чому, зорельотів хуйма.

Всі полетіли, планета сама,

Не рахуючи мене і баби Параски.

Тільки ми станемо свідками поразки

Окремого виду під назвою «людина».

Захист створено, минають години.

Я незворушно сиджу у колі,

Параска з сапкою порається у полі.

А ось і блядський, сука, астероїд,

Поспішає вбити останніх з раси «європеоїд»,

Цілить прямісінько у моє коло.

На мені шорти і улюблена майка-поло,

Параска у куфайці, хустці і гумових калошах.

Погода надворі літня, хороша.

— Бабо! — гукаю. — Кидайте ви ту капусту!

— Та зараз все тут перетвориться на пустку!

З города захекана Параска кричить.

— Дай мені отримати насолоди мить

Останньої в житті, коли ще город побачу!

Люблю Параску за її вперту вдачу.

А могли б підірвати космічну каменюку,

Якби не корпорації, йобані тварюки.

Провідали, що на астероїді усього дохуя,

І давай його паркувати на планету Земля.

Та нічого в них не вийшло, по повній обісрались,

Як не метикували, як не намагались,

Космічний гість не піддавсь на вмовляння.

Почалося Велике п’ятами накивання.

Місця у зорельотах багаті швидко позаймали,

Всім іншим отруту з персиковим смаком роздали,

Сказали: «Тримайтесь» і швиденько собі полетіли.

Ковтнули люди пігулки, хто чим запили

І попадали, де стояли, легка і приємна смерть.

Тепер наша Земля трупами заповнена вщерть.

Тільки ми з бабою пити не стали.

— А пішли ви всі в сраку! —

Гучно так обоє сказали

І повернулися у рідне село помирати.

Хтось же повинен капуту сапати,

Помідори цього року напрочуд гарні,

Хоч салату поїмо у ці дні останні.

І так життя гімняне було, а тепер ще й помирати

Якщо можна, я б хотів попрохати

Бога чи Чорта, то їхня робота,

Щоб оті всі підараси на зорельотах

Нікуди не долетіли, а здохли, як пацюки

За все, що вони робили всі ці роки.

Та справедливості немає, її не існує,

Вони виживуть, а нас ніхто не врятує.

Параска врешті кинула сапку, зайшла у коло,

Обійнялись ми, подивились з сумом на поле,

В якому помідори хоч на Експоцентр,

А за мить астероїд влучив у самісінький центр.