Дід

Дід

На кладовищі дув холодний вітер. Ніщо не вказувало на те, що пів години тому, було тепло, світило сонечко. Як і зараз світило, але звідкись взявся холодний вітер. Сороки, що уважно стежили за мною, були поряд. Я наче відчував їх погляд позаду себе. Деякі не боялися сиділи неподалік та чекали, на те, що я пособі залишу. Одинокий берест шурхотів листям і ціла зграя ворон піднялася над його кроною, кружляючи, як над здобиччю, тривожно подаючи свої крики, наче там хтось був. Миттю моє серце зупинилось і холод поповз венами поглинаючи мою свідомість . Під берестом, невідомо звідки з'явився дід. Весь обшарпаний, наче щойно з того світу. Миттю все стихло. Ні звука. За вухами пішло тепло.

Я подивився довкола, на всяк випадок, чи нема чогось тяжкого до рук. Але був тільки заступ. Підвівши погляд, все похололо у тілі знову. Дід пропав...

Невідомий голос позаду крикнув: "Обернись!"

- Пху на тебе! Миколою!? У мене в душі все похололо! І де ти взявся?

- А я з поля заскочив, он за шовковицею. - Що, злякався?

- Злякався!? Та я, саму смерть мабуть бачив, а може, то Блуд був? Під берестом з'явився і в мить пропав.

- Дід? То мабуть домовик був. За тобою прийшов.

- А що він тут не бачив?

- Ну, як?! Він відвідати, як ви померлих господарів. З їх духами побалакати.

- Чому ж пропав?

- Знаємо чому , ворони та сороки його почули, а вони один одного, на дух не переносять.

- То він же не видимий повинен бути, як я його побачив?

- Ворони кружляли - це портал з тим світом. Ходім, краще не залишатися тут. Вечоріє вже.

Дома, я мерщій заварив гарячої кави та почав писати листа своїй коханій, вона була у відрядженні за кордоном.

Домовик був незадоволений клятими воронами, що виказали його хазяїну. Треба було б їх полякати, та немає чим у хаті чистота й порядок.

- О, зрадів домовик і по "шаркав" своїми "герегами" до сараю.Там давно був безлад. Після ремонту все скидали туди, і ще ніхто не прибирав. Домовику, це не подобалося. Безлад виводив його з рівноваги і тому він пішов за хазяїном на кладовище, щоб доповісти духам старих хазяїв за безлад.

Трохи заблукав домовик у тих "причандалах," але на запах знайшов, те що треба. Це були дві засохлі, величезні криси. З одної тільки шерсть полетіла, а на іншій вона, ще трималася. Криса засохла в бойовій позі виставивши пазурі вперед, та "вишкірила" зуби, наче хоче загризти. Отрута була сильніше. Поклавши їх у свою торбинку, він щасливий, мерщій побіг до листа, який хазяйка написала хазяїнові. Те що вона написала; провідати могилки батьків, - домовик знав. Його цікавило зовсім інше те ,що можна прочитати тільки у повінь.

Хазяїн спав. Домовик перечитав лист до хазяйки, тоді взявся за діло. Приклавши її листа до скла у вікні навпроти місяця, він побачив помаранчевий текст між рядків, наче сам місяць засвітив їх, що можливо так і було. Заскрипіли половиці та почулося каркання ворон на дворі. - У ночі? - зловив себе на думці домовик. Повіяло холодком...

- Озирнись! - почув він голос позаду...

- Ось, де ти , Домовику! О-о! Тут все по-нашому! А в хаті, не той...не по нашому.

Домовик озирнувся і побачив чотири ока, а ще дві ледь помітні згорблені фігури старих.

- Злидні! Тілько вас туто і не вистачало?! - скривився домовик. Яким дивом, вас, принесло? У нас чистота і порядок в домі, - образливо видав дід.

- А ти, діду, читай, читай...там, все написано! Доведеться з-за печі тебе виселити.

- Та давай, їсти щось тягни! - заволав другий злидень, пискливим голосом.

Домовик вдавав, наче не почув і продовжив читати, поки місяць прямо дивився у вікно. Цей текст відображав зовсім інше, а ніж звернення та звіт, про події та справи. Тут помаранчем місяць висвітлює лист від домовиків інших місць. Хазяїну - свій лист, а Домовику свій.

" Привіт Тимошко!

Посилаю тобі квартирантів, як би тобі й не хотілося. Ти став недбалим, старим. Без кінця відсвічуєш портал, хоч би там, які ворони... Ти що забув, як з ними справлятися. Жінка ж, твого хазяїна, потягнула срібну виделку у місцевому ресторані тому бідних злиднів звідси, також відправляю , як карму. Вони не погано тут їли, але мені вже поперек горла. Ніде й поспати.

Бувай! Ми приїдемо не скоро.

Твій брат: Сірожка."

- Ну як, прочитав? Тепер їсти давай! - завищали злидні.

- От приперло вас! Нічого, поїжте з дорожки, потім в мішок і на спокій, - думає домовик. Це, аби хазяїн могилок не прибрав, послав би цих босоногих на нього, а так , прийде Чур на допомогу , упакуємо злиднів і ага.

Вранці домовик розвісив своїх засохлих крис у дворі, щоб нагнати сорок та ворон і пішов шукати до речі, де живе Чур.

- Агов! Розпорядник тепла, з'явися переді мною - злиднів заслали нам на голову з тобою! Зжеруть і нас.

"- Беру свій мішечок заворожений - складемо в нього біль наш помножений, крихти хліба, щоб злиднів спіймати, в потім геть то добро із хати."

"- Чур, мене! Злиднів наслали, Чур! Хай ідуть собі їсти до кур. Давно крихти у хаті й вітер не дує - наш хазяїн, без пари сумує."

- Доброї ночі,Чур!

- Тай доброї, Тимошко! А що , вже є в хаті срібна ложка?

- Ні , виделка. І та чужа. Добре хазяйка, не вкрала ножа.

Домовик підніс мішковину до столу, а Чур, як подує! Не тільки крихти, а й лист і бандероль здув. Ото сила!

- А бандероль нащо? Ти,Чур, перестарався.

- Злиднів не звести ,як залишити у хаті украдене.

- Розумію, в злиднів, як зловити, вони в мішок по своїй волі не підуть?

- Крихти хліба у мішку, по лізуть. В потім, я знесу їх до перехрестя доріг, щоб дороги назад не знайшли.

Пішов домовик знову у сарай.

- Агов, злидні! Шуруйте в хату. До речі, там крихти з хліба у мішку вам знайшов. Хазяїн ліг не повечерявши, тому лише крихти.

- Оце з дороги, одні крихти? У такій заможній хаті?

- Хазяйки не має, не забувайте. А, ви, що їсти сюди приїхали? А ми, вас, не чекали! І дивіться, хазяїн скоро має прокинутись! Тихо там!

Яке там тихо? Не встигли злидні у хату зайти, Чур такий галас підняв, здув глечика з полиці, той розлетівся на шматки. Домовик тільки рота встиг розкрити, як його з мішком вітром здуло.