МОЛОДА ОРЛИЦЯ

Свобода. Безкрая свобода. Відчуваю її, щойно здіймаюся вгору. Крила, наче вітрила, тримають впевнено і легко. Мій власний світ – скільки може охопити орлиний погляд. Насолоджуюся тривалим польотом. Стрімко сягаю вниз. Злітаю над верхівками дерев. Вітер підхоплює мене грайливою хвилею.

Орлиця. Незалежна. Впевнена в кожному порусі. Сильна і мужня. Загартована сезонними вітрами і дощами. Випещена матір’ю-сонцем і батьком-місяцем. Моє гніздо завше під захистом цих турботливих батьків. Моя душа прагне лише свободи. Кожна днина додає лоску моєму пір’ю. Щоночі я танцюю-кружляю під захопливі оплески батька-місяця. Це танок первісних птахів-богів. Від них я маю мудрість і силу.

Лечу. Розпадаюсь на крихкі спогади. Перший подих. Тепле і вогке пір’я матері. Перший несміливий крик. Незграбні порухи. Страх світла. Страх темряви. Голод, що виснажує, і пісня мандрівника-вітра навкруги.

Міць у крилах. Впевнений порух. Гучний крик. Перше полювання. Довгоочікуване. Тривожне. Тамую подих і вирушаю. Здобич швидка і невловима. Зникає, наче крізь землю. Виснаженою і розлюченою повертаюся до гнізда. Впевненим порухом згортаю крила. Відчуваю кінчиками кігтів рідне гніздо. Затишок і спокій. Проте докучає голод… І привид-вітер навкруги співає свою серенаду волі. За мить, зручно вмостившись, пірнаю в сон.

Свобода – моя втіха. Мій політ завше легкий. Вітер-мандрівник пестить моє єство. Гори довкола дихають вічністю. Вони, певне, пам’ятають танок первісного птаха-бога. Вогкий туман нависає над долиною, повзе по них хижим звіром. Цей світ мене загартував і сповнив небаченої сили. І якби мені довелося покинути його… Я сховала б у крилах міць місцевих вітрів-привидів. А в пазурах міцно б тримала грудку землі – часточку моїх гір. Долину пронизують перші промені сонця. А пращури-гори чують мій переможний крик.