Зізнання для неї

Кожну хвилин, кожну мить і кожен час, що в житті моїм проходить,

Я віддав би це все тій, що душу мою заводить.

Тій, заради якої тобі хочеться жити, писати, творити, любити,

Тій і тільки тій, заради якої можна й вбити.

Я б хотів би все життя своє присвятити,

Тільки тому що тебе любити.

Я б хотів би душу продати,

Просто щоб поруч побувати.

Очі твої, що надихають мене, заради яких світ готовий зупинитись,

Хочу побачити ще раз я, просто щоб знову теплом зігрітись.

Ті очі, кольору яких я навіть не пам'ятаю,

Проте, ті очі, заради яких я оживаю.

Тут я мав би написати щось про волосся, шкіру або лице,

Проте не знаю що й сказати.

Просто знай, це все що в мене є.

Це все що дає мені привід дишати.

Знаєш, життя - як велика тирада порівняно з вічністю,

Але в моєму серці є місце, яке я хочу наповнити твоєю ніжністю.

Мені не цікаво що буде зі світом, з людьми та об'єктами,

Для мене важлива лиш ти, тільки з тобою я готов розділить бутоньєрки.

Мала б уяву як посмішка твоя заводить - пішла б одразу в монастир.

Мав би розуміння який колір тобі не підходить - пішов би з планети цій.

Хотів би я тебе зараз побачить, обійняти, прижатись, сказати:

"Кохана, ляг на коліна, а я тебе погладжу, як тоді, коли ти почала замерзати".

Якщо запитаєш "Чому? Чому так довго мовчав та боявся?",

Я просто скажу що не знав, не знав що так можна закохаться.

Так, я слабкий. Слабкий я поруч з тобою.

Проте пам'ятай, слабкими бувають навіть герої.

Ти мій криптоніт, моя п'ята, мій камінь спотикання,

Але ти моя муза, краса, музика серця і його коливання.

Я пишу... пишу те що навряд ти побачиш.

Пишу, ніби це щось значить.

Пишу, ніби це допоможе.

Пишу, тому що нема нічо дороже.

Мабуть тут повинно бути якесь закінчення -

Щось на кшталт дякую, кохаю або ж пригнічення,

Напишеш свою відповідь гарному хлопчику:

"*********, Котику"?